Битва за Гендерсон-Філд: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
стиль |
Binc (обговорення | внесок) Коректура |
||
Рядок 21:
{{Кампанія на Соломонових островах}}
'''Битва за Гендерсон-філд''', також відома як '''Битва біля Гендерсон-філд''' або '''Битва біля мису Лунга''' в японській літературі, відбулася [[23 жовтня|23]]
Солдати Хякутаке намагалися атакувати на протязі трьох днів в різних місцях в районі периметру Лунга, але всі атаки були відбиті з більшими втратами для наступаючих.
Битва завершила останню значну наступальну операцію японських військ на Гуадалканаалі. Наступна спроба доставити значні підкріплення провалилась під час морської битви за Гуадалканал в листопаді 1942 року, Японія зазнала поразки в кампанії і успішно вивезла більшу частину солдатів, що залишилися, з острова під час евакуації в перший тиждень лютого 1943 року.
Рядок 34:
{{Main|Битва за Гуадалканал}}
[[7 серпня]] [[1942]] року збройні сили [[Антигітлерівська коаліція|Союзників]] (в основному бойові частини США) висадилися на [[Гуадалканал]]і, Тулагі і Флоридських островах в архіпелазі [[Соломонові острови (архіпелаг)|Соломонові острови]]. Метою десанту було не дати використовувати острови для будівництва японських баз, які могли б загрожувати транспортним потокам між [[США]] і [[Австралія|Австралією]], а також створення [[плацдарм]]у для кампанії по ізоляції головної японської бази в [[Рабаул]]і і підтримка сухопутних сил Союзників в [[Новогвінейська кампанія|Новогвінейській кампанії]]. Гуадалканальська кампанія продовжувалась шість місяців
Неочікувано для японських військ на світанку 8 серпня їх атакували війська Союзників під командуванням генерал-лейтенанта [[Александер Вандегріфт|Александера Вандегріфта]], головним чином американська морська піхота, що висадилася на Тулагі та найближчих островах, а також біля японського аеродрому поблизу мису Лунга на Гуадалканалі (пізніше добудованого і названого Гендерсон-філд). Авіація Союзників, що базувалася на Гуадалканалі, отримала назву «ВПС Кактуса» (CAF) по кодовій назві Союзників Гуадалканалу
У відповідь [[Генеральний штаб]] Збройних сил Японії відправив підрозділ японської 17-ї армії, корпус, що базувався в Рабаулі, під командуванням генерал-лейтенанта Харукіті Хякутаке, з наказом повернути контроль над Гуадалканалом. Підрозділи японської 17-ї армії почали прибувати на Гуадалканал 19 серпня<ref>Griffith, ''Battle for Guadalcanal'', с. 96-99; Dull, ''Imperial Japanese Navy'', с. 225; Miller, ''Guadalcanal: The First Offensive'', сс. 137—138.</ref>.
Рядок 44:
[[Файл:TokyoExpress.jpg|left|thumb|Японські солдати вантажаться на Токійський експрес]]
Через небезпеку зі сторони авіації CAF, яка базувалася на Гендерсон-філд, японці не могли використовувати великі повільні транспортні судна для доставки солдатів та озброєння на острів.
