Гордон Гулд: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Voyager 3 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Voyager 3 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 9:
[[Columbia University]]
|}
'''Гордон Гулд''' (17 липня 1920 - 16 вересня 2005) - американський [[фізик]], якому приписують винахід [[Лазер|лазера]] (інші приписують винахід [[Теодор Майман|Теодору Мейману]]), творець назви "ЛАЗЕР". Найбільш відомий своєю тридцятирічною боротьбою з патентним офісом США з приводу лазера і пов'язаних з ним технологій. Також боровся з виробниками лазерів, які порушували його патенти.
 
== Молодість та освіта ==
Народився в Нью-Йорку, був старшим з трьох синів. Його батько був засновником і головним редактором Scholastic Magazine Publications у Нью-Йорку<ref>Taylor (2000), p. 14.</ref> Виріс в одному з передмість Нью-Йорка (Scarsdale), навчався в місцевій школі. Отримав ступінь бакалавра з фізики в  [[Юніон-коледж|Юніон-коледжі]], де він став членом братства Sigma Chi. Отримав ступінь магістра в області оптики і спектроскопії в [[Єльський університет|Єльському університеті.]] З березня 1944 року по січень 1945 року працював на Манхеттенський проект, але був звільнений як член [[Комуністична партія США|Комуністичної політичної асоціації]]<ref>Taylor (2000), p. 19–25.</ref>. У 1949 році вступив до [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]], щоб працювати над докторською дисертацією в області оптичної і мікрохвильової [[Спектроскопія|спектроскопії]]<ref>Taylor (2000), p. 37–40.</ref> Його науковим керівником був лауреат Нобелівської премії [[Полікарп Кущ]], який запропонував Гулду зайнятися спектроскопією метастабільних атомів талію.<ref>Taylor (2000), p. 45, 56.</ref> У 1956 році Гулд запропонував використовувати абсолютно новий для тих часів метод оптичного накачування для створення [[Інверсна заселеність|інверсної заселеності]] в середовищі і обговорював цю ідею з винахідником [[Мазер|мазера]] [[Чарлз Гард Таунс|Чарльзом Таунсом]], який отримав [[Нобелівська премія з фізики|Нобелівську премію]] в 1964 році за свою роботу над мазером і лазером.<ref name="nobel">{{Cite web|url=http://nobelprize.org/nobel_prizes/physics/laureates/1964/index.html|title=Nobel Prize in Physics 1964|accessdate=2010-01-16}}</ref> Таунс дав Гулду пораду, як отримати [[патент]] на його інновацію і погодився виступити в якості свідка.<ref>Taylor (2000), p. 62.</ref>
 
== Відкриття лазера ==
До 1957 року багато вчених, у тому числі Таунс, шукали спосіб досягти посилення [[Видиме світло|видимого світла]] подібно до мазерного. У листопаді того ж року Гулд зрозумів, що можна зробити відповідний оптичний резонатор за допомогою двох дзеркал у вигляді [[Інтерферометр Фабрі-Перо|інтерферометра Фабрі-Перо]]. На відміну від раніше розглянутих конструкцій, цей підхід забезпечить вузький, когерентний, інтенсивний промінь. Так як бічні сторони такого резонатора не повинні бути відбивними, активне середовище може бути легко оптично накачане для досягнення необхідної інверсії заселеності. Він усвідомив також, що для виведення випромінювання одне з дзеркал повинно частину світла відображативідбивати, а частиначастину пропускати назовні. Гулд також розглядав можливість накачування середовища за рахунок зіткнень на атомному рівні, і передбачив багато потенційних застосувань такого пристрою.
 
Інтереси наукової кар'єри вимагали негайно написати статтю та надіслати її в науковий журнал.Однак Гулду було вже 37 років, він все ще значився аспірантом і міг побоюватися, що свіиласвітила фізичного співтовариства не поквапляться визнати його революційне відкриття. Тому Гулд вирішив нічого не публікувати, а домагатися патенту.
 
