Шаргород: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
нижче: «Після приєднання краю до Росії монастир був освячений в православний», оформлення
Рядок 43:
| мер = Винокур Ігор Михайлович
}}
'''Ша́ргород''' (раніше '''Княжа Лука''', '''Плебановка''') — місто в [[Україна|Україні]], райцентр [[Вінницька область|Вінницької області]]. Розташований на Східному Поділлі над річками [[Мурашка (річка)|Мурашка]] і [[Ковбасна]].
[[Файл:Костел в Шаргороді.jpg|300 px|thumb|Костел Флоріана XVIII ст. ]]
[[Файл:Immaculate Conception church, Sharhorod.jpg|300 px|thumb|Свято-Миколаївський монастир. Вигляд з боку подвір`'я монастиря.]]
[[Файл:Шаргород — монастир.jpg|thumb|300px|Миколаївський монастир XVIII ст.. Наріжна башта, стіна, собор і дзвіниця. Вигляд з південного сходу]]
[[Файл:Синагога в Шаргороді.jpg|300 px|thumb|Синагога 1589]]
[[Файл:Jan Zamoyski.jpg|thumb|300px|Засновник міста [[Ян Замойський]]]]
Рядок 55:
 
== Історія ==
[[5 травня]] [[1383]] року литовський князь [[Вітовт]] видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, Василеві Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з [[1497]] року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустиню, за ім'ям першого її власника. [[1585]] року [[Ян Замойський]] (1545–16051545—1605), який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження [[Шаргородський замок|замку]] — все володіння і фортеця дістали назву Шаргород. 26 січня [[1588]] року Шаргород дістав [[магдебурзьке право]], також герб із таким зображенням:
 
«Святий Флоріан, який має в правій руці щит із трьома списами (родовий герб Замойських), а в лівій кришталевий глек з водою i пожежу заливає, на пам'ять про те, що місто від войовничого колись Флоріана Шарого (родоначальника Замойських) назву дістало».
 
Після Яна Замойського місто перейшло до його сина&nbsp;— [[подільські воєводи|подільського]] та [[Київський воєвода|київського]] воєводи [[Замойський Томаш|Томаша Замойського]] (1594–16381594—1638). Далі Шаргород перейшов до його доньки&nbsp;— Йоанни Барбари, яка була одружена з [[сандомир]]ським [[воєвода|воєводою]]&nbsp;— [[Конецпольський Олександр|Александром Конєцпольським]]. Від нього Шаргородський ключ переходить до [[краків]]ського [[каштелян]]а&nbsp;— [[Станіслав-Ян Конецпольський|Станіслава Яна Конєцпольського]] (1643–16821643—1682). До ключа, крім міста, належало 23 села. В загальному йому належало 10 міст, 186 сіл в [[Подільське воєводство|Подільському]], [[Брацлавське воєводство|Брацлавському]] і [[Київське воєводство|Київському]] [[воєводство|воєводствах]]. Не маючи власних дітей, переписав Шаргород своєму [[стрийко|стрийкові]]ві&nbsp;— [[Брацлавські воєводи|брацлавському воєводі]]&nbsp;— [[Ян Олександр Конецпольський|Яну Александру Конєцпольському]] (1635–17191635—1719), від якого Шаргород перейшов до його родича&nbsp;— брацлавського [[каштелян]]а&nbsp;— Леонарта Конєцпольського. Від нього в [[1713]]&nbsp;р. до сондецького старости (з 1729&nbsp;р. сандомирського воєводи)&nbsp;— [[Єжи Олександр Любомирський|Єжи Александра Любомирського]], від нього&nbsp;— до його молодшого сина&nbsp;— [[брацлавські воєводи|воєводи брацлавського]] і [[київські воєводи|київського]], одного з найбагатших людей того часу&nbsp;— [[Станіслав Любомирський (воєвода київський)|Станіслава Любомирського]] (1704–17931704—1793). Він запросив до міста [[Василіяни|василіанів]] і побудував в [[1719]] церкву. При ній була школа. Від нього Шаргород переходить до [[польний гетьман литовський|польного гетьмана литовського]]&nbsp;— [[Юзеф Сильвестр Сосновський|Юзефа Сильвестра Сосновського]] (?—1783). Його донька Людвіка одружилася з київським каштеляном Юзефом Любомирським (1751–18171751—1817)&nbsp;— Шаргород знову перейшов до Любомирських. Пізніше Шаргород перейшов до найстаршого сина&nbsp;— Генрика Людвіка Любомирського (1777–18171777—1817)<ref>[http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/lubomirscy05.html Lubomirscy (05)] {{ref-pl}}</ref>. Він був галицьким політичним діячем, меценатом і куратором Оссолінеуму (тепер [[Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника|Львівська національна наукова бібліотека України]] імені [[Стефаник Василь Семенович|Василя Стефаника]]) у [[Львів|Львові]]. Від нього Шаргород перейшов до його сина&nbsp;— князя [[Єжи Генрик Любомирський|Єжи (Юрія) Генрика Любомирського]] (1817–18721817—1872). Він відновив старий замок, який продав Шарівку своєму родичу&nbsp;— [[Роман Станіслав Сангушко|Романові Сангушку]] з [[Славута|Славути]]. Останньою власницею була внучка князя Романа Сангушка&nbsp;— Юлія Потоцька (1854, Славута&nbsp;— 1921), донька графа Альфреда Юзефа Потоцького (1817–18891817—1889) і княжни Марії Сангушко (1830–19031830—1903, Львів).<ref>[http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/potoccy04.html Potoccy (04)] {{ref-pl}}</ref>
 