Перша спроба японців відбити Гендерсон-філд силами підрозділу чисельністю 917 осіб закінчилася невдачею [[21 серпня]] в [[Бій біля річки Тенару|бою біля річки Тенару]]. Наступна спроба була здійснена 12-14 вересня силами 6 000 солдатів під командуванням генерал-майора Кіетаке Кавагуті, вона закінчилася поразкою в [[Битва за хребет Едсона|битві за хребет Едсона]]. Після поразки на хребті Едсона Кавагуті і його солдати відійшли на захід до річки Матанікау на Гуадалканалі
Хякутаке негайно почав готувати новий наступ на Гендерсон-філд. Японський флот запропонував підтримати наступ шляхом доставки необхідної кількості солдатів, озброєння і продовольства на острів, а також повітряними нальотами на Гендерсон-філд і відправкою воєнних кораблів для бомбардування аеродрому
В той час, коли японські війська перегруповувалися біля Матанікау, американці зосередилися на укріпленні позицій по периметру Лунга. 18 вересня американський морський конвой доставив 4 157 солдатів 3-ї Тимчасової бригади [[морська піхота|морської піхоти]] (7-й полк морської піхоти США) на Гуадалканал. Ці підкріплення дозволили Вандегріфту, починаючи з 19 вересня, організувати безперервну лінію оборони по периметру Лунга
Генерал Вандегріфт і його штаб були впевнені, що солдати Кавагуті відступили на захід до річки Матанікау і численні групи солдатів, що відстали від основної частини війська, знаходяться на території між периметром Лунга і річкою Матанікау. Тому Вандегріфт вирішив провести ряд операцій невеликими підрозділами в районі річки Матанікау
[[Файл:VandegriftDesk.jpg|thumb|right|Генерал [[Александер Вандегріфт|Вандегріфт]] в своїй командирській палатці на Гуадалканалі]]
Перша операція американської морської піхоти проти японських військ західніше від Матанікау, що проходила [[23 вересня|23]]
Кораблі [[Гун'їті Мікава|Мікави]] продовжували нічну морську доставку солдатів і озброєння на Гуадалканал. З 1 по [[17 жовтня]] японські конвої доставили 15 000 солдатів, включаючи залишки 2-ї піхотної [[дивізія|дивізії]] і один полк 38-ї піхотної дивізії, а також артилерію, танки, боєприпаси і продовольство, на Гуадалканал. Один із рейсів, 9 жовтня, доставив на острів генерала Хякутаке, який особисто очолив приготування до наступу. Мікава також відправляв важкі крейсери декілька разів для бомбардування Гендерсон-філд. В ніч 11 жовтня одна з бомбардувальних місій була перервана кораблями флоту США, які отримали перемогу в [[Бій біля мису Есперанс|бою біля мису Есперанс]]
[[Файл:Lieutenant General Harukichi Hyakutake in front of HQ Rabaul.jpg|thumb|left|Японський генерал Харукіті Хякутаке перед своєю штаб-квартирою в Рабаулі перед відправленням на Гуадалканал]]
13 жовтня з наказом допомогти захистити важливий конвой постачання на Гуадалканал, який складався з шести повільних вантажних суден, командуючий Об'єднаним флотом [[Ісороку Ямамото]] відправив військові кораблі з бази на островах [[Чуук|Трук]] під командуванням Такео Куріти на бомбардування Гендерсон-філд. Ескадра Куріти складалася з лінкорів [[Конго (лінійний крейсер)|''Конго'']] і [[Харуна (лінійний крейсер)|''Харуна'']] під ескортом одного легкого крейсера і дев'яти есмінців, які прибули до Гуадалканалу, не зустрівши опору і відкрили вогонь по Гендерсон-філд в 01:33 14 жовтня. За 1 годину 23 хвилини вони випустили 973 14-дюймових (355-мм) снаряда по периметру Лунга, більша їх частина попала в зону площею 2 200 квадратних метрів, де знаходився аеродром. Бомбардування нанесло важкі пошкодження двом злітно-посадковим смугам, знищила майже все авіаційне пальне, знищила 48 з 90 літаків ВПС Кактус і вбила 41 солдата, в тому числі шість членів екіпажів ВПС Кактус
