Відкрити головне меню

Зміни

м
уточнення
}}
 
'''Угорська революція'''  — демократична [[революція]] в [[Угорське королівство|Угорському королівстві]], що входила до складу [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]], одна з європейських революцій 1848—1849 років. Серед задач революції було встановлення демократичних прав і свобод, ліквідація [[феодалізм|феодальних]] пережитків, перед усім в аграрних відносинах, а також досягнення національної незалежності Угорського королівства. Рушійною силою революції стало ліберальне середнє [[дворянство]] та міська інтелігенція. В ході революції було проведено докорінні перетворення соціально-політичного устрою Угорському королівстві, проголошено незалежність від [[Габсбурги|Габсбургів]] і створено демократичну державу. Незважаючи на значнісвої успіхиспроби, якіу 1849 році путч було досягнутоврегульовано революційноюзавдяки армієюдіям, уна війніпрохання заавстрійського незалежністьдвору, уекспедиційного корпусу [[1849]]Паскевич роціІван революціюФедорович|Івана було придушено завдяки діямПаскевича]], [[Австрійська імперія|австрійської]] армії, анти угорським повстанням національних меншин та участі на прохання австрійського двору [[Російська імперія|російського]] експедиційного корпусу [[Паскевич Іван Федорович|Івана Паскевича]].
 
== Передумови ==
 
=== Соціально-політичне становище Угорщини ===
До середини [[XIX]] століття]] система абсолютизму, яку було встановлено ще у період [[Наполеонівські війни|Наполеонівських війн]] в [[Угорське королівство|Угорському королівстві]], не стала відповідати вимогам часу та інтересам основних соціальних груп країни. Уряд Австрійської імперії не бажав йти на жодні реформи в адміністративній чи політичній сферах, консервуючи застарілі бюрократичну систему та феодальні порядки. Громадське життя Угорщини перебувало під цілковитим контролем з боку [[Відень|Відня]], [[цензура]] та поліцейські переслідування опозиції стали нормою. Угорське королівство було практично позбавлено самостійності в рамках Австрійської імперії, тривалий час Державні збори Угорського королівства взагалі не скликались, державною мовою лишалась [[латина]]. Угорці не мали можливості вчиняти вплив на політику всередині своєї країни й були змушені задовольнятись лише обмеженими формами місцевого самоврядування на рівні [[комітат]]ів. Митно-тарифна система імперії була встановлена в інтересах австрійської промисловості та перетворювала Угорське королівство на постачальника сировини для підприємств [[Австрія|Австрії]] та [[Чехія|Чехії]], що бурхливо розвивались. Селянське питання також не було вирішено: в країні зберігалось [[кріпосне право]], судова влада поміщика та феодальні повинності селян. Низка застарілих звичаїв, накшталт [[авітіцит]]у (невідчуджуваність дворянської земельної власності), а також вкрай жебрацький стан селянства та феодальні відносини перешкоджали розвиткові сільського господарства, що лишалось основою економіки країни. <ref name=HI> Історія Угорщини, М., 1971; Контлер, Л. Історія Угорщини: Тисячоліття в центрі Європи, М., 2002 {{ref-ru}} </ref>
 
=== Національні рухи напередодні революції ===
У той же час у 1830-х роках почався бурхливий підйом національного руху. [[Іштван Сечені]] виступив з ідеєю широкого оновлення країни, перед усім у сфері економіки та демонтажу феодальної системи. Виступи Сечені набули великого громадського резонансу та спонукнули багатьох угорських дворян зайнятись політичною діяльністю. [[Міклош Вешшелені]] пішов ще далі й висунув ідею ліквідації абсолютизму і створення в Угорщині конституційної монархії. Ліберальні ідеї швидко розповсюджувались серед дворянства, особливо середнього, та інтелігенції. До кінця 1830-х років склалось декілька течій національного руху: «нові консерватори» ([[Аурел Дежевфі]], [[Дьйордь Аппоні]], [[Шама Йошик]] та Іштван Сечені) виступали за певні демократичні реформи за посилення централізації та збереження господарювання аристократії; ліберали ([[Лайош Баттяні]], [[Ференц Деак (політик)|Ференц Деак]], [[Лайош Кошут]] та, частково, [[Йозеф Етвеш]]) вимагали повної ліквідації феодальних пережитків, введення демократичних свобод, розширення автономії Угорщини й перетворення країни на парламентську монархію. Пізніше виник радикальніший рух студентства і частини інтелігенції, що концентрувався навколо групи «[[Молода Угорщина]]» ([[Шандор Петефі]], [[Пал Вашварі]] та [[Міхай Танчич]]) й виступав з позицій республіканізму і необхідності збройного повстання.
 