Гулд записав свої ідеї та запропоновані конструкції в лабораторному зошиті під назвою "Деякі грубі розрахунки щодо доцільності використання лазера: посилення освітлення шляхом стимульованого випромінювання" ("Some rough calculations on the feasibility of a LASER: Light Amplification by Stimulated Emission of Radiation") - це перше записане використання абревіатури LASER.<ref>Taylor (2000), pp. 66–70.</ref> Запис в лабораторному журналі Гулда був першим описом того, як зробити справжній лазер. Розуміючи, наскільки важливим він був, Гулд пішов до найближчого нотаріуса та нотаріально засвідчив свої нотатки. [[Артур Леонард Шавлов|Артур Шавлов]] і [[Чарлз Гард Таунс|Чарльз Таунс]] незалежно виявили важливість еталону  Фабрі-Перо і - приблизно три місяці по тому - назвали свій пристрій «оптичним мазером».<ref>{{Cite document}}</ref> Назва Гулда для нового пристрою вперше з'явилась на публіці у презентації на конференції в 1959 році і була прийнятою фізичним співтовариством, незважаючи на опір з боку Шавлова і його колег.<ref>{{Cite book|title=The Ann Arbor Conference on Optical Pumping, the University of Michigan, June 15 through June 18, 1959|last=Gould|first=R. Gordon|year=1959|editor-last=Franken, P.A.|pages=128|chapter=The LASER, Light Amplification by Stimulated Emission of Radiation|oclc=02460155}}</ref><ref>{{Cite book|title=Biographical Memoirs|last=Chu|first=Steven|authorlink1=Steven Chu|last2=Townes, Charles|year=2003|editor-last=ed. Edward P. Lazear,|publisher=National Academy of Sciences|pages=202|chapter=Arthur Schawlow|isbn=0-309-08699-X}}</ref>
Інтереси наукової кар'єри вимагали негайно написати статтю та надіслати її в науковий журнал.Однак Гулду було вже 37 років, він все ще значився аспірантом і міг побоюватися, що свіила фізичного співтовариства не поквапляться визнати його революційне відкриття. Тому Гулд вирішив нічого не публікувати, а домагатися патенту.
 
У 1958 Гулд придумав, записав і засвідчив ще кілька лазерних винаходів - зокрема, метод накачування газоподібного середовища електричними розрядами. Однак в Бюро патентів він звернувся лише ву квітні 1959. Спочатку Гулд чомусь вважав, що для отримання патенту треба представити не тільки опис винаходу, але і працюючийробочий прототип, якого в нього, природно, не було. Таке правило й справді існувало, але було скасовано ще в 1880 р, будучи залишенозалишене в силі лише для винахідників вічного двигуна. Як не дивно, ця інформація дійшла до Гулда з неабиякиміз запізненням, так що у нього з'явилися серйозні конкуренти. Прагнучи отримати патент на свій винахід, і вважаючи неправильним, що йому потрібно було побудувати робочий лазер, щоб зробити це, Гулд залишив Колумбійський університет, не завершивши докторської дисертації, і приєднався до приватної дослідницької компанії TRG (Technical Research Group).<ref>Taylor (2000), pp. 72–3.</ref> Він переконав свого нового роботодавця підтримати свої дослідження, і, за іронією долі за підтримки Чарльза Таунса, вони отримали фінансування для проекту від Агенства передових дослідницьких проектів. Міністерство оборони виділило під цей проект майже мільйон доларів, однак Гулд не зміг взяти в ньому участь, оскільки йому відмовили у допуску через свою колишню участь у комуністичній діяльності. Він продовжував працювати в TRG, але не міг безпосередньо приймати участь у проекті, щоб реалізувати свої ідеї. Через технічні труднощі і, можливо, неможливість Гулда брати участь,TRG був побитий у перегонах зі  створення першого робочого лазера Теодором Мейманом в дослідницьких лабораторіях Хьюза (Hughes Research Laboratories).
Гулд записав свої ідеї та запропоновані конструкції в лабораторному зошиті під назвою "Деякі грубі розрахунки щодо доцільності використання лазера: посилення освітлення шляхом стимульованого випромінювання" ("Some rough calculations on the feasibility of a LASER: Light Amplification by Stimulated Emission of Radiation") - це перше записане використання абревіатури LASER.<ref>Taylor (2000), pp. 66–70.</ref> Запис в лабораторному журналі Гулда був першим описом того, як зробити справжній лазер. Розуміючи, наскільки важливим він був, Гулд пішов до найближчого нотаріуса та нотаріально засвідчив свої нотатки. Артур Шавлов і Чарльз Таунс незалежно виявили важливість еталону  Фабрі-Перо і - приблизно три місяці по тому - назвали свій пристрій «оптичним мазером».<ref>{{Cite document}}</ref> Назва Гулда для нового пристрою вперше з'явилась на публіці у презентації на конференції в 1959 році і була прийнятою, незважаючи на опір з боку Шавлова і його колег.<ref>{{Cite book|title=The Ann Arbor Conference on Optical Pumping, the University of Michigan, June 15 through June 18, 1959|last=Gould|first=R. Gordon|year=1959|editor-last=Franken, P.A.|pages=128|chapter=The LASER, Light Amplification by Stimulated Emission of Radiation|oclc=02460155}}</ref><ref>{{Cite book|title=Biographical Memoirs|last=Chu|first=Steven|authorlink1=Steven Chu|last2=Townes, Charles|year=2003|editor-last=ed. Edward P. Lazear,|publisher=National Academy of Sciences|pages=202|chapter=Arthur Schawlow|isbn=0-309-08699-X}}</ref>
 