Кінець [[1580]]-х років&nbsp;— активне заселення євреями. 1589&nbsp;— була збудована [[Синагога (Шаргород)|синагога]]&nbsp;— накрита дахом в мавританському стилі.
Рядок 65 ⟶ 64:
У [[1640]]-х роках місто було міцною фортецею і відігравало важливу роль в охороні південних кордонів від нападів кримських татар.
 
Населення Шаргорода брало активну участь в боротьбі проти соціально-економічного гніту, а під час [[Хмельниччина|визвольної війни українського народу 1648–16541648—1654 років]] містечко було зоною частих боїв. На початку серпня [[1648]] року загони [[Максим Кривоніс|Максима Кривоноса]] штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку [[Данило Нечай|Данила Нечая]]. Активно допомагало населення війську Богдана Хмельницького.
 
За [[Андрусівський мир|Андрусівським перемир'ям]] Шаргород відійшов до Польщі. Протягом другої половини XVII століття страждав від турецько-татарських набігів.
 
У [[1672]] року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували місто на Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода перебували від владою Османської імперії. З [[1699]] року містечко знову входить до складу Польщі. Шляхта відновлює свої порядки, що викликає хвилю національно-визвольної боротьби у 1702–17041702—1704 роках.
 
Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. У другій половині [[XVIII століття]] поляки намагаються перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі.
Рядок 76 ⟶ 75:
Після розділу Польщі, Шаргород увійшов до [[Подільська губернія|Подільської губернії]] Російської імперії. У [[1850]] року містечком став володіти князь [[Роман Станіслав Сангушко]]. З [[1870]]-х років у містечку працювали повітове та церковнопарафіяльне училища, [[1886]] роком датовано першу згадку про бібліотеку.
 
1917-19301917—1930 роки позначені боротьбою між [[Армія Української Народної Республіки|армією Української Народної Республіки]], польською армією, [[Червона армія|Червоною армією]], інтервентами, насадження комуністичної влади. Єврейська громада Шаргорода під час визвольних змагань кілька разів постраждала від [[погром]]ів. По встановленню більшовицької влади, в середині 1920-х років у місті був створений єврейський колгосп «Красний Пахарь». 1926 року євреї становили 61&nbsp;% від загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки всі синагоги міста було закрито місцевою владою.
 
[[1923]] року Шаргород стає районним центром, з населенням 2450 осіб. Довоєнний період позначився розвитком господарства і промисловості. [[22 липня]] [[1941]] року гітлерівці захопили Шаргород. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] територія південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії. В місті було створене [[гетто]], куди переселялися євреї Бессарабії, Буковини і Румунії (до семи тисяч євреїв). Румуни не проводили масових розстрілів, але євреї шаргородського [[гетто]] помирали від хвороб та голоду. [[20 березня]] [[1944]] року війська 2-го Українського фронту відновили контроль радянської влади у містечку. Після війни Шаргород став відновлювати господарство.
Рядок 84 ⟶ 83:
Тепер Шаргород&nbsp;— впорядковане містечко, районний центр Вінниччини.
 
