Старообрядництво: відмінності між версіями

Втеча старообрядців почалася після Собору [[1667]] року. Особливо посилилася втеча за кордон під час правління [[Софія Олексіївна (царівна)|Цариці Софії]], під час [[Патріарх Іоаким|Іоакимового патріаршества]]. Утікали до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], [[Шведська імперія|Шведської імперії]], [[Пруссія|Пруссію]], в [[Османська імперія|Османську імперію]], в [[Династія Цін|Китай]] і [[Японія|Японію]]. При [[Петро I|Петрі I]], за відомостями Сенату, втекло понад 900 тисяч душ. У відношенні до загального числа тодішнього населення [[Московське царство|Московського царства]] це становило близько десяти відсотків, а у відношенні до виключно російського населенню ця кількість втікачів становила набагато більший відсоток. Масштаби катастрофи можна зрозуміти, порівнявши з чисельністю еміграції під час громадянської війни 1917—1922 років. Тоді вона становила всього 1 млн при населенні Росії 150 млн, тобто тільки 1,5 % а не 10 %. За кордоном старообрядці селяться великими колоніями, будують свої церкви, монастирі, скити. У [[Російська імперія|Російській імперії]] існували свої великі старообрядницькі центри. Найвідоміші з них: [[Керженець]], [[Стародуб]], [[Клинці]], [[Новозибків]], [[Гілка (місто)|Гілка]], [[Іргиз (річка)|Іргиз]] , [[Вигореція]].

 

 

Стародуб знаходиться в північній частині [[Україна|України]] — у колишніх Новозибківському й Суразькому повітах [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]]. Гоніння почалися за часів правління Софії. Частина старообрядців втекла з Стародуб'я в Гілку.