Незважаючи на значні втрати, персонал авіабази Гендерсон зміг відновити одну зі смуг для можливості її використання протягом декількох годин. Через декілька наступних тижнів ВПС Кактус поступово відновились, Союзники перекинули додаткові літаки, пальне і екіпажі на Гуадалканал. Спостерігаючи за японською доставкою солдатів, озброєння та продовольства на острів, американські війська очікували масштабного японського наступу, але не знали де і коли він відбудеться
=== Перекидання військ ===
У зв'язку з втратою позицій на східному березі Матанікау японці вирішили, що атакувати американські оборонні позиції вздовж берега буде досить важко. Тому, після вивчення американської оборони навколо мису Лунга офіцерами штабу, Хякутаке вирішив, що головний напрям запланованого наступу беду південніше від Гендерсон-філд. Його 2-
В той час периметр Лунга захищали чотири американські полки, що складалися з 13 піхотних батальйонів. 164-й піхотний полк захищав східний сектор. За 164-м полком на південь і на захід через хребет Едсона до річки Лунга займав позиції 7-й полк морської піхоти. Прикриття сектора західніше від Лунга до берегу було доручено 1-му і 5-му полкам морської піхоти. Захист гирла Матанікау забезпечували два батальйони під командуванням підполковника Вільяма Дж. МакКелві; 3-й батальйон 1-го полку морської піхоти і 3-й батальйон 7-го полку морської піхоти. Сили МакКелві були відділені від периметру Лунга прогалиною, яку прикривали патрулі
== Хід битви ==
Рядок 78:
[[Файл:GuadLungaPerLateSep42.gif|thumb|right|Периметр оборони Лунга навколо аеродрому Гендерсон-філд в кінці вересня 1942 року]]
[[12 жовтня]] японська інженерна рота почала прокладати тропу, що отримала назву «дорога Маруями», від Матанікау до південної частини периметру Лунга. Тропа проходила по ділянці довжиною 15 миль (24 км) по найбільш важкопрохідній місцевості Гуадалканалу, в тому числі перетинаючи чисельні річки та струмки, заповнені ущелини, гірські хребти та густі джунглі. З 16 по 18 жовтня 2-
Вранці [[20 жовтня]] Маруяма підійшов до річки Лунга. Вважаючи, що його війська знаходяться всього в 4-х милях (6 км) на південь від аеродрому, він наказав підрозділам лівого та правого крила переміщуватися паралельно один одному до річки Лунга до американських позицій і призначив час початку атаки на 18:00 [[22 жовтня]]. Проте Маруяма помилився. Він та його солдати насправді були на відстані 8 [[миля|миль]] (13 км) південніше аеродрому. До вечора 21 жовтня Маруямі стало зрозумілим, що вони не встигають вийти на позиції наступного дня, тому початок наступу був перенесений на 23 жовтня, а солдати були переведені на половинний раціон з метою збереження запасів продовольства. З настанням сутінок 22 жовтня більша частина 2-ї дивізії все ще продовжувала йти по дорозі Маруями, сильно розтягнувшись, але Маруяма виключив можливість ще одного переносу дати початку наступу
23 жовтня війська Маруями рухались через джунглі до американських позицій. Кавагуті по своїй власній ініціативі почав переміщувати своє праве крило на схід, вважаючи, що американський захист в цій зоні буде слабкіший. Маруяма через одного з офіцерів свого штабу наказав Кавагуті притримуватися початкового плану наступу. Після отримання відмови Кавагуті був відсторонений від командування і замінений полковником Тосінарі Сьодзі, командиром 230-го піхотного полку. Ввечері після отримання інформації, що сили правого та лівого крил все ще знаходяться в дорозі до американських позицій, Хякутаке відклав наступ на 19:00 24 жовтня. Американці залишалися в повній необізнаності про наближення сил Маруями