Особливістю угорського ліберального руху став той факт, що носієм ідей демократичних перетворень та рушійною силою революції було дворянство. Це пояснювалось слабким розвитком міст в Угорщині, слабкістю буржуазії та роллю дворянства, як склалось історично, що виступало захисником прав і свобод угорської нації проти іноземного володарювання. Іншою істотною рисою руху була неуважність до національного питання: ліберали вважали, що демократичні перетворення і затвердження пріоритету особистої свободи зроблять непотрібними корпоративні права національних меншин, які вони вважали пережитком феодальної системи. Це переконання в умовах Угорського королівства, у якому представники титульної нації становили лише 38&nbsp;% населення, загрожувало сплеском національних конфліктів. Паралельно з розвитком угорського руху, укріплювалось самоусвідомлення інших народів країни &nbsp;— [[хорвати|хорватів]], [[серби|сербів]], [[словаки|словаків]], [[румуни|румунів]] та [[русини|русинів]], що часто суперечило інтересам угорців. <ref name=HI />
 
=== Спроби реформ та їх провал ===
На державних зборах [[1839]]—[[1840]] років лібералам вдалось домогтись амністії для [[Політичний в'язень|політичних в'язнів]], розширення сфери застосування угорської мови в адміністрації та затвердження можливості розкріпачення селян за викуп. У 1840-х роках по всій країні виникла ціла мережа товариств соціального захисту, взаємодопомоги, підтримки вітчизняної промисловості. Особливої відомості набула газета «''Пешті хірлап''», що видавалась Л. Кошутом і розповсюджувала ідеї негайного звільнення селян та введення загального оподаткування. [[1844]] року віденський уряд передав важелі управління Угорщиною новим консерваторам: Д.Аппоні був призначений віце-канцлером Угорського королівства, а Ш.Йошик &nbsp;— [[Трансільванія|Трансільванії]]. Одночасно було посилено централізацію, розширено повноваження адміністраторів та [[феішпан]]ів &nbsp;— представників центральної влади в комітатах. Нові державні збори, що відкрились [[1847]] року, однак, зайшли у глухий кут з причини протиріч між лібералами та консерваторами й не змогли ухвалити рішення про реформи. <ref name=HI />
 
== Початок революції ==
[[1 березня]] [[1848]] року до [[Братислава|Пожоні]], де засідали угорські національні збори, прийшла звістка про [[Революція 1848 року у Франції|революцію]] в [[Париж]]і. [[3 березня]] на зборах з палкою промовою виступив Кошут, який вимагав негайного здійснення ліберальної програми реформ, введення конституції та формування підзвітного парламентові уряду. Незабаром революція спалахнула у Відні, [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Меттерніха]] було позбавлено повноважень, а імператор [[Фердинанд I (імператор Австрії)|Фердинанд І]] пообіцяв австрійцям конституцію та громадянські свободи. [[15 березня]] делегація угорського парламенту відправилась до Відня для передачі петиції, ухваленої на основі програми Кошута. Того ж дня почалось повстання у [[Пешт]]і: під впливом опублікованих «Дванадцяти пунктів» [[Йожеф Іріні|Йожефа Іріні]] і «Національної пісні» Шандора Петефі студенти та міська інтелігенція оточили адміністративні заклади міста, визволили з в’язниців'язниці М.Танчича та скинули муніципальну владу. Вимогами повстанців у Пешті стали введення свободи друку, проголошення рівності громадянських прав, створення відповідального уряду, щорічне скликання парламенту, введення загального оподаткування й суду присяжних, звільнення селян та унія з Трансільванією. Повстання швидко розповсюдилось всією країною. [[18 березня]] король Фердинанд V пішов на поступки і призначив [[Лайош Баттяні|Лайоша Баттяні]] [[прем'єр-міністр Угорщини|прем'єр-міністром Угорського королівства]]. До складу уряду увійшли такі відомі діячі ліберального руху, як Ф.Деак, І.Сечені, Й.Етвеш та Л.Кошут. Влада у країні перейшла до реформаторів. <ref name=HI />
 
