Байкове кладовище: відмінності між версіями

|назва = Байковий цвинтар<br/>Байкове кладовище

'''Ба́́йкове кладови́ще''', '''Ба́йковий цви́нтар'''&nbsp; — [[цвинтарнекрополь]] у [[Голосіївський район|Голосіївському районі]] [[Київ|Києва]], пам'ятка історії та культури: одне з найстаріших у місті, ховати тут почали ще [[1834]] року. [[Площа]] — 72,47 [[га]]<ref>[http://pamyatky.kiev.ua/articles/mesta/baykoviy-tsvintar Байковий Цвинтар]</ref>.

Назву свою [[цвинтаркладовище]] отримавотримало від прізвища [[генерал-майор]]а Сергія Васильовича Байкова, героя двох воєн — Вітчизняної [[Вітчизняна війна 1812|1812]] року та [[Російсько-турецька війна (1828—1829)|російсько-турецької]] 1828–1829 років, на відкуплених землях якого почасти й розташованийрозташоване (усупереч поширеній думці, тіло самого генерала покоїться не тут, а у Петербурзі).

Перша назва [[цвинтар]]я — ''НовостроєнськийНовостроєнське''. Перші поховання було здійснено лютеранською громадою Києва. Пов'язане це було з тим фактом, що старий, відкритий ще у XVII столітті, лютеранськийлютеранське німецькийнімецьке цвинтаркладовище, якийяке бувбуло ув низині, зазнававзазнавло регулярних підтоплень, через що надгробки змивало, з-під землі ж, за свідченнями сучасників, виходили на поверхню труни, а подекуди навіть рештки похованих, тому лютерани почали переносити могили з низини на вище місце. У 1831 році лютеранській та католицькій громадам було офіційно надано землі під поховання на високому правому березі річки Либідь, остаточно ж процес перенесення могил сюди завершився 1839 року, коли старий лютеранський цвинтар закрили.

У цей же час новопризначений [[Київське генерал-губернаторство|Київський військовий губернатор, Подільський та Волинський генерал-губернатор]] граф {{нп|Левашов Василь Васильович|Василь Левашов|ru|Левашов, Василий Васильевич}} провів інспекцію київських цвинтарів та кладовищ і, вельми незадоволений результатами, віддав розпорядження відокремити від них достатній простір землі, вирити довкола рівчаки й обсадити деревами, а також влаштувати при входах будиночки для сторожі. На виконання наказу генерал-губернатора протоієрей Петро Максимович розпочав збір коштів серед найзаможніших киян — жителів [[Печерськ]]а. Грошей зібрав чимало, бо згодом, коли імператор [[Микола І]] звелів зводити [[Київська фортеця|Київську фортецю]] і постало питання вже не про впорядкування, а про перенесення деяких некрополів, коштів вистачило і на перенесення поховань і на роботу садівників, які перетворили пустку [[Байкова гора|Байкової гори]], де й вирішили облаштувати новий цвинтар на затишок, що буяє зеленню. Тож рік, коли тутешній німецькийнімецьке цвинтаркладовище бувбуло об'єднанийєднано з православним печерським, став роком офіційного відкриття Байкового кладовища.

Уже станом на середину ХІХ століття ''Димитрівський'', як тоді його ще називали, цвинтар став занадто тісним. Тому, у 1876 році з дозволу влади з'явилась додаткова територія, відділена від переднішої дорогою — Байковою вулицею. Отак утворилось одразу два кладовища, обидва — Байкові, тож, для зручності, попередню (меншу) ділянку почали називати Старим, а новонадану (більшу) — Новим Байковим кладовищем. Згодом з'явилися цегляний паркан та чотири в'їзні брами, які й тепер зберігають свої назви — Стара, Лютеранська або ж Німецька, Католицька або ж Польська (котру й тепер не важко впізнати за написом латиною ''«BEATI MORTUI, QUI IN DOMINO MORIUNTUR» '' — відомою цитатою з Біблії) та Православна, — хоча про первісний смисл цих назв тепер уже мало що нагадує. На «Старому» цвинтарі 1841 року збудовано дерев'яну [[Церква Св.Димитрія Ростовського на Байковому кладовищі|Дмитрівську церкву]].