У 1958 Гулд придумав, записав і засвідчив ще кілька лазерних винаходів - зокрема, метод накачування газоподібного середовища електричними розрядами. Однак в Бюро патентів він звернувся лише в квітні 1959. Спочатку Гулд чомусь вважав, що для отримання патенту треба представити не тільки опис винаходу, але і працюючий прототип, якого в нього, природно, не було. Таке правило й справді існувало, але було скасовано ще в 1880 р, будучи залишено в силі лише для винахідників вічного двигуна. Як не дивно, ця інформація дійшла до Гулда з неабияким запізненням, так що у нього з'явилися серйозні конкуренти. Прагнучи отримати патент на свій винахід, і вважаючи неправильним, що йому потрібно було побудувати робочий лазер, щоб зробити це, Гулд залишив Колумбійський університет, не завершивши докторської дисертації, і приєднався до приватної дослідницької компанії TRG (Technical Research Group).<ref>Taylor (2000), pp. 72–3.</ref> Він переконав свого нового роботодавця підтримати свої дослідження, і, за іронією долі за підтримки Чарльза Таунса, вони отримали фінансування для проекту від Агенства передових дослідницьких проектів. Міністерство оборони виділило під цей проект майже мільйон доларів, однак Гулд не зміг взяти в ньому участь, оскільки йому відмовили у допуску через свою колишню участь у комуністичній діяльності. Він продовжував працювати в TRG, але не міг безпосередньо приймати участь у проекті, щоб реалізувати свої ідеї. Через технічні труднощі і, можливо, неможливість Гулда брати участь,TRG був побитий у перегонах зі  створення першого робочого лазера Теодором Мейманом в дослідницьких лабораторіях Хьюза (Hughes Research Laboratories).
 
== Битва за патенти ==
Шавлов і Тоунс подали заявку на отримання патенту на лазер у липні 1958 р. Патент їм було надано 22 березня 1960 р. Гулд і TRG подали до суду, використовуючи в якості доказів, що Гулд винайшов лазер перед подачею патентної заявки Шавловим і Таунсом. Поки проводився розгляд справи в Патентному відомстві і в судах, були подані подальші заявки  на конкретні лазерні технології від Bell Labs, Hughes Research Laboratories, Westinghouse та ін. У кінцевому рахунку, Гулд програв справу за американський патент на сам лазер, насамперед на тій підставі, що у його блокноті явно не було сказано, що бічні стінки лазерного середовища повинні бути прозорими, навіть якщо він планував оптично прокачати активне середовище.<ref>Taylor (2000), pp. 159, 173.</ref> Були також поставлені питання про те, чи блокнот Гулда міг містити достатньо інформації для того, щоб створити лазер, оскільки команда Гулда в TRG не змогла це зробити.<ref name="Taylor 2000">Taylor (2000).</ref> Однак Гулд зміг отримати патенти на лазер у деяких інших країнах, і він продовжував боротьбу за патенти США на конкретні лазерні технології протягом багатьох років.
 
У 1967, Гулд звільнився з TRG і  отримав місце викладача фізики в Бруклінському політехнічному інституті, потім став віце-президентом невеликої компанії, яка розробляла оптоволоконні прилади, а в 1985р. пішов на пенсію..<ref>Taylor (2000), pp. 172–5.</ref> While there, he proposed many new laser applications, and arranged government funding for laser research at the Institute.
 
Покінчивши з лазерним винахідництвом, Гулд повністю віддався боротьбі за утвердження своїх патентів, яка тривала майже три десятиліття - своєрідний рекорд. Спочатку він незмінно програвав, але врешті-решт домігся свого. У 1977 р Бюро патентів вперше визнало його пріоритет у розробці методу оптичного накачування. Правда, до патенту тоді справа не дійшла, оскільки конкуренти негайно подали апеляцію. Заявка Гулда кілька разів піддавалася повторним експертизам і була остаточно затверджена лише у вересні 1986 р.
 
У 1979 р Гулду були видані патенти на лазерну різку, на застосування лазерів в фотокопіювальних машинах і на лазерний підпал [[Термоядерна реакція|термоядерних реакцій]].
 
У 1987 р він отримав патент на створення інверсних середовищ за допомогою газових розрядів, а ще через рік - патент на метод зниження поглинання світла за допомогою [[Закон Брюстера|закону Брюстера]]. Він не зміг лише домогтися визнання свого пріоритету на винахід дзеркального оптичного резонатора.
 
== Вибори до Залу Слави ==