В цей день японський 11-й повітряний флот під командуванням Дзюн'їті Кусаки, що базувався в Рабаулі, відправив 16 [[Mitsubishi G4M|бомбардувальників]] і 28 винищувачів [[A6M Zero|Zero]] для нальоту на Гендерсон-філд. Для відбиття авіанальоту 24 [[Grumman F4F Wildcat|Wildcat]] і 4 [[Bell P-39 Airacobra|P-39]] ВПС Кактус піднялися в повітря, в результаті відбулася одна з найбільших авіабитв за всю Гуадалканальську кампанію. Японці втратили під час бою декілька літаків, але їх реальні втрати невідомі. ВПС Кактус втратили один Wildcat, проте пілот врятувався
=== Сутичка біля Матанікау ===
Сумійосі отримав інформацію від штабу Хякутаке про перенесення початку наступу на 24 жовтня, але не міг зв'язатися з Накагумою, щоб повідомити його про затримку. Тому в темряві 23 жовтня два батальйони 4-го піхотного полку Накагуми та дев'ять танків 1-ї окремої танкової роти почали атаки на позиції морської піхоти в гирлі Матанікау
[[Файл:MatanikauTank.jpg|thumb|left|Знищені японські танки 1-ї незалежної танкової роти в гирлі Матанікау]]
Рядок 95:
Танки Накагуми атакували попарно через піщану косу в гирлі Матанікау під артилерійським обстрілом. [[37 mm Gun M3|37-мм]] протитанкові гармати морської піхоти і артилерія швидко знищили всі дев'ять танків. В той же час чотири артилерійських дивізіони морської піхоти, що мали 40 гаубиць, зробили більше 6 000 пострілів по території між мисом Крус і Матанікау, що призвело до значних жертв в піхотних батальйонах Накагуми, які намагалися досягнути ліній оборони морської піхоти.
Атаки Накагуми безрезультатно завершились в 01:15 24 жовтня, втрати морської піхоти при цьому були невеликими і вона залишалася на своїх позиціях
Частково у відповідь на атаку Накагуми 24 жовтня 2-й батальйон 7-го полку морської піхоти під командуванням Германа Ханнекена був розгорнутий біля Матанікау. Після того, як сили Оки, що підходили до позицій морської піхоти біля Матанікау з півдня були виявлені, батальйон Ханнекена зайняв позиції на хребті в напрямку на південь, створивши фланговий захист позицій морської піхоти біля Матанікау. Проте, залишалася прогалина між лівим флангом Ханнекена (зі сходу) і основним периметром
=== Атаки Маруями ===
Після передислокації батальйону Ханнекена 700 солдатів 1-го батальйону 7-го полку морської піхоти під командуванням підполковника Честі Пуллера він залишився єдиним, хто утримував лінію довжиною 2 500 ярдів (2 286 м) з південної сторони периметру Лунга на сході від річки Лунга. Пізніше 24 жовтня патрулі морської піхоти виявили сили Маруями, але було вже надто пізно в цей день морській піхоті змінювати свої позиції
[[Файл:GuadBattleOct20-25.gif|thumb|right|300пкс|Карта битви 23-26 жовтня. Сумійосі і Ока наступають із заходу біля Матанікау (зліва), в той час як 2-а дивізія Маруями веде наступ на периметр Лунга з півдня (зправа)]]
В 14:00 24 жовтня підрозділи лівого і правого крил Маруями почали займати позиції для атаки. У військах Маруями залишалось дуже мало артилерії та мінометів для підтримки наступу, оскільки більшу її частину довелось кинути на дорозі Маруями. З 16:00 до 21:00 злива затримала просування японських військ, тому солдати були виснажені тривалим переходом через джунглі. Праве крило Сьодзі випадково повернуло паралельно лініям морської піхоти, і всі, крім одного батальйону, не змогли вийти до оборонних позицій ворога. 1-й батальйон 230-го піхотного полку Сьодзі наштовхнувся на лінію Пуллера близько 22:00 і був відкинутий солдатами Пуллера. З невідомих причин підлеглі Маруями доповіли Хякутаке, що солдати Сьодзі зайняли [[Гендерсон-філд]]. В 00:50 25 жовтня Хякутаке про це доповів в Рабаул: «Незадовго до 23:00 праве крило захопило аеродром»
