Відмінності між версіями «Дмитро Дедько»

== Історичні суперечності ==
 
У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протиріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. ТакУгорські джерела, зокрема лист до Дедька короля [[Людовик Угорський|Людовіка І]], свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною<ref>Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer. – Budae, 1833. – T. 9, V. 1. – S. 209–210. (''"Ludouicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum salutem et gratiam"'')</ref>. вВ польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром [[сюзерен]]ських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та якийсь Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. УгорськіВізантійські джерела, свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною, а візантійські визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Любарта-Дмитра. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.
 
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340 році Галичина під зверхність Угорщини. Король [[Людвік I Великий|Людовик І Угорський]] у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і Угорське. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині сюзереном вважався Дмитро.
 
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340 році Галичина під зверхність Угорщини. Король [[Людвік I Великий|Людовик І Угорський]] у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і Угорське. За версією [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевського]], тлумачення Людовіком свого сюзеренітету, пояснюється не стільки тогочасними реаліями, скільки традиційними претензіями угорських монархів на територію Галичини<ref>Грушевський М. Історія України-Руси: В 10 т., 11 кн. – Київ, 1993. – Т. 4. – С. 29.</ref>. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині формальним сюзереном вважався Дмитро (Любарт) <ref>Въ Лѣ Sωмθ сольѧнъ бы колоколъ сиї Стому Юрьюпри кнѧзи '''Димитріи''' игумєномъ Євьфимьємъ. А писалъ Скора Ѧковъ</ref>.
[[Кароль Шайноха]] стверджував, що Детько допомагав урядувати Казимиру ІІІ в Галичині,<ref>''[[Кароль Шайноха|Szajnocha K.]]'' [http://www.archive.org/download/jadwigaijagieoo02szajgoog/jadwigaijagieoo02szajgoog.pdf Jadwiga a Jagiełło, [[1374]]–[[1413]]].&nbsp;— T. III.&nbsp;— S. 267. {{ref-pl}}</ref> Чоловський стверджував про його добровільний перехід на сторону Казимира ІІІ після смерті хана Узбека.<ref>''Czołowski A.'' [https://polona.pl/item/25255165/26/ Wysoki zamek].&nbsp;— Lwów&nbsp;: Towarzystwo Miłośników Przeszłości Lwowa, Drukarnia Ludowa, 1910.&nbsp;— S. 21. {{ref-pl}}</ref>
 
1791

редагування