Йоганн Вольфганг фон Гете: відмінності між версіями

Першим значним твором Гете цієї нової пори був «Гец фон Берлихинген» (спочатку «Gottfried von Berlichingen mit der eisernen Hand»), (1773) — драма, котра справила на сучасників величезне враження. Вона висуває Гете в перші ряди німецької літератури, ставить його на чолі письменників періоду «Бурі і натиску». Своєрідність цього твору, написаного прозою в манері історичних хронік Шекспіра, не стільки в тому, що воно реабілітує національну старовину, драматизуючи історію лицаря XVI століття, а скільки в тому, що ця драма, виникаючи за межами літератури рококо, вступає також у суперечність з літературою Просвітництва, найбільш впливовим досі плином культури. Образ борця за соціальну справедливість — типовий образ літератури Просвітництва — отримує у Гете незвичайнунезвичннайну інтерпретацію. Лицар Гец фон Берлихинген, засмучений станом справ в країні, очолює селянське повстання; коли ж останнім приймає гострі форми, відходить від нього. Встановлений правопорядок тріумфує: перед ним так само безсилий революційний рух мас, витлумачений в драмі як розв'язаний хаос, і особистість, яка намагається протиставити йому «свавілля». Гец знаходить свободу не в світі людей, а в смерті, в злитті «з матір'ю-природою». Значення має заключна сцена п'єси: Гец виходить із в'язниці в сад, бачить безмежне небо, його оточує жива природа: {{text|Господь Всемогутній, як добре під Твоїм небом, як хороша свобода! Дерева розпускають бруньки, весь світ сповнений сподівань. Прощавайте, дорогі! Коріння мої підрубані, сили мене залишають.}}