Приблизно в цей же час батальйони лівого крила Насу нарешті дісталися оборонних позицій морської піхоти. В 00:30 25 жовтня 11-а рота 3-го батальйону Насу під командуванням капітана Дзіро Кацумати виявили і атакували роту А батальйону Пуллера. Атаці Кацумати заважала колюча проволока, що була розміщена перед лінією оборони морської піхоти, а потім кулеметний, мінометний і артилерійський вогонь американців. В 01:00 вогонь морської піхоти знищив більшу частину роти Кацумати
Трохи західніше 9-а рота 3-го батальйону Насу в 01:15 пішла прямо на позиції роти «С» Пуллера. Через п'ять хвилин кулеметники морської піхоти під командуванням сержанта Джона Бейзілона знищили майже всю 9-ту роту. В 01:25 вогонь дивізіонної артилерії морської піхоти накрив солдатів Насу, розсипаних по дорозі
Зрозумівши, що головні японські сили ще в дорозі, Пуллер запросив підкріплення. В 03:45 3-й батальйон 164-го піхотного полку під командуванням підполковника Роберта Холла, що знаходився в резерві, був перекинутий до лінії Пуллера. Незважаючи на темряву і постійну зливу, солдати Національної Гвардії Армії США успішно дісталися до позицій Пуллера на світанку
Перед сходом сонця полковник Масадзіро Фурімія, командир 29-го піхотного полку, з двома ротами свого 3-го батальйону і членами штабу змогли пройти крізь артилерійський вогонь морської піхоти і досягнути позицій Пуллера близько 03:30. Більша частина солдатів Фурімії загинула під час вилазки, але близько 100 прорвалися крізь лінію оборони американців і створили клин 150 ярдів (137 м) шириною і 100 ярдів (91 м) глубиною в центрі позицій Пуллера. Після сходу сонця 2-й батальйон Фурімії приєднався до наступу на позиції Пуллера, але атака була відбита. В 07:30 Насу вирішив відвести більшу частину своїх солдатів в джунглі та приготуватися до наступного наступу вночі
Вдень 25 жовтня солдати Пуллера атакували і ліквідували клин в своїх лініях, а також відстрілювали невеликі групи японських солдатів, вбивши 104-х
=== Атаки з повітря і з моря ===
[[Файл:HendersonF4FIntercept.gif|thumb|right|Винищувачі американської морської піхоти [[Grumman F4F Wildcat|F4F Wildcat]] піднімаються з аеродрому Гендерсон-філд для атаки японських сил]]
8-й японський флот тримав з'єднання своїх кораблів готовими підтримати суходільні атаки на Гуадалканалі. Після отримання повідомлення Хякутаке про успіх операції в 00:50 24 жовтня флот був відкликаний. [[Легкий крейсер]] [[Сендай (легкий крейсер)|''Сендай'']] та три есмінці патрулювали західніше Гуадалканалу з метою запобігання наближення до острову будь-яких кораблів Союзників. Перше ударне з'єднання з трьох есмінців і Друге ударне з'єднання з крейсера «Юра» та п'яти есмінців прибули до Гуадалканалу для нападу на будь-які судна Союзників біля північного та східного берегів, а також артилерійської підтримки військ Хякутаке
В 10:14 перше ударне з'єднання прибуло до мису Лунга для полювання на два старих американських міноносця, перероблених в мінні загороджувачі, [[USS Zane (DD-337)|''Зейн'']] і ''Тревор'', які виконували доставку авіаційного пального на [[Гендерсон-філд]]. Японські міноносці виявили та затопили американський буксир ''[[USS Seminole (AT-65)|Семінол]]'' та патрульний катер ''YP-284'' до початку бомбардування американських позицій навколо мису Лунга. В 10:53 берегова пушка морської піхоти попала та нанесла пошкодження одному з есмінців. [[Акацукі (1932)|''Акацукі'']] і всі три японських есмінці відійшли, обстріляні чотирма винищувачами Wildcat ВПС Кактуса
