Вікіпедія

Йоко Оно: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м вилучена Категорія:Японські співаки за допомогою HotCat
стиль
Рядок 36:
Леннон пізніше писав, що знайшов у Йоко Оно і споріднену душу, і творчу підтримку, якої потребував. Він казав, що обоє увійшли у суміжні поля одне одного: Джон за допомогою Йоко міг висловити свої більш авангардні і дивні артистичні пориви, а вона стала самостійним продюсером і професійно записувала музику. На жаль, їхня близькість дратувала і знеохочувала багатьох попередніх прихильників, яким більше підходив образ жонатого і чисто виголеного Леннона, без цих екстравагантних штучок із незрозумілою японкою. Але крім дружніх та ділових ускладнень, на пару очікували ще й кримінальні. Одного разу, у жовтні 1968, поліція знайшла в їхній квартирі [[марихуана|марихуану]] і завела на Леннона кримінальну справу, яка потім багато йому нашкодила. В інтерв'ю Леннон пояснив, що він хотів вигородити Йоко, і тому одразу визнав порушення та взяв усю вину на себе, вважаючи що обійдеться протоколом та пару сотнями доларів штрафу.
 
Незважаючи на всі ці клопоти, Бітлз записали в цей час один з кращихнайкращих своїх синглів, який отримав визнання як один з найгарніших творів у жанрі рок-енд-ролу&nbsp;— «Гей Джуд/Революція». Перша пісня авторства [[Пол Маккартні|Маккартні]] була ремінісценцією Джонового розриву з дружиною. Вона була складена у примирливому, заспокійливому тоні, ніби спрямованому на сина Леннона Джуліана. Друга&nbsp;— авторства Леннона&nbsp;— була контрастною до першої і виражала ті «революційні» зміни, які насправді переживала вся група. Через три місяці вийшов новий альбом під назвою просто «The Beatles» (т.&nbsp;зв. «Білий альбом»), куди увійшло 30 пісень на двох дисках. Відомо, що під час запису учасники групи не дуже лагодили одне з одним, а постійна присутність у студії Йоко Оно явно впливала їм на нерви. Серед пісень, написаних Ленноном до цього альбому, була й дещо прикольно-дитяча за стилем ''The Continuing Story of Bungalow Bill'', солісткою якої виступила Йоко Оно<ref>Borack John M. John Lennon&nbsp;— Life is what happens.&nbsp;— Iola: Krause Publications, 2010.&nbsp;— P. 120.</ref>.
 
20 березня 1969 Джон і Йоко мали дуже скромне весілля в [[Гібралтар]]і, і як «компенсацію», вирішили влаштувати пропагандистську акцію, запросивши широку публіку «відвідати їх у ліжку» в готелі Hilton в [[Амстердам]]і 25-31 березня. Насправді вони планували в такій формі донести до широкої громадськості своє «послання миру», однак ординарна, спрагла сенсації публіка домислювала не знати що, Мабуть очікуючи публічного статевого акту. Це накладало більш сенсаційний, аніж серйозний підхід до миротворчих ідей і меседжів [[епатаж]]ної пари. {{Цитата|Йоко і я з охотою станемо всесвітніми клоунами, якщо це принесе якесь добро}},&nbsp;— казав Джон Леннон, пояснюючи їхні наміри<ref>Hunter Davies. The John Lennon letters.&nbsp;— New York, Boston, London: Little, Brown & Co, 2012.&nbsp;— P. 144.</ref>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Йоко_Оно