Великий Митник: відмінності між версіями

Село Великий Митник розташоване за 5 кілометрів на північний схід від м. [[Хмільник]]а, біля шосейної дороги Хмільник — [[Бердичів]], на схилі долини, яка перетинається невеличкою річкою [[Хвоса|Хвосою]], що в районі Хмільника вподаєвпадає в [[Південний Буг]]. За 4 кілометри на північ від села проходить знаменитий Чорний шлях.

За історичними даними, перше поселення на цьому місці було засноване розкольниками <span style='color:в Синий Blue'>[[вXVI століття|XVI столітті]]</span> і являло собою слободу, що називалась <span style='color: Синий Blue'>Пилипи</span> . Під час одного з татарських набігів поселення зруйнували. Розкольники розбіглись і більше не побажали жити в такому неспокійному місці. Новими поселенцями стали козаки. Їм, серед інших льготпільг, було дане право збирати плату (мито) з тих, хто проїжджав через греблю. Звідси виникла версія, що село почало називатись [[Митник]]ом. З утворенням виселка на правому боці р. [[Хвоса|Хвоси]], село стало називатись '''Великим Митником''', а виселок&nbsp;— [[Малий Митник|Малим Митником]]. Поселення входило до [[Хмільницьке староство|Хмільницького староства]].

З приєднанням [[Поділля]] до Росії, В.Митник, як і все Хмільницьке староство, був подарований імператрицею [[Катерина II|Катериною ІІII]] графу Іллі Андрійовичу Кушельову-Безбородьку, який неподалік від В.Митника побудував економію-фільварок, названий Кушелівкою. Після смерті графа М.Митник і Кушелівка перейшли до його дочки, по чоловікові, графині Лєвашової і належали цій сім'ї аж до 1917 року. В. Митник наслідувалауспадкувала друга дочка, яка вийшла заміж за князя Лобанова. У 1818 році село було продане польському поміщикові Шадловському. Шадловський перепродав Великий Митник в 1842 Вікентію Мазараці, який як придане своєї дочки Стефаниди, передав його дворянину Адольфу Мостовському. Під час приналежності Поділля до Речі Посполитої в селі була уніатська[[Греко-католицизм|греко-католицька]] єпархія. Тоді в центрі села стояла дерев'яна церква з кладовищем при ній. Ким і коли вона була побудована невідомо. В 1770 році ця церква з невідомих причин згоріла. Присвячена вона була архистратигу Михаїлу. Це місце було огороджене плотом і засаджене деревами. В 1776 на кошти прихожан і поміщика графа Осалінського була зведена нова дерев'яна церква. Це була однокупольна споруда. В 1864 році до неї прибудували дзвіницю. В церкві, яка теж була присвячена архистратигу Михаїлу, в 1896 році спорудили чотирьохярусний [[іконостас]]. До 1790 року священиком був уніатгреко-католик Федір Бутович, а після нього його син Стефан Бутович, який згодом став протоієреєм. Він прослужив на одному приході 60 років (1790–18501790—1850&nbsp;рр.), 36 років був благочинним. Саме при ньому приход села В.Митник перейшов із уніатства[[Греко-католицизм|греко-католицизму]] в [[православ'я]]. Стефан Бутович мав величезний авторитет у місцевого населення. Під час служіння наступного священика, Аркадія Шараенного, в [[1862 році]] в В. Митнику при церкві відкрили [[церковно-приходську школу]]. З [[1893]] року для неї було збудоване окреме приміщення. У [[1896]] році відкрили школу грамоти в Кушелівці. В 1898–190З1898—190З роках за часів служіння [http://vitvikvas.mylivepage.ru/wiki/1979/649_%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96__%D0%B7__%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97__%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA Петра Кремінського] у селі було споруджено цегляний храм, який простояв до 1934 року і був розібраний в рамках антирелігійної кампанії.