Після прибуття Другого ударного з'єднання до Гуадалканалу через протоку Індиспенсейбл воно було атаковане п'ятьма пікірувальниками [[SBD Dauntless]] (SBD) з аеродрому [[Гендерсон-філд]]. Бомби нанесли важкі пошкодження крейсеру «Юра», і з'єднання лягло на зворотній курс, намагаючись врятуватися. Наступні повітряні атаки крейсера «Юра» протягом дня призвели до ще більших пошкоджень, і крейсер був покинутий та затоплений в 21:00
Тим часом 82 японських бомбардувальника і винищувача 11-го повітряного флоту і авіаносці «Дзюнйо» та «Хійо» атакували Гендерсон-філд шістьма хвилями на протязі дня. Їх зустріли винищувачі ВПС Кактуса та зенітний вогонь морської піхоти. До кінця дня японці втратили 11 винищувачів, 2 бомбардувальника та один розвідувальний літак разом з більшою частиною екіпажів збитих літаків. Були збиті також два винищувачі ВПС Кактус, проте обидва пілота були врятовані. Японські авіанальоти завдали лише невеликих пошкоджень аеродрому Гендерсон-філд і американській обороні. Пізніше американці назвали цей день «Бліндажна неділя» в зв'язку з тим, що постійні атаки з повітря, моря і сухопутної артилерії утримували багатьох захисників периметра Лунга в їх окопах та бомбосховищах протягом всього дня
=== Подальші атаки Маруями ===
На протязі дня 25 жовтня американці укріпили свої оборонні позиції проти японських атак, які очікувались наступної ночі. Із західної сторони Ханнекен та 5-й полк морської піхоти закрили прогалину між двома лініями оборони. Вздовж південної частини периметру солдати Пуллера і Голла були передислоковані та упорядковані. Солдати Пуллера укріпили західний сегмент сектору довжиною
Маруяма відправив свій резерв, 16-й піхотний полк, на допомогу лівому крило Насу. Починаючи з 20:00 25 жовтня і до раннього ранку 26 жовтня 16-й полк та залишки інших підрозділів Насу проводили численні, але не результативні фронтальні атаки позицій Пуллера і Холла. Гвинтівки, кулемети, міномети, артилерія та вогонь прямою наводкою картеччю 37-мм протитанкових гармат «влаштували жахливу різню» серед солдатів Насу<ref>Frank, ''Guadalcanal'', сс. 361-2.</ref>. Полковник Тосіро Хіроясу, що командував 16-м полком, і більша частина його штабу, а також чотири командири японських батальйонів загинули в цих атаках. Насу був смертельно поранений та помер через декілька годин. Декілька невеликих груп солдатів Насу прорвали американську оборону,
=== Атаки Оки ===
[[Файл:GuadConoleyMatanikau.gif|thumb|right|250пкс|Карта атак Оки на хребет, який утримував батальйон Ханнекена]]
В 03:00 26 жовтня підрозділ Оки нарешті досяг і атакував позиції морської піхоти біля Матанікау. Солдати Оки атакували вздовж хребта, який утримував батальйон Ханнекена, головним чином рота F, яка прикривала край лівого флангу позицій морської піхоти на хребті. Кулемети роти F, якими командував Мітчелл Пейлд, вбили багатьох наступавших японців, але японський вогонь в результаті атак вбив або поранив майже всіх кулеметників морської піхоти. В 05:00 3-й батальйон 4-го піхотного полку Оки зміг успішно піднятися по схилу хребта та скинути решту бійців роти F з вершини
У відповідь на захоплення японцями частини хребта, [[майор]] М. Конолі, офіцер батальйону Ханнекена, швидко зібрав в контратаку групу з 17 осіб, в яку ввійшли зв'язківці, повар, музикант і допоміжний персонал. Випадково зібраний підрозділ Конолі приєднався до частин роти G, роти С, і декільком солдатам роти F та атакував японців до того, як вони змогли закріпитися на вершині хребта. В 06:00 сили Конолі вибили японців з хребта, завершивши успішно для американців атаку Оки. Морські піхотинці нарахували 98 японських тіл на хребті і ще 200 в ущелині перед ним. Підрозділ Ханнекена втратив 14 осіб вбитими та 32 пораненими