== Березневі реформи та національні повстання ==
[[Файл:1848-49 Batthyany-kormany.jpg|200px|thumb|left|Члени революційного уряду Лайоша Баттяні]]
18 березня 1848 року Державні збори Угорщини затвердили цілий комплекс реформ. Було прийнято закон про урбаріальні повинності, що ліквідував [[панщина|панщину]], суд поміщиків, церковну [[Десятина (податок)|десятину]] та інші феодальні пережитки. Кріпацтво скасовувалось, а земля передавалась у власність селянам, причому викупні платежі поміщикам мали виплачуватись державою. Проведення цієї реформи вело до ліквідації феодалізму в аграрних відносинах та відкривало шлях до переходу угорського сільського господарства на капіталістичні рейки. Було також прийнято закон про введення загального оподаткування та позбавлення дворянства і священнослужителів податкових привілеїв. Вводилась свобода друку, недоторканність особистості та власності, рівноправ'я християнських конфесій, відповідальність уряду перед парламентом, було розширено виборче право (до 7—9&nbsp;% населення), а державні збори віднині мали скликатись щороку. Було проголошено [[унія|унію]] Угорщини й Трансільванії.
 
[[11 квітня]] король затвердив реформи угорської революції. Країна перетворилась на конституційну монархію. Фердинанд V зберіг за собою право оголошення війни та укладання миру, а також призначення вищих посадових осіб Угорського королівства, але фактична влада перейшла до рук національного уряду, підзвітного парламенту. Однак не було вирішено проблеми розподілу повноважень між Віднем і Пештом у питаннях міжнародних відносин, фінансової політики та, головне, збройних сил. Також у реформах державних зборів і декретах уряду не знайшло свого відображення національне питання.
 
Тим часом у етнічних регіонах Угорського королівства також почались революції, які швидко набули національного забарвлення. У [[Хорватія|Хорватії]] [[бан (титул)|баном]] став [[Йосип Єлачич]], який розгорнув програму відновлення [[Триєдине королівство|Триєдиного королівства]] і, за підтримки імператора, створив власну армію й вимагав незалежності від Угорського королівства (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Хорватії]]'''). У [[Воєводина|Воєводині]] сербський національний рух вилився у проголошення автономії й сутички з угорцями (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Воєводині]]'''). Словаки та румуни також виступили з вимогами національної автономії, а рішення про унію з Угорщиною викликало у Трансільванії криваві міжетнічні конфлікти (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Трансільванії]]'''). <ref name=HI />
 
== Розвиток революції влітку 1848 року та вереснева криза ==
Королівська прокламація викликала серйозну кризу у ліберальному русі. Прихильники збереження лояльності монарху відійшли від революції: Деак та Етвеш залишили уряд, Сечені було госпіталізовано з душевним розладом, сам Баттяні подав у відставку (незабаром, однак, його було перепризначено). 31 серпня Єлачич зайняв [[Рієка|Фіуме]], а [[11 вересня]] на чолі хорватських військ здійснив вторгнення на територію Угорщини. Король без санкції угорського уряду призначив консерватора [[Ференц Ламберт|Ференца Ламберта]] командувачем угорською армією.
 
За розв'язання кризи взялись державні збори. [[16 вересня]] для керівництва країною під час війни було створено ''[[Комітет оборони]]'' на чолі з Кошутом. За ініціативою останнього Ламберта було звинувачено у державній зраді, а [[28 вересня]] його було схоплено студентами Пешта і повішено. Наступного дня у [[битва при Пагозді|битві при Пагозді]] за 40 &nbsp;км від [[Буда|Буди]] хорватські війська Єлачича були зупинені угорською армією й розбиті. Вересневу кризу було подолано ціною перетворення революції на війну за незалежність. <ref name=HI />
 
== Війна за незалежність ==
[[3 жовтня]] король видав указ про розпуск державних зборів і призначення Єлачича головнокомандувачем збройних сил в Угорщині. Країну було оголошено повсталою, а учасників революції державними злочинцями. За день до цього Баттяні остаточно пішов з посту прем'єр-міністра. [[8 жовтня]] парламент надав Комітету оборони всю повноту виконавчої влади у країні. У той же час у Відні спалахнуло нове повстання, Фердинанд втік зі столиці, а імператорські війська оточили місто. Повстанці звернулись за допомогою до Угорщини. Після тривалих вагань та під особистим натиском Кошута угорська армія перетнула кордон та висунулась до Відня. Проте [[30 жовтня]] у битві під [[Швехат]]ом угорців було розбито військами [[Альфред Віндішгрец|Альфреда Віндішгреца]], а наступного дня Відень було взято штурмом. Війна з Австрією стала неминучою. [[2 грудня]] імператор Фердинанд зрікся від престолу, на який зійшов його племінник [[Франц-Йосиф I]], не пов'язаний конституційними обіцянками свого попередника.
 
