Українці Франції: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Yasnodark перейменував сторінку з Українці у Франції на Українці Франції |
Розум (обговорення | внесок) доповнення, вікіфікація, стиль, правопис |
||
Рядок 4:
== Історія ==
[[Файл:Entsiklopedia ukrainoznavstva Lviv 1993.jpg|thumb|праворуч|100px|[[Енциклопедія українознавства]].]]
=== До XX століття ===
Першою відомою українкою у Франції була донька [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]] — [[Анна Ярославна]] (бл. 1024 — після 1075), яка стала королевою Франції, вийшовши заміж за короля [[Генріх I (король Франції)|Генріха І]].
У 18 столітті у Франції перебував гетьман [[Пилип Орлик]], син якого [[Григор Орлик]] (1702—1759) став державним та військовим діячем Франції.
В Університетах [[Париж]]а та [[Страсбург]]а за козацьких часів вчилося багато молодих людей з України.
=== XX століття ===
==== Початок столітт ====
На початку XX століття у Франції проживало кілька десятків родин українців — політичних поселенців, які не бажали повертатися до Російської імперії, де переслідували українців та українську мову.
1908 створено [[Українська Громада в Парижі|Українську Громаду в Парижі]], яка налічувала перед Першою світовою війною понад 120 членів. Члени громади вели усвідомлену роботу серед французів, які про Україну у Російській імперії нічого не знали. Така робота була заборонена під час Першої світової війни. Франція була союзницею Російської імперії і не дозволяла жодної діяльності за свободу народів імперії.
==== Поразка УНР ====
Після невдачі у [[Визвольні змагання 1917—1921|Визвольній війні]] в обороні незалежності Української Народної Республіки ([[УНР]]) в 1920-х до цих політичних поселенців долучилися інші емігранти, зокрема [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|Уряд УНР в екзилі]]. Першою великою хвилею нових поселенців були члени армії УНР, які здебільшого вийшли з таборів інтернованих у Польщі.
Після поразки [[УНР]].
==== Заробітчани ====
У другій половині 1920-х розпочалася нова еміграція українців — заробітчанська. Українці з перенаселеної Галичини виїжджали до Франції на заробітки, з надією заробити трохи грошей і, повернувшись додому, купити собі поле і жити з праці на полі.
На початку 1930-х у Франції було понад 40 000 українців, зокрема близько 35 000 заробітчан з Галичини. Багато з них повернулося додому. На їхнє місце прибули інші на заробітки. Напередодні Другої світової війни всіх українців було вірогідно понад 40 000. На той момент, вони були громадянами Польщі, тому з моменту вибуху Другої світової війни польська влада мобілізувала українців до польської армії.
==== Друга світова війна ====
Під час Другої світової війни багато молодих українців, що перебували у Франції, опинилися в Німеччині на роботах. Проте до Франції прибула певна кількість українців, насильно депортованих на роботи зі східних та центральних земель України (з [[Райхскомісаріат Україна|Райхскомісаріяту]]). Багато з них жили у тяжких умовах, наприклад там, де німці будували т. зв. «Антлантийський мур». Майже всі вони були насильно репатрійовані до СРСР радянською місією у Франції.
У 1942—1944 у таборах Франції було багато радянських військовополонених, зокрема українців. Деякі з них втекли з таборів і долучилися до [[Французький Опір|французького Опору]] — потужний Український батальйон ({{lang-fr|BUK, Bataillon Ukrainien}}) на Сході Франції. Цей український батальйон, який у зародку був батальйоном німецької охоронної поліції на Білорусі, був висланий до Франції для боротьби з французькими партизанами. Щойно батальйон приїхав на територію Франції біля міста Везуль, він негайно сконтактував з французьким Опором і перейшов на його бік, знищивши понад сотню німців, що були з ним. Відтоді аж до наступу західних аліянтів український батальйон був найміцнішим батальйоном французького Опору на території [[Франш-Конте]]. Ним зацікавилася американська армія і скинула літаком зв'язкового офіцера, котрий знав українську мову. Після приходу американців батальйон воював на протинімецькому фронті біля Швайцарії. Однак він був невдовзі розформований на вимоги військової місії Москви в Парижі. Бійці батальйону або звільнилися зі служби, або перейшли служити у [[Французький іноземний легіон]]. Вони воювали у Вєтнамі і в Північній Африці. Деякі отримали високі військові нагороди Французької республіки.
Подібний, але дещо менший, український батальйон перейшов до Опору в околицях Вальдагона, на північному сході від Ліону. Багато інших українців, які жили у Франції, долучалися до французького антифашистського опору.
==== Після війни ====
Після війни до Франції переїхали нові емігранти — політичні — біля п'яти-десяти тисяч. Вони приїхали з Німеччини, з таборів переміщених осіб, але потім виїхали до Сполучених Штатів, до Канади, до Австралії.
У Франції по Другій світовій війні залишилося близько 35 000 українців. Були це селяни і робітники з попередньої еміграції, рештки еміграції УНР і молоді націоналістичні активісти з нової еміграції, між ними в'язні німецьких концтаборів.
=== Початок XXI століття ===
Загальна кількість українців у Франції на початку XXI ст. оцінюється в 35 тис. У Франції існують дві українські Церкви — [[УГКЦ]] і [[УАПЦ]]. У сквері біля УГКЦ встановлено погруддя Тараса Шевченка; також сквер має назву Тараса Шевченка.