У [[2006]] році уродженець Шаргорода, московський бізнесмен і меценат О. Погорельський, започаткував в Шаргороді Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Арт-містечко: Шаргород». Це такий собі фестиваль сучасного футуристичного мистецтва. До Шаргорода з'їхались художники-метафутуристи з різних країн світу: Росії, Німеччини, Ізраїлю. Трохи дивними були для нашого містечка картини художників, які малювали вони не лише на традиційних полотнах, а й на стінах магазинів, кіосків, на старих автомобілях (звісно, за згоди хазяїна). Досить неоднозначним є ставлення жителів міста й до заїжджих митців. Попри це, щороку на початку серпня у місті триває фестиваль. Організатори навіть викупили колишній цукровий завод, щоб створити там свою резиденцію і школу мистецтв, де поступово ведуть ремонтні роботи, а юні мешканці міста створюють у відремонтованих цехах свої шедеври.
 
У травні 2009 року київська художниця, учасниця групи «Р. Е. П.» («Революційно-експериментальний простір») [[Кадирова Жанна Ельфатівна|Жанна Кадирова]] відкрила у Шаргороді пам'ятник невідомому пам'ятнику. Її дві кольорові лавки-графіки можна побачити у Києві, в парку біля Політехнічного університету, і на алеї поряд із Національним палацом мистецтв «Україна»; та пам'ятником пам'ятнику вона пишається найбільше. В одному з інтерв'ю художниця розповіла, що придумала його у Шаргороді 2 роки тому на скульптурно-архітектурному пленері. Відтоді артефакт зберігався на території колишнього цукрового заводу під охороною.
Рядок 91 ⟶ 90:
 
== Релігії ==
Віками співіснують в Шаргороді 2 християнські конфесії&nbsp;— католицька і православна. А до кінця [[ХХ]] ст. так само гармонійно вписувались в цей вінок релігій ще євреї зі своєю культурою і побутом -&nbsp;— нині їх залишились одиниці.
 
=== [[Костел Святого Флоріана (Шаргород)|Костьол святого Флоріана]] ===
Католицький [[костел]], відкритий 3 листопада [[1595]] року, зберігся донині з невеликими переробками.
Рішенням Вінницької обласної Ради від [[18 грудня]] [[2007]] &nbsp;р. Шаргородський історико-культурний центр духовності та злагоди (Костел Святого Флоріана XVI &nbsp;ст., Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIII–XIX XVIII—XIX&nbsp;ст., [[Синагога (Шаргород)|синагога XVIII &nbsp;ст.]],), в числі кількох інших історико-культурних об'єктів, було визнано переможцем обласного конкурсу '''«Сім чудес Вінниччини»'''.
 
=== Миколаївський монастир, собор і школа ===
Православний[[Греко-католицизм|греко-католицький]] монастир був заснований, як уніатський ву [[1719]] році навпроти костелу, через центральну дорогу.
Близько [[1782]] року новий власник Шаргорода Юзеф Сильвестр Сосновський надав василіянам для продовження спорудження монастиря і школи-бурси руїни замку і необхідні засоби. Школа, в якій іноді навчалося до шестисотшістсот учнів, славилася на всьому Правобережжі.
 
В центрі колишнього монастирського подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє видимий з усіх місць Шаргорода величезний собор св. Миколи Мирлікійського. Будівля з чотириколонним портиком на головному фасаді, який обернений, всупереч канону, на південь, а не на захід, було закладено ще при базіліанах[[Василіяни|василіянах]], що встигли підняти стіни лише до перших вікон. Завершено ж будівництво було лише в [[1806]]–[[1818]] роках, вже в православ'ї.
 
Монументальність собору різко контрастувала з мирською метушнею шаргородських обивателів, проте в кам'яній стіні з баштами по кутах і триярусною дзвіницею в центрі, проти головного фасаду собору, зведеними в [[1848]] році, розміщувалися лавки торговців, які зримо поєднували святість обителі з метушнею світу сього. До східного крила собору примикає двоповерховий корпус келій. Впоперек торця келій&nbsp;— довга будівля бурси. Архітектура його проста, утилітарна і не позбавлена деякої витонченості. Примітно, що такі ж портики із спарених колон, що і при вході в собор, влаштовані і в будівлі бурси і на другому поверсі корпусу келій, лише пропорційно зменшені.
Рядок 107 ⟶ 106:
Після приєднання краю до Росії монастир був освячений в православний, а школа&nbsp;— в [[Шаргородська семінарія|семінарію]], пізніше&nbsp;— в духовне училище.
 
