Відмінності між версіями «Подолянчук Євген Петрович»

'''Євге́н Петро́вич Подолянчу́к''' ({{ДН|4|7|1991}}, [[Черкаси]]&nbsp;— {{ДС|14|9|2014}}, [[Донецьк]])&nbsp;— капітан, командир групи спеціального призначення [[3-й окремий полк спеціального призначення (Україна)|3-го окремого полку спецпризначення]] ([[Кропивницький]]). Лицар [[Орден Богдана Хмельницького (Україна)|ордена Богдана Хмельницького]] III ступеня (посмертно)<ref name="НГ"/>. Нагороджений [[Пластові відзначення та нагороди#Почесні Хрести|Залізним Пластовим хрестом]] за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави (посмертно).
 
== &nbsp;Біографія ==
Закінчив школу №&nbsp;3 у [[Черкаси|Черкасах]]. 2008 року вступив у [[Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного|Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного]] надо факультету розвідки, який закінчив з відзнакою. З 2012 року на військовій службі. Служив у [[Кропивницький|Кропивницькому]],&nbsp;3-й окремий полк спецпризначення. Займав посаду командира групи: 2 загін, 5 рота.
 
26 листопада [[2012]] року таємно розписався з пластункою Марією Сергєєвою.<ref>[http://novagazeta.kr.ua/index.php/podii/socium/266-vin-ne-sluzhyv-v-armiyi-a-zhyv-neyu Він не служив в армії, а жив нею]</ref> 20 травня [[2013]] вони [[вінчання|повінчалися]] і 25 травня зіграли весілля.
 
== &nbsp;Пластова діяльність ==
У 14 років Євген Подолянчук вступив до [[Пласт (організація)|скаутської організації «Пласт»]]. Першим табором став міжкурінийміжкурінний табір «Січ» (біля с. Суботів, Чигиринського р-ну, Черкаської обл.). На таборі був похрещений. Член юнацького куреня ім. Ярослава Мудрого. [[Пластова присяга|Пластову Присягу]] склав 18 липня 2006 року. У [[2006]] році учасник крайового вишкільного табору військового пластування [[Легіон (табір)|«Леґіон»]] (Чорний ліс на Прикарпатті), у [[2007]] першун крайового летунського табору «Чота Крилатих» (с. [[Луквиця (село)|Луквиця]] Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). З липня 2014 року Євгена Подолянчука прийнято до Уладу старшого пластунства.
 
== &nbsp;Участь у [[Російсько-українська війна (2014-2015)|Російсько-українській війні]] ==
Євген Подолянчук відбув у зону АТО для захисту цілісності держави та боротьби з терористами у числі перших, ще на початку бойових дій. У квітні 2014 року був направлений, в складі свого загону, в Донецький аеропорт. Загинув під час оборони аеропорту «Донецьк» [[14 вересня]] [[2014]] року: отримавши осколкове поранення в голову під час обстрілу російськими бойовиками, помер по дорозі в лікарню<ref>[http://www.veteranovd.zp.ua/2014/09/2014-4.html Літопис запорізької міліції]</ref>.
 
Під час оборони аеропорту демонстрував кмітливість та навички лідера. У будівлі старого терміналу Донецького аеропорту, який ще до початку боїв утримували бійці загону спецпризначення, власноруч намалював десятки пам'яток-нагадувань з військової справи — тактики, теорії, основ психології, — та розвісив на видних місцях, для того щоб усі бійці мимохіть повторювали, запам'ятовували та вивчали життєво важливі навички.
 
У [[Бій за Донецький аеропорт 26 травня 2014|першому бою за Донецький аеропорт]] 26 травня Євген працював на найвіддаленішому посту, у складі його групи були снайпери, кулеметник та розрахунок зенітки [[ЗУ-23|ЗУ-23-2]] десантників [[25-та окрема повітрянодесантна бригада (Україна)|25-ї бригади]]. Після сповіщення в ефірі о 3:00 дня про висування бойовиків до ДАП, прийняв рішення висунутися на позиції для прикриття вогнем Нового терміналу, який на той час служба безпеки аеропорту не дозволяла займати військовикам, — Євген припускав що саме він буде головною ціллю штурму росіян. За спогадами побратима, позивний ''Ден'', Євген Подолянчук працював на найнебезпечнішій позиції, зі злітної смуги, без жодного укриття. Після початку бою їх накрили АГС-ами і стрілецькою зброєю. Сам Євген пояснив, що їх позиція була на віддалі, тому прицільно з цієї зброї бойовики по ним бити не могли. Із розвитком бою, він зі своєю групою змінював увесь час позиції та діяв за обставинами.
 
За спогадами побратима, позивний ''Турист'', у терміналах з бійцями не було спершу медиків, а з часом почали з'являтися поранені. ДАП тоді був у повному оточенні, проте разом з Євгеном вони облаштували зразковий медпункт, прочесавши усі термінали, та зібравши усі наявні ліки.
 
Загинув під час оборони аеропорту «Донецьк» [[14 вересня]] [[2014]] року: отримавши осколкове поранення в голову під час обстрілу російськими бойовиками, помер по дорозі в лікарню<ref>[http://www.veteranovd.zp.ua/2014/09/2014-4.html Літопис запорізької міліції]</ref>.
 
== Прощання ==