Сокальський район: відмінності між версіями

Сокальський район об'єднує разом із сучасними суб'єктами історичне минуле та суспільна культурна спадщина. У Х—XIV ст. Сокальщина входила до складу Волинського та Галицько-Волинського нязівств. Пізніше територія району перебувала (до [[1772]] р. і в [[1918]]–[[1939]] рр.) у межах польської держави, а також Австро-Угорщини ([[1772]]–[[1918]] рр.) — [[Сокальський повіт]].

Невеличка частина Сокальщини (7 сіл на сході району — Бодячів, Залижня, Княже, Матів, Смиків, Фусів, Шпиколоси) входили- історично частина Волині. Вона входила до складу Російської імперії ([[Волинська губернія]], [[Володимир-Волинський повіт]], [[Князька волость|Князька]], а згодом [[Підберезська волость]], після 1940 р. - Горохівського району Волинської області). Населені пункти Бодячівської, Залижнянської, Князівської, Фусівської, Шпиколосівської сільських рад 19 січня 1961 року зі складу Горохівського району Волинської області були передані до складу Сокальського району Львівської області.

Село Пісочне входило до складу Довгобичівської гміни Грубешівського повіту Люблінської, а згодом Холмської губернії Російської імперії.

Ці історичні події наклали свій відбиток на характері архітектури, мистецтва, традицій та в значній мірі на менталітет населення, що проживає у басейні Західного Бугу. У дорадянський час для території Сокальського району, як, зрештою, і для усього [[Побужжя]], була типовою етнічна строкатість населення, що вплинуло на формування специфічного полікультурного середовища. Серед традиційних українських пам'яток на Сокальщині трапляються у великій кількості пам'ятки польської культури, дещо менше єврейські та німецькі.