Головнокомандувачем угорською революційною армією Кошут призначає [[Артур Гергей|Артура Гергея]], талановитого полководця, що користувався великим авторитетом серед солдат. Він прискореними темпами почав навчання військ й підготовку до бойових дій. Одночасно Комітет оборони зайнявся вербуванням [[рекрут]]ів та організацією військової промисловості. До весни [[1849]] року угорська армія досягла чисельності у 170 тисяч чоловік. <ref name=HI />
 
В грудні 1848 року успішні дії революційної армії на чолі з польським іммігрантом [[Юзеф Бем|Юзефом Бемом]] привели до звільнення Трансільванії від австрійських військ та взяття [[Клуж-Напока|Коложвара]]. Однак із заходу почався наступ основної імператорської армії Віндішгреца, якій до кінця року вдалось наблизитись до Буди. [[1 січня]] 1849 року парламент і Комітет оборони Угорщини евакуювались із Пешту до [[Дебрецен]]у. Там робота революційних органів влади поновилась. Кошут з новими силами взявся за організацію оборони країни та забезпечив перебазування військової промисловості до східних регіонів Угорщини. Тим часом Гергей відволік війська Віндішгреца, увівши свою армію на північ. Його маневри у [[Словаччина|Словаччині]] стали зразками стратегічного мистецтва, що забезпечили збереження угорських збройних сил без вступу у генеральні битви та втрати життєво важливих регіонів країни. Одночасно армія Бема знову вигнала з Трансільванії австрійські та російські загони, що вторглись туди.
Занепокоєний поразками революційної армії Кошут на початку березня 1849 року знову повернув Гергея на пост головнокомандувача угорської армії. Це послужило переломним моментом у війні. Угорським військам Юзефа Бема знову вдалось вигнати австрійців з Трансільванії, звільнити [[Банат]] та придушити контрреволюційні виступи сербів Воєводини. Тим часом основні сили армії Гергея одержали низку перемог в рамках «весняного походу» угорської армії до межиріччя [[Тиса|Тиси]] та [[Дунай|Дунаю]]. Було взято [[Комарно (Словаччина)|Комаром]], [[Вац (Угорщина)|Вац]] і Пешт. Буду було взято у облогу, вона впала [[21 травня]] 1849 року. На хвилі перемог [[14 квітня]] державні збори ухвалили декрет про позбавлення [[Габсбурги|Габсбургів]] угорського престолу та проголошення незалежності Угорщини. Кошута було проголошено правителем-президентом країни.
 
Незважаючи на успіхи революції, Угорському королівству не вистачило міжнародного визнання. Всі зусилля революціонерів досягти підтримки з боку західних держав не увінчались успіхом. [[Королівство Пруссія]], [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Велика Британія]] та [[Друга французька республіка|Французька республіка]] висловились за збереження єдиної Австрійської монархії як гаранта стабільності в регіоні. Більше того, [[9 травня]] [[Російська імперія|російський]] імператор [[Микола I]] пообіцяв військову підтримку Францу-Йосифу I. <ref name=HI />
 
== Поразка революції ==
[[21 червня]] на територію східних комітатів Угорського королівства було введено російську армію [[Паскевич Іван Федорович|Івана Паскевича]]. Вступ Російської імперії до війни на боці контрреволюції означав неминучу поразку Угорського королівства. Одночасно почався новий наступ австрійців, армію яких очолив [[Юліус Гайнау]]. Австрійські війська були посилені контингентами, які було відкликано з італійського фронту після остаточного придушення революційних виступів у Північній Італії. Під натиском імператорських військ Гергей був змушений відступити на південь. У той же час армія Бема у Трансільванії була у декількох битвах цілком розбита росіянами та практично припинила своє існування. [[13 липня]] було здано Буду і Пешт. [[9 серпня]] біля [[Тімішоара|Темешвару]] зазнав поразки корпус Дембінського. Становище угорського уряду стало катастрофічним, Комітет оборони переїхав до [[Сегед]]у, а потім до [[Арад (Румунія)|Араду]].
 