Нові емігранти (четверта хвиля)– заробітчани, соціяльно походять з різних верств населення, більшість працює нелегально. Деякі з них повертаються додому після двох-трьох років праці. Нові емігранти практично не включаються у суспільно-громадське життя. Але більшість з них масово відвідує Українську греко-католицьку церкву, у ній активізуються щодо релігійного життя. Парох церкви проводить катехизацію. Сотні інших українців згромаджуються в неділю біля церкви, щоб обмінятися новинами й передати через автобуси пакети для рідних в Україні.
== Організації ==
З 1926 в [[Париж]]і знаходиться [[Бібліотека імені Симона Петлюри|бібліотека ім. Симона Петлюри]], заснована незадовго після вбивства голови Директорії й головного отамана військ УНР 1926. Бібліотеку німці конфіскували 1941. Десятки тисяч її книжок і архівних документів були вивезені до Східної Німеччини. Вони потрапили в руки радянської армії й опинилися у бібліотечних фондах Москви, Мінська, Києва.
1946 було засноване [[Українське академічне товариство в Парижі]].
1948 у Парижі для координації українського громадсько-культурного життя було засновано [[Український Центральний Громадський Комітет у Франції]].
До [[Сарсель|Сарселя]], біля [[Париж]]а, переїхало з Німеччини [[Наукове Товариство ім. Т. Шевченка]], яке оформлено у Наукове Товариство ім. Шевченка в Європі. У Сарсель редагувалася «Енциклопедія Українознавства».
[[1955]] українсько-французькою організацією «Друзі українців» ({{lang-fr|«Les Amis des Ukrainiens»}}) біля Страсбургу була заснована [[Українська оселя у Маквілері]].
[[1961]] у Парижі виникла політична формація, що мала на меті репрезентувати українців діаспори — [[Український Рух для Об'єднаної Європи]].
Із громадських організацій, які гарно розвивалися після війни — Українська Національна Єдність (мельниківська), профспілкове Об'єднання Українських Робітників у Франції (бандерівське), Об'єднання Українців у Франції (бандерівське), [[Спілка Української Молоді]] (СУМ), Український Християнський Рух, Союз Українок у Франції, Товариство бувших вояків Армії [[УНР]], поволі перестали бути діяльними через брак керівних кадрів, або взагалі перестали існувати. Найбільше активними залишились Об'єднання Українців у Франції та СУМ, які діють спільно як одна організація.
У Франції розвинулася видавнича справа українською і французькою мовами (видавництво Першої української друкарні при «Українському Слові») та французькою мовою (видавництво «Л'Ест Еропеен»). Випускався бюлетень «Ешанж» ({{lang-fr|Echanges}}) та, зокрема, регулярний місячник, потім двомісячник «Л'Ест Еропеен» ({{lang-fr|L'Est Européen}}). Цей останній журнал випускався найдовше і регулярно від 1962 до 1999. Створена управою Об'єднання Українців у Франції 1985 Українська Інформаційна Служба видавала регулярно для преси та урядових кіл Франції бюлетень французькою мовою про українські справи й ситуацію в Україні.
Видавництво «Л'Ест Еропеен» публікує також поважні наукові праці французькою мовою, наприклад, [[Володимир Косик|В. Косика]] «L'Allemagne national-socialiste et l'Ukraine» (Націонал-соціялістична Німеччина і Україна, рік видання 1986, перекладена українською і видана НТШ у Львові 1993) та Жака Шевченка «Ukraine. Bibliographie des ouvrages en français, XVIIe-XXe siècles» (Україна. Бібліографічний покажчик праць французькою мовою 17-20 ст., рік видання 2000).
Українські громадські організації й інституції у Франції створили спільну репрезентативну громадську асоціяцію — Репрезентативний комітет українців у Франції. У певних випадках громадські заходи організуються у співпраці з Посольством України у Франції. Наприклад, спільно зорганізовано всі заходи для відзначення 70-річчя Великого Голоду в Україні в 1932—1933.
Колись у Франції існувало приблизно 10 суботніх чи недільних шкіл для дітей у Парижі і в провінції. Від середини 1980 років існує лише одна невеличка недільна школа у Парижі, в якій навчаються теж діти новоприбулих. Вони влаштовують свята Шевченка, вертеп тощо
З 2004 при Посольстві України у Франції працює [[Український культурно-інформаційний центр у Франції|Український культурно-інформаційний центр]].
== Відомі особи ==
У [[Мужен]]і останні роки життя прожив [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]].
В Парижі працював видатний балетний танцівник [[Серж Лифар]].
== Література ==
* Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. — К., 1999. С.
* Балабко О. В. Мальви у Вічному місті: Стежками українців у світах: Есеї, нариси, зарисовки. — К.: Фенікс, 2006. — 348 с.:іл.
* Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: Есеї, п'єса. — К.: Факт, 2007. — 192 с. — іл.
* Балабко О. В. «Київ, Іринінська, Лифарям…». Повість за листами митця — Чернівці: Букрек, 2011. — 236 с.: іл.
* Володимир Косик. Українці у Франції. //Культурні зв'язки Донеччини з українським зарубіжжям. Донецьк: Донецьке товариство «Україна-Світ», ТОВ «[[Східний видавничий дім]]», 2004, — 236 с.
{{Українська діаспора}}
{