=== ХХXX століття ===

На початок XX століття в В.Митнику числилось прихожан 685 чоловіків і 719 жінок, а в М.Митнику&nbsp;— 230 чоловіків і 256 жінок. Однокласну школу в В.Митнику відвідувало 34 хлопчики і 13 дівчаток. Революційні події 1905–19071905—1907&nbsp;рр. Знайшли відгук в нашому краї. В травні 1905 року в Кушелівці селяни економії Левашової пов'язали хустками сапи і пішли в контору, де поставили вимогу сплачувати їм по 75 копійок за робочий день. Їх вимогу задовольнили. Але вже 4 червня 1905 року начальник Подільського жандармського губернського управління доповідав командиру окремого корпусу Д.Тропову, що адміністративним допитом, який був проведений 27 травня, встановлено, що селяни села В.Митник, підбурювані односельчанами Карпом Поліщуком, Мартином Попадюком, Зіновієм Хмурою, Іваном Поліщуком, Іваном Попадюком та Филимоном Вірчаком, прийшовши в місцеву економію поміщика Мазараки, вигнали сезонних робітників, припинили всі роботи в економії. З 25 травня особи, які називали себе уповноваженими від товариства, знову з'явились в економії з вимогою звільнити всіх робітників, службовців, домашню прислугу, які не хотіли припиняти роботу. Потім, не зважаючи на вмовляння, підбурювачі разом з натовпом селян категорично заявили, що нікого не допустять в економії до того часу, поки робітникам не будуть сплачувати по одному карбованцю в день. На підставі викладеного [[повітовий справник]] постановою від 31 травня 1905 року, керуючись статтею 21 «Положення про посилення охорони», для збереження громадського спокою і попередження насильства вищезгаданих ватажків арештував і під конвоєм направив у Кам'янець-Подільську тюрму. У В.Митнику, Кушелівці, Філіополі 18 червня 1905 року, згідно з доповідною №&nbsp;4314 Подільського губернатора А. Ейлера міністру внутрішніх справ, відбувся [[страйк]] сільськогосподарських робітників. Для його придушення до Літинського повіту було послано 2 ескадрони козаків.

На жаль,Наразі немає доступу до документів, які б розкрили правду про злочини сталінізму в 30-роки, а люди згадують про це неохоче, хоча багато хто попав під репресії. Одним із варварських актів більшовицької влади було знищення Великомитницької церкви. Це був п'ятикупольний цегляний храм із дзвіницею, який вражав своєю красою. В 1936 році її було розібрано, а з цегли побудували школи в Великому Митнику, Кушелівці, а також інші споруди. Кажуть, що доля жорстоко помстилась всім учасникам варварської акції.

В роки війни 257 жителів села воювали на фронтах. [[92]] із них полягли смертю хоробрих. А всього по Великомитницькій сільраді загинуло під час від війни 216 чоловік. Молодь села воювала в окопах [[Сталінград]]а, захищала [[Малахів Курган]], брала участь в обороні [[Ленінград]]а. Тяжкі роки Ленінградської блокади витримав Павло Колісник. Груди, нині покійного, Григорія Літинського прикрашали численні нагороди. Серед них Ордени Слави ІI і ІІII ступенів, Орден Червоної Зірки, медаль «За взяття Берліна». Бив ворога полковник [[Іван Якимович Фелько]], в бою загинув полковник [[Іван Васильович Літинський]]. Пройшов тяжкими шляхами війни полковник медичної служби [[Іван Денисович Андрощук]]. Добровольцем пішов на фронт Михайло Літинський, захищав місто [[Одеса|Одесу]].

Біля школи знаходиться могила воїнам, які визволяли село від німців і загинули в бою. На могильній плиті викарбовановикарбувано імена 68 солдатсолдатів.

* [http://vitvikvas.mylivepage.ru/wiki/1979/651_%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B2_%D1%81%D1%96%D0%BB_%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%81_%2F_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80_%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%97_30-%D1%85_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2 Матеріали про голодомор ву В.Митнику, М.Митнику і Філіополі]