Відкрити головне меню

Зміни

[[1892]] року закінчувався 50-літній привілей на використання містом [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|давнього театру]], що належав фундації [[Станіслав Скарбек|Станіслава Скарбека]]. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У [[Політехнічне товариство у Львові|Політехнічному товаристві Львова]] відбувалась публічна дискусія. Розглядались ділянки на місці колишнього [[Низький замок|Низького замку]], площі [[Площа Підкови|Святого Духа (нині площа Підкови)]], площі Голуховських, [[Парк імені Івана Франка (Львів)|парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка)]], [[Площа Генерала Григоренка|площі Смольки (нині Генерала Григоренка)]], [[Площа Галицька (Львів)|площі Галицької]], Губернаторських Валів (територія між [[Вулиця Винниченка (Львів)|вулицями Винниченка]] і [[Вулиця Підвальна (Львів)|Підвальною]]). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), [[Палац Бесядецьких|Палацу Бесядецьких]], [[Порохова вежа|Порохової вежі]] з [[Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8|гімназією]] чи частини оборонних споруд [[Костел і монастир бернардинів (Львів)|бернардинського монастиря]]. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги — характерна особливість містобудівних проектів того часу. Але брак коштів унеможливив будь-який з варіантів.
 
[[1894]] року місто отримало позику у 10&nbsp;млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це зокрема визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. [[12 липня]] [[1895]] року оголошенобув оголошений конкурс із доволі специфічними умовами&nbsp;— проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів&nbsp;— [[1 січня]] [[1896]] року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проекту [[Зиґмунт Ґорґолевський|Зиґмунта Ґорґолевського]], хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]] у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у [[Лейпциг]], звідки вже анонімно його пересланопереслали до Львова<ref name="ЕЛ635">{{книга |автор = [[Бірюльов Юрій Олександрович|Бірюльов&nbsp;Ю.&nbsp;О.]]|частина = Ґорґолевський Зиґмунт|заголовок = [[Енциклопедія Львова]]|оригінал = |посилання = |відповідальний = За редакцією А.&nbsp;Козицького та І.&nbsp;Підкови|видання = |місце = Львів|видавництво = [[Літопис (видавництво)|Літопис]]|рік = 2007|том = 1|сторінки = 635|сторінок = |серія = |isbn = 978-966-7007-68-8|тираж = }}</ref>. Не бажаючи прийняти поразку, суперник по конкурсу [[Ян Завейський]], ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але в загальному не змінили вигляду майбутнього театру. На [[Вулиця Куліша (Львів)|вулиці Сонячній, 6 (нинішня Куліша)]] за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським<ref name="ЕЛ635"/> було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. [[1898]] року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель<ref name="RL">''Biriulow&nbsp;J.'' Rzeźba lwowska.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Neriton, 2007.&nbsp;— S. 151—152.&nbsp;— ISBN 978-83-7543-009-7.</ref>.
 
На початку будівництва гостро постало питання фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті принципово розходилась із позіцією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проекти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25&nbsp;%. Однак рішення залишалось за магістратом і [[5 червня]] [[1897]] року було розпочато земляні роботи, а від [[21 серпня]] [[1897]]&nbsp;— бетонування. Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. [[26 січня]] [[1898]] року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі [[Левинський Іван Іванович|Івана Левинського]], асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в [[Сянік|Сяноку]]. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто [[Зиґмунт Ґорґолевський]] за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював [[Ян Новорита]]&nbsp;— в майбутньому відомий архітектор Львова і [[Катовіце|Катовіц]]. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, [[Тадеуш Баронч|Тадеушу Барончу]], Тадеушу Вісньовецькому, [[Юліуш Белтовський|Юліушу Белтовському]], [[Юліан Марковський|Юліану Марковському]].