Воєнні поразки сприяли зближенню угорської революції з рухами національних меншин. В результаті переговорів Кошута з [[Ніколає Белческу]], лідером румунського національного руху, була досягнута домовленість про заходи з урегулювання угорсько-румунських протиріч в Трансільванії, а за румунами було визнано всі національні права (крім територіальної автономії). [[28 липня]] державні збори прийняли закон про національності Угорщини, в якому проголошувалось рівноправ'я всіх націй держави, а також емансипація [[євреї|євреїв]]в. Однак ці заходи вже не могли врятувати ситуацію. В результаті поразок на фронтах армія Угорської революції скоротилась до 30 тисяч чоловік, що неможливо було спів ставити з австрійськими та російськими силами.
 
[[10 серпня|10]]—[[11 серпня]] 1849 року угорський уряд пішов у відставку, попередньо передавши [[диктатор]]ські повноваження генералу Гергею. Кошут та його соратники емігрували до [[Османська імперія|Османської імперії]]. [[13 серпня]] у [[Вілагош]]і Гергей оголосив про капітуляцію угорської армії та здався на милість російських військ. [[17 серпня]] капітулював Арад, [[26 серпня]] &nbsp;— [[Мукачеве|Мункач]]. Нарешті, [[5 вересня]], здався Комаром. Революція в Угорському королівстві зазнала поразки. <ref name=HI />
 
== Реакція та значення революції ==
Після придушення революції в Угорському королівстві розгорнулась військова диктатура. [[6 жовтня]] у Пешті було страчено Баттяні, а [[13 жовтня]] в Араді &nbsp;— 13 генералів угорської армії. Понад 1,5 тисяч чоловік було засуджено до тривалих термінів ув'язнення. В країні було відроджено цензуру та поліцейський нагляд за інакодумцями. Самоврядування Угорщини було ліквідовано, встановлено абсолютну владу центру. У [[1851]] році було скасовано Октройовану конституцію. Всю територію королівства розподілили на декілька адміністративних округів, скасувавши комітатські збори. Трансільванія, Хорватія, [[Славонія]], Банат та Воєводина були відокремлені від Угорського королівства й утворили окремі одиниці, підпорядковані Відню. [[Німецька мова]] стала єдиною офіційною мовою Угорського королівства.
 
Незважаючи на жорстокі репресії та згортання реформ Угорської революції, вона відіграла колосальну роль в історії країни. Звільнення селян та ліквідація феодалізму були підтверджені [[1853]] року аграрною реформою в Австрійській імперії. Економічні перетворення стали поштовхом до бурхливого капіталістичного розвитку країни. Демократичні завоювання та національний підйом угорської революції також не пройшли даремно, а стали основою нових ліберальних рухів, що виникли у [[1850-ті]] роки, які привели країну до здобуття суверенітету й трансформації імперії [[1867]] року на двоєдину [[Австро-Угорщина|Австро-Угорську монархію]] з незалежним парламентом і відповідальним міністерством. Лідери Угорської революції 1848—1849 років (Кошут, Петефі, Бем, Баттяні), як і «13 мучеників» &nbsp;— страчених генералів &nbsp;— стали національними героями Угорщини, що слугували прикладом для наслідування новим поколінням угорської молоді. <ref name=HI />
 
== Література ==
== Посилання ==
{{commonscat-inline|Hungarian Revolution of 1848}}
* [http://www.h-net.org/~habsweb/sourcetexts/hungsources.html Документи Угорської революції 1848—1849 &nbsp;рр.] {{ref-en}}
* [http://www.magyarorszag.hu/angol/orszaginfo/tortenelem/tortenelem/1790_1849/reformkor_a.html Hugary.hu Історія Угорщини в 1790—1849 &nbsp;рр.] {{ref-en}}
* [http://www.48.sulinet.hu/bemutato.html Державні діячі революції] {{ref-hu}}
* [http://www.h-net.org/~habsweb/sourcetexts/hungind.html Декларація незалежності Угорщини 1849 &nbsp;р.] {{ref-en}}
 
[[Категорія:Революції 1848—1849 років]]
4035

редагувань