Служба безпеки ОУН (б): відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 15:
І Організація українських націоналістів (ОУН (б)) та її Служба безпеки, і карально-репресивні органи СРСР та створені ними спецгрупи в своїй діяльності постійно спирались на підпільні сітки своїх інформаторів та помічників і боролись з ворожою агентурою. Досить численній [[Українське націоналістичне підпілля|націоналістичній підпільній сітці ОУН]] органи НКВС і НКДБ протиставили свою мережу «антипідпілля», котра, попри таку ж конспіративність, була ще більш численною.{{sfn|Гогун|2005|с=51}} На обліку органів НКВС західних областей України станом на [[1 липня]] 1945 року перебувало 11 тисяч 214 осіб агентури, серед них 175 резидентів, 1 тисяча 196 агентів і 9 тисяч 843 інформатора. Агентурна мережа органів НКДБ була ща масштабнішою. Тільки за період з [[1 січня]] 1945 по 1 липня 1946 року органи НКДБ завербували 596 агентів, 93 резидента, 4 941 інформатора і 41 утримувача явочних і конспіративних квартир, всього сумарно 5 тисяч 671 особу. Лише в Станіславській області станом на 25 липня 1946 року агентура НКДБ налічувала 6 тисяч 405 осіб; з них: 142 резидента, 641 агент, 5 тисяч 572 інформатора та 50 власників явочних і конспіративних квартир.{{sfn|Гогун|2005|с=51}}<ref name="ПАТ">[http://militera.lib.ru/science/tkachenko_sn/05.html Ткаченко С.&nbsp;Н.&nbsp;Повстанческая армия: тактика борьбы. Глава 5. Борьба противника с украинским движением сопротивления&nbsp;— Мн.: Харвест, 2000]</ref> Головною відмінністю «антипідпілля» від мережі ОУН, котра формувалась на добровільних засадах, було те, що агентура карально-репресивних органів вербувалася в основному за допомогою методів залякування потенційних провокаторів та сексотів або, значно рідше, за допомогою підкупу, незначного матеріального заохочення.{{sfn|Гогун|2005|с=51}} Ставлення до агентури з обох боків протистояння також суттєво відрізнялося. Виявленого підпільника ОУН або симпатика зазвичай пробували перевербувати, а, в разі відмови, найчастіше відправляли в тюрму або на заслання і значно рідше розстрілювали чи піддавали смертній карі в інший спосіб. Натомість українські повстанці могли відпустити додому взятого в полон червоноармійця або «стрибка» (бійця винищувального батальйону), але дуже рідко залишали в живих викритих агентів та сексотів карально-репресивних органів СРСР.{{sfn|Гогун|2005|с=51}}
 
В історичній літературі описані випадки діяльності агентури, завербованої з місцевого населення. Так, наприклад, НКВД завербовало інформатором жительку одного із сіл Іванну, котра працювала інспектором збирання податків. Їй видали документи інструктора райвно, який займався обліком дітей шкільного віку, але насправді вонаІванна вела розвідку, збирала відомості про націоналістичне підпілля. Використовуючи її інформацію, НКВД здійснило ряд успішних операцій в декількох районах області. Пізніше вона стала дружиною начальника відділу Тернопільського обласного управління НКВС Олексія Соколова. За заслуги в боротьбі з підпіллям вона була нагороджена орденом «Знак Пошани».<ref name="ЛЛО">[http://forum.patriotcenter.ru/index.php?topic=6150.0 Олексій Кобелєв, Барнаул, РФ. Люди легенди: організатор «лжебандерівців» Олексій Іванович Соколов]</ref> СБ боролась з радянською агентурою, завербованою з місцевих жителів, подібними методами, як партизанське підпілля в Європі боролось з нацистською чи комуністичною агентурою.
 
Мережа органів Служби безпеки будувалася відповідно до структури військово-адміністративного поділу УПА. Коменданту запілля підлягала референтура Служби безпеки, останній&nbsp;— референтури військових округ, військових надрайонів і районів. Робилися спроби запровадити певний штатний розклад референтур Служби безпеки військово-територіальних одиниць.