Букатевич Юрій Васильович: відмінності між версіями

'''Букатевич Юрій Васильович''' - — засновник Української кінологічної літератури. Народився 6 березня 1924 року в м. [[Житомир|Житомирі]]і в сім’їсім'ї лісничого. Але тільки народився, бо сім’ясім'я лісничого часто переїжджала і він виростав в лісах мальовничого [[Полісся]] в селах: Мяколовичи, Сушки, Сантарці, Ушомирі. Маленький Юрко вдався дуже здібним. В 5 років він вже знав табличку множення, писав, читав, малював. А в 10 років вже друкувався в місцевій пресі. Писав оповідання та вірші.

Батько Василь і мати Тереза (дівоче прізвище Доліньйон) виховували шестеро дітей. Змалечку вчили їх бути чесними, працелюбними, прищеплювали любов до рідної природи, батьківщини. Мати – — француженка за національністю (колишня гувернантка) полюбила Василя, полюбила Україну і серйозно займалася виховуванням своїх дітей.

В 1937 році щасливе дитинство враз обірвалося. В ніч на 14 листопада постукали в двері працівники НКВД. Забрали батька і матір, конфіскували все до останнього горщика і через місяць розстріляли в Житомирській в’язниців'язниці начебто як ворогів народу. Юрія і молодшого брата Леоніда вигнали з службового будинку лісництва, бо на другий день, після арешту, вже приїхав новий лісничий. Ніякого суду не було. Батьків реабілітували посмертно: «За відсутністю составу злочину».

Далі наступилонастало жахливе сирітське життя. Спочатку Юрко жив у бабці на станції Пост Дровяний Олевського району, (батькова мати Степанида Павлівна. Далі на Сумщині у старшої сестри Наталії Василівні, яка вчителювала в с. Свіса Ямпільського району. Там він ходив у вечерню школу і працював токарем на Свіському мехзаводі. Пізніше, навчався в Білопольському педтехнікумі на Сумщині. А далі – — війна. Фронт.

Учасник боїв на Курській дузі, боїв за визволення України, Білорусі, Польщі. Учасник звільнення Варшави і штурму Берліна. Після війни – — молодший лейтенант, залишився в армії. Під час війни нагороджений орденами «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни», медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» та іншими. Проходив службу в Німеччині у складі Радянських військ. Далі в Проскурові, Житомирі, Кам’янецьКам'янець-Подільському. Заочно закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. Мечнікова та військове Ярославське училище. А також закінчив вищі курси при Ленінградській військовій академії.

Будучи офіцером Радянської армії, проходив службу в Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Угорщині. Часто полюючи з місцевими мисливцями, звертав увагу на те, що їх молодь володіє знаннями як полювати, як користуватися зброєю і, головне – — вони досить освідченні в кінології (науці про собаківництво). Вони знають породи мисливських собак, правила полювання з ними, виховання молодняка, його тренування, а також правила розведення в чистоті і вдосконалення чистопородних мисливських собак. І подумалося йому: «"А що ж, наші українські хлопці – — подоляни, поліщуки, кіяни або полтавчани не варті мати таку кінологічну освіту? Почав шукати архіви, книжки, журнали на цю тему і з’ясувавз'ясував, що на Україні книжок з мисливської кінології – — нема.

Вирішив підняти цей пласт. Кожну вільну годину проводив на природі, на полюванні з мисливськими собаками (гончаками, лягавими, спанієлями). Перечитав видатних російських письменників, заводчиків мисливських собак, експертів-кінологів Л. П.  Сабанєєва, В. І.  Казанського, Б. В.  Дмитрієва, Н. П.  Пахомова і західноєвропейських І.Наймана, А. Ренчо, І.Новотного, Яна Баца та інш.

В 1949 році очолив Хмельницьку обласну секцію мисливського собаківництва і протягом 40 років був її головою на громадських засадах. Двічі обирався членом Всесоюзної і Всеукраїнської кінологічних Рад. Понад 50 років утримував і полював зі зграєю англоруських гончаків. Від своїх собак розповсюдив мисливцям України понад 300 високопородних песенят. Проводив експертизу на міжнародних виставках мисливських собак у 1995 та 1998 роках і в багатьох обласних центрах Росії, України і Білорусі. В 1977 році в у видавництві «Урожай» (м. Київ) вийшла перша книжка «Мисливські собаки» (200 сторінок, тираж 200 тис. екз українською мовою).

Крім науково-довідкових книжок «Мисливське собаківництво», «Мисливські собаки», «Мисливський тлумачний словник», «Гончаки», «"Охотнику об охоте (альманах), з друку виходять його художні книжки: роман «Валькірія», повісті «Чалі коні», «Затьмарено сонце», «Сокіл», «Плакун», «Берегиння», «Довіра», збірка оповідань «На мисливській стежині», збірка поезій «Не можу мовчати» та інш. Він член спілки письменників «Поділля».

Українська кінологія отримала шість науково-довідкових книжок, а в інших художніх книжках так або інакше присутні звіризвірі, собаки, мисливці, природолюби. У передмовах до книжок Ю. В.  Букатевича письменник Броніслав Грищук писав: «із сторінок книжок Ю.Букатевича постає перед читачем дивовижне життя вовка і вепра, козулі, лося, зайця і лиса. І в кожному оповіданні присутня людина, яка з правіку впливає на світ природи, регулює його, і яка покликана примножувати багатства лісу, поля або річки. Проза Ю. Букатевича своєрідна, цікава, потрібна, міцно скроєні характери, соковита мова, інтригуючи сюжети».