У [[XX]] &nbsp;ст. під час встановлення радянської влади у Шаргороді, як і по всій Україні, було переслідування християн, а особливо католиків. Нова влада намагалась припинити культову діяльність католицької церкви, але завдяки міцній вірі місцевих католиків зробити цього не вдалось. Проте до монастиря доля не була не настільки прихильною, як до костелу. У [[1937]] році монастир було закрито. В післявоєнні роки, з [[1946]] по [[1963]] роки, в його стінах був розміщений сільськогосподарський технікум. Потім, після закриття технікуму, були роки забуття, коли древні стіни стояли пусткою.
 
На початку 80-х років минулого століття в приміщенні монастиря було розміщено міський музей образотворчого мистецтва. Тоді на монументальних колонах замість старовинних ікон розмістили портрети передовиків соціалістичної праці.
Рядок 115 ⟶ 114:
=== [[Синагога (Шаргород)|Шаргородська синагога]] ===
{{main|Синагога (Шаргород)}}
У 1589 році у Шаргороді зводиться [[синагога]]. [[Синагога (Шаргород)|Шаргородська синагога]]&nbsp;— одна з найчудовіших архітектурних пам'ятнок єврейських общин Поділля. Початково, об'єм [[Синагога (Шаргород)|синагоги]], заданий квадратним в плані залом для моління, був оточений з північної, західної і південної сторін одноповерховими прибудовами. Будівля була ґрунтовно реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII &nbsp;ст., після закінчення турецького правління. Вона, хоча і понесла істотні втрати, в цілому збереглася, можливо, завдяки тому, що було за радянських часів пристосоване під сокоморсовий завод.
 
== Персоналії ==
* [[Степан Васильович Руданський]] (1834–18731834—1873) -&nbsp;— славний український поет, у 1840-і р. навчався в місті. Яким величезним зарядом життєрадісності і здорового подільського гумору повинен був володіти син бідного сільського священика села Хомутинци біля Вінниці, аби восьмилітнє перебування в цих тяжких умовах не лише не зломило, але і розвинуло прекрасне дарування! Зараз в Шаргородському районі є село Руданське, назване на честь відомого поета.
 
* [[Михайло Коцюбинський]] (1864–19131864—1913) &nbsp;— видатний український письменник, навчався у Шаргороді в 1870-і роки. Саме у Шаргородськой бурсі після прочитання твору юного Михайлика викладач, зайшовши у вчительську, виголосив: «Матимемо свого літератора».
* [[Микола Дмитрович Леонтович]] (1877–19211877—1921) -&nbsp;— український композитор, майстер українського хорового мистецтва, автор класичного «Щедрика», навчався у місті.
 
* [[Олександр Горобець]] -&nbsp;— [[заслужений журналіст України]], член [[Національна спілка письменників України|Національної спілки письменників України]], завідувач відділом і член редколегії газети «[[Сільські вісті]]»(1981–19871981—1987), головний [[редактор]] газети {{книга ||частина = |заголовок = "Правда України"|оригінал = |посилання = http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B&stable=0|відповідальний = }}(1991–19981991—1998), [[автор]] ряду прозових творів&nbsp;— «Босоніж по битому шклу», «Родинна колиска&nbsp;— Джурин», «Запоручник спокуси, або Записки гламурного коханця» Частина творів написана автором у його рідному селі Джурин Шаргородського району. Ці та інші публікації можна віднайти на * [http://www.content.net.ua/registration/index.php?id=5417 персональному сайті О. Горобця]. У місцевій районній газеті «Комунар» (нині&nbsp;— «Шаргородщина») [[1966]] року починав свою творчу діяльність.
*
 
== Промисловість ==
В місті функціонують такі промислові об'єкти:
Рядок 152:
== Пам'ятки ==
* Городище доби Київської Русі.
* Рештки замку XVI &nbsp;ст.
* Комплекс споруд Миколаївського монастиря XVII–XVIII XVII—XVIII&nbsp;ст.
* Костел 1595 &nbsp;р.
* [[Синагога (Шаргород)|Синагога, 1589 &nbsp;р.]]
* Будинки XVIII-XIX XVIII—XIX&nbsp;ст.
 
== Примітки ==