|
Народився у родині директора [[Симбірськ]]ої гімназії. Директор даної гімназії Федір Михайлович Керенський — це персональний друг сім'ї Ульянова Іллі Миколайовича (батька [[Ленін Володимир Ілліч|Леніна]]). Керенський Ф. М. — це батько майбутнього голови [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду Росії]] Олександра Федоровича Керенського, з яким був близько знайомий Ленін з дитинства.
У [[1899]] — Керенський О. Ф. вступив до історико-філософського факультету [[Санкт-Петербурзький університет|Санкт-Петербурзького університету]], згодом перейшов до [[Юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету|юридичного факультету]]. По закінченні працював у судовій палаті.
У [[1905]] — співробітник [[есери|есерівської]] газети «Буревісник». Був заарештований.
У [[1906]] — на адвокатській практиці, а у [[1909]] р. був прийнятий у присяжні повірені. Брав участь у таких гучних політичних процесах, як у справі [[Ленський розстріл|Ленського розстрілу]], процес [[Вірменія|Вірменської]] національної партії, «справа Бейліса».
У [[1912]] — обраний до [[Державна Дума|Державної думи]] від «Трудової групи», був головою фракції трудовиків. У [[1912]] — прийнятий до [[масони|масонської ложі]].
У [[1917]] — брав участь у створеністворенні іта роботі Тимчасової політичної [[Державна дума Російської імперії|Державної думи]], був обраний товаришем голови Петроградської Ради робітничих депутатів від партії [[есери|есерів]]. У [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовому Уряді]] був міністром юстиції, військовим та морським міністром, міністром-головою, поєднував посади міністра-голови і верховного головнокомандуючого. У середині травня 1917 як військовий міністр побував в Одесі та Севастополі, разом з командувачем флоту О. Колчаком, агітував за продовження війни і за єдину Росію, тоді ж пропонував [[Тютюнник Юрій Йосипович|Ю. Юрію Тютюннику]] перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу.
Після [[Жовтневий переворот (1917)|Жовтневого перевороту]] перейшов на нелегальне становище у [[Фінляндія|Фінляндії]]. [[1918]] — намагався брати участь в роботі Російських Установчих Зборів, але отримав відмову від [[соціалісти-революціонери|есерів]]. У [[червень|червні]] за дорученням «Спілки відродження Росії» виїхав до [[Франція|Франції]] і [[Велика Британія|Великої Британії]] для переговорів з західними урядами про підтримку.
У [[1922]] — голова редакції есерівської газети «Дни», яка видавалась у [[Берлін]]і та [[Париж]]і до [[1932]] року.
З [[1940]] року жив у [[США]].
У 1950—19601950-1960-ті рр. — працював у Гуверовському інституті війни, революції та миру; підготував трьохтомник документів про діяльність Тимчасового Уряду.
У [[1963]]—-[[1964]] — надиктував останню редакцію книги спогадів, яка вийшла у [[1965]] році.
Похований у [[Лондон]]і.
| 