Покровський Андрій Георгійович: відмінності між версіями

Андрій Георгійович Покровський народився 14 серпня 1862 року в офіцерській родині, яка вела свій родовід від представників козацької старшини.

Навчався у Морському корпусі. Потім – — Військово-Морській академії.

В 1882 році – — мічман, в 1890 – — лейтенант, мінний офіцер Балтійського флоту.

З 1897 року А. Покровського призначають мінним офіцером Практичної ескадри, а через два роки – — Навчальної ескадри Балтійського моря.

В кінці 1899 року - — старший офіцер крейсера „Африка”«Африка», в 1902 році – — старший офіцер броненосця берегової оборони „Адмірал«Адмірал Сенявін”Сенявін».

В кінці 1902 року - — командир міноносця „Поражающий”«Поражающий». В 1903 році А. Покровському присвоюють військове звання капітан 2 рангу, а в другій половині 1904 року переводять командиром нового ескадреного міноносця «Доброволец».

1908 році його призначають начальником дивізіону випробувальних ескадрених міноносців Балтійського флоту в. В 1910 році - — одержує звання капітана 1 рангу.

Того ж 1910 року Покровський переводиться на Чорноморський флот командиром лінійного крейсера „Ростислав”«Ростислав».

7 грудня 1911 року Андрія Покровського призначають виконуючим обов’язкиобов'язки начальника штабу командувача Морськими силами Чорного моря.

Оновленому штабу під керівництвом А. Покровського вдалося значно активізувати кораблебудівні роботи і до листопада 1913 року спустити на воду в Миколаєві лінійний корабель, два ескадрені міноносці та три підводних човни. 4 серпня він особисто очолив комісію з прийому від заводу „Наваль”«Наваль» у місті Миколаєві першого у світі підводного човна – — мінного загороджувача „Краб”«Краб», командиром якого призначають [[В’ячеслав Клочковський|В’ячеславаВ'ячеслава Клочковського]].

Першу світову війну зустрів на посаді командувача бригадою крейсерів. Кораблі бригади А. Покровського беруть активну участь і ведуть успішне протиборство з противником на морі. 18 листопада у складі російської ескадри вони провели бій з німецькими крейсерами, у тому числі і з „Гебеном"Гебеном,” " який одержав у свій корпус 14 снарядів і надовго був виведений з бойових дій.

В 1915 році А. Покровський проводить атаки на турецькі укріплення в Босфорі, бере участь у численних бойових походах в район Інада – — Босфор – — Ереглі, Босфор – — Варна, на охорону Одеси, Дніпровського лиману, на підтримку Кавказького фронту.

Однак вже 28 червня 1916 року імператор Микола II змінив командувача Чорноморським флотом. Ним став ще достатньо молодий віце-адмірала А. Колчак. Того ж дня Покровський подав у відставку з посади начальника штабу і незабаром був призначений начальником 2-ї бригади лінійних кораблів. Причиною відставки послужила його незгода з молодим, без достатнього бойового досвіду А. Колчаком, який за підтримки начальника Морського штабу Ставки адмірала А. Русіна з першого дня прибуття до Севастополя взявся перетрушувати командні кадри та загалом відкидав набутий бойовий досвід флоту.

== Будівничий українського флоту ==

В листопаді – — грудні 1917 року віце-адмірал А. Покровський працював над організацією національного українського флоту і активно заперечував намагання Центральної Ради провести в життя ідею добровільної служби на флоті. Він справедливо вважав, що долю молодої держави мають вирішувати не політичні гасла, а сила зброї. У цьому питанні А. Покровський мав розуміння і підтримку військових міністрів УНР [[Олександр Жуковський|Олександра Жуковського]] і [[Олександр Греков|Олександра Грекова]], які разом з ним намагалися навести лад в організації флоту.

Наказом по морському відомству 27 березня 1918 року віце-адмірала А. Покровського призначають начальником охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в м. Одесі, а 24 квітня – — головним командиром всіх портів Чорного і Азовського морів.

Однак, з приходом до влади гетьмана [[Павло Скоропадський|Павла Скоропадського]] флотським справам стало приділятися значно більше уваги. На відміну від попереднього уряду [[УНР]], гетьман довірив справу будівництва флоту фахівцям. Своїм наказом від 10 травня 1918 року Скоропадський створив спеціальну комісію по реформуванні Морського відомства на чолі з віце-адміралом А. Покровським. До складу комісії увійшли досвідчені військові моряки: віце-адмірал О.Хоменко, контр-адмірали Д. Ненюков, О. Кликов, П. Патон-де-Верайон та капітан 1 рангу [[Микола Максимов]]. 1 червня ця комісія представила Морському Генеральному штабу план будівництва і реформування військового флоту України. Затверджений гетьманом, він став основою будівництва [[Військово-морські сили УНР|національного флоту Української Держави]].

За пропозицією А. Покровського гетьман України 21 травня 1918  р. призначає своїм представником у Севастополі та Криму контр-адмірала Михайла Остроградського, а сам командувач відбуває до Одеси, де займається організацією охорони та забезпеченням оборони північно-західного району Чорноморського узбережжя. Відповідно до наказу А. Покровського №70№ 70 від 23 травня 1918  р. розпочалось формування бригади морської піхоти у складі трьох полків: 1-й у Одесі, 2-й у Миколаєві, 3-й у Херсоні. В цей же час у Генеральному морському штабі створюється відділ морської піхоти.

Наказом по Головному морському штабу флоту №  192/44 контр-адмірал Микола Максимов оголосив про затвердження Військово-Морського прапора і наказав його підняти на кораблях і суднах українського флоту.

Наступним наказом №  350 адмірал А. Покровський сформував бригаду морських тральщиків в Одесі і призначив її командиром контр-адмірала [[Гадд Олександр Оттович|Олександра Гадда]]. Бригада складалася з трьох дивізіонів: командиром першого було призначено лейтенанта Опанасенка, другого – — лейтенанта Кривицького, третього – — старшого лейтенанта Благовєщенського.

Контр-адмірал О. Гадд наказ А. Покровського виконав успішно – — до кінця липня одеський порт і фарватер від мін були очищені повністю. Військовий флот надійно забезпечував морські перевезення, до кінця 1918 року жодне торгове судно не підірвалося на мінах.

Тим часом, у Чорне море увійшли кораблі Антанти. Гетьман вступив у переговори з Францією. Проте антигетьманське повстання, організоване Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою, плани співпраці України з Францією звело нанівець. Наприкінці листопада війська Антанти окупували південь України.

26 листопада 1918 року Андрія Покровського, на посаді міністра Морських справ, замінив [[Михайло Білинський]].14 грудня війська Директорії взяли Київ і гетьман Скоропадський разом зі своїм урядом подав у відставку.

Після відставки, розраховуючи на можливість спільної з генералом Денікіним боротьби з більшовиками, адмірал розпочав консультації з новопризначеним командувачем білогвардійським Чорноморським флотом адміралом Василем Каніним. Слідуючи в руслі пізньої політики гетьмана, він сподівався, що білий рух Росії допоможе Україні в її боротьбі.

У зв’язкузв'язку із наступом Червоної армії на Крим, адмірал А. Покровський 13-14 листопада 1920 року разом з військами Врангеля емігрував із Севастополя у Стамбул.

На еміграції мешкав у Болгарії, піднішепізніше переїхав до Бельгії, де до 1930 року працював рабочим-машиністом у Льєжі.

У 1938 році переїхав до Єгипту. Останні роки життя прожив у Каїрі.