Відкрити головне меню

Зміни

м
стиль
Зовнішньополітична криза навколо Об'єднаного князівства постійно загострюється. З'явилися чутки, що князівство Румунія готується проголосити свою незалежність [[11 лютого]] [[1868]] року. Відразу після цього почали друкуватися листівки, в яких закликалося до об'єднання всіх християн Балканського півострова і боротьбі проти Туреччини. Бісмарк, союзник Кароля I, закликав його не поспішати з проголошенням незалежності і перетворити Об'єднане князівство в «Бельгію Південно-Східної Європи», тобто стати нейтральною стороною. Напружена ситуація в князівстві зберігалася протягом всієї весни. 10 травня 800 чоловік оточили палац Кароля I і провели мітинг під гаслом «хай живе єдина і незалежна Румунія!»
 
Ситуація ускладнилася тим, що в сусідній [[Болгарія|Болгарії]] розгорталося народно-визвольне повстання. Болгарські загони формувалися на терені Об'єднаного князівства, причому уряд країни закривав на це очі. У 1868 році Каролю I неодноразово висловлювали протест західні великі держави. Проте князь заперечував, що на терені князівства знаходяться болгарські склади зі зброєю і формуються повстанські загони. У середині липня [[Фуад-паша]], відповідальний за Об'єднане князівство перед турецьким султаном, зажадав скликати надзвичайну комісію з розслідування положеннястану в князівстві. До Дунаю знову почали стягуватися турецькі війська, але під тиском російської та німецької дипломатії турки змушені були відступити.
 
У підсумку на вимогу великих держав з Національних зборів були вигнані [[ліберали]]. Після виборів до зборів більшість голосів отримали помірні ліберали на чолі з Когелнічану. Новий парламент і кабінет міністрів проводили помірну зовнішню політику, що задовольняло усі сторони конфлікту.