Серіалізм: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
A1 (обговорення | внесок) м одруки |
A1 (обговорення | внесок) тепер моя совість спокійна... |
||
Рядок 1:
'''Серіалі́зм''' - напрямок в музиці, пов'язаний з т.зв. серіальною технікою, що має свої витоки в [[додекафонія|додекафонії]] та серійній техніці
Більш послідовно серіальна техніка викрісталізовувалась в творчості О.Мессіана (див. 4 ритмічні етюди для фортепіано, 1950), і, врешті набула свого класичного вигляду в творчості композиторів Дармштадтської школи в 50-их роках (П.Булез. К.Штокхаузен, Л. Ноно).▼
В теорії музики прийнято наступне розрізнення додекафонії, серійної та серіальної технік. В основі додекафонії лежить серія (тобто певна витримана послідовність з уникненням повторів) з 12-ти звуків хроматичної гами. На відміну від додекафонії, серійна техніка оперує серіями, що можуть складатися з будь-якої кількості звуків, як правило менше 12-ти (оскільки більша кількість вимагатиме вельми проблематичне для реалізації застосування [[мікрохроматика|мікрохроматики]]). Таким чином додекафонія є окремим випадком серійної техніки.
В серіальній техніці, на відміну від серійної, принцип серійності може розповсюджуватися не тільки на звуковистотність, але й на динамічну, ритмічну, артикуляційну та тембральну сторони звуку (при цьому може й не поширюватись на звуковисотність). Таким чином серійна техніка є окремим випадком серіальної техніки. Техніка, в якій всі компоненти музичної мови детермінуються серією (тобто звуковисотність, тембр, ритм, артикуляція), називається тотальним серіалізмом.
[[Зображення:Безымянный1.jpg|right|thumb|300px|Шнітке, концерт №2 для скрипки з оркестром (фрагмент)]]
Зародження серіалізму пов'язують з ім'ям Антона Веберна, який в своїх творах намагався перенести досягнення додекафонії на тембральну ("Пассакалія" ор.1, Симфонія ор.21), динаміко-артикуляційну (Варіації ор.27), ритмічну (варіації ор.30) сторони. Одна з перших серіальних спроб належить російському емігрантові Голишеву (струнне [[тріо]], 1925 р.).
▲Більш послідовно серіальна техніка викрісталізовувалась в творчості О.Мессіана (див. 4 ритмічні етюди для фортепіано, 1950), і, врешті набула свого класичного вигляду в творчості композиторів Дармштадтської школи в 50-их роках (П.Булез. К.Штокхаузен, Л. Ноно). Пізніше композитори-серіалісти активно звертаються до електронних засобів програмування музики, які дають широкі можливості для точного програмування серій будь-якої складності. В 1960-х роках серіальну техніку використовують також і радянські композитори - А.Шнітке, Е.Дєнісов, А.Пярт.
Проте невдовзі після своєї появи сераільна техніка стала об'єктом критики з боку багатьох композиторів та музикознавців. Серіалізм критикують за автоматизм процесу створення музики, хаотичність та незв'язність звучання, втрату слухового контролю композитора і врешті його творчої індивідуальності. Я.Ксенакіс також звинувачував серіалізм в неприродній примітивності математичного апарату серіалізму. В окремих джерелах знаходимо такі визначення, як "повний параліч сил".
Розчарування в серіальній техніці спостерігаємо і у композиторів Дармштадтської школи. Примітно але багато з них (напр. К.Штокхаузен) від серіалізму перейшли до "протилежності" - [[алеаторика|алеаторики]].
'''Література''':
*Музична енциклопедія М.,1981р.
*Штокхаузен К. "ритмічні каданси у Моцарта" у зб. "Українське музикознавство" вип.10
*Денисов Э. "Додекафония и проблемы современной композиторской техники", "Музыка и современность" вып.6.
*Шнеерсон Г.М, "Сериализм и алеаторика - тождество противоположностей", "Совесткая музыка", 1971 №1
====
Саме в серіалізмі відбувся остаточний розрив з традиційним музичним формотворенням. Серіалізм - культ структур, структурне програмування, а в минулому над цікавим технічним завданням часто височіла художня ціль (поліфонія Баха, етюди романтиків).
Рядок 16 ⟶ 29:
Однак класичні творіння останніх двох століть свідчать про протилежне. Класичність [[Бетховен]]а, [[Шопен]]а, [[Шуман]]а, [[Чайковський Петро Ілліч|Чайковського]], [[Дебюссі]], [[Прокоф'єв]] полягає саме в тому, що широкий життєвий матеріал вони подали в бездоганно організованих [[музична форма|музичних формах]].
Чи можна, наприклад, в якійсь симфонії Чайковського знайти випадково обрану ритмічну деталь, немотивований вибір тембру, або динамічного відтінку. Звичайно, ні. Але у класиків детермінованість (порядок, організація) [[композиція музична|композиції]] виходять з її образного змісту. Серіальна техніка, навпаки, нав'язує композиції довільно вибрані схеми без образного змісту.
[[Категорія:Класична музика]]
[[Категорія:Музичні напрямки]]
[[Категорія:Теорія музики]]
| |||