== Після битви ==
Рядок 142:
=== Відведення військ ===
[[Файл:GuadMatanikauDeadJapanese.jpg|thumb|left|Мертві солдати японських 16-го та 29-го піхотних полків після атак 25-26 жовтня]]
В 08:00 26 жовтня Хякутаке відмінив наступ і наказав солдатам відступати. Солдати Маруями підібрали поранених поблизу американських оборонних позицій в ніч з 26 на 27 жовтня та почали відступати назад в джунглі. Американці зібрали та захоронили або спалили як можна швидше тіла 1 500 солдатів Маруями, які залишились лежати перед позиціями Пуллера та Холла. За словами одного солдата армії США, який брав участь в бою, Джон Е. Станнард описував сцену після бою: «Різня на полі бою виглядала так, що, можливо тільки в ближньому бою можна повністю усвідомити її та дивитися без жаху
Ліве крило Маруями отримало наказ відступати назад до території на захід від річки Матанікау поки праве крило Сьодзі було відправлено до мису Колі, на схід від периметру Лунга. Ліве крило солдатів, яке відходило без продовольства на кілька днів раніше, почало відступати 27 жовтня. Під час відступу багато поранених японців померли та були поховані вздовж дороги Маруями
Перші підрозділи 2-ї дивізії дійшли до штаб-квартири 17-ї армії в Кокумбоні на захід від Матанікау 4 листопада. В той же день підрозділ Сьодзі досяг мису Колі та організував табір. Втративши багато бійців, маючи велику кількість поранених, постійно недоїдаючи та хворіючи тропічними хворобами 2-а дивізія була нездатна вести наступальні операції та була змушена тримати оборону всю подальшу кампанію. Пізніше в листопаді американські війська вибили солдатів з мису Колі та заставили відійти назад до Кокумбони, де загін морської піхоти постійно атакував і створював проблеми на протязі всього шляху. Тільки 700 з початкової кількості 3 000 бійців підрозділу Сьодзі повернулося до Кокумбони
=== Бій біля островів Санта-Крус ===
{{main|Бій біля островів Санта-Крус}}
Два авіаносних з'єднання підійшли один до одного вранці 26 жовтня та почалася битва, відома в історії як бій біля островів Санта-Крус. Після обміну атаками літаків з авіаносців кораблі Союзників відійшли від місця битви, втративши один авіаносець та маючи після бою важко пошкоджений інший. Японські авіаносці сили також відійшли в зв'язку із значними втратами в літаках та екіпажах, а також важкими пошкодженнями двох авіаносців.
Незважаючи на тактичну перемогу Японії, літаки якої завдали значних втрат американському флоту, втрати самої Японії були непоправні. Втрата досвідчених екіпажів дала довготривалу стратегічну перевагу Союзникам, які втратили менше екіпажів
[[Файл:Henderson1944.jpg|thumb|right|Гендерсон-філд в серпні 1944 року після перетворення його у велику авіабазу]]
=== Подальші події ===
Незважаючи на поразку японської армії при наступі на периметр Лунга, японці не відмовилися від боротьби за Гуадалканал. Японські армія та флот розробили план передислокації залишків 38-ї дивізії на острів разом з 51-ю піхотною дивізією та проведення нової наступальної операції на [[Гендерсон-філд]] в листопаді 1942 року
Японці планували знову провести бомбардування Гендерсон-філд великими артилерійськими кораблями, яке б дозволило провести конвой транспортних кораблів, що доставляв солдатів 38-ї дивізії та важке озброєння. Проте, цього разу американці, зробивши висновки з подій 14 жовтня, відправили ескадру на перехоплення кораблів Ямамото, відправлених з бази Трук на бомбардування аеродрому. Під час морської битви за Гуадалканал
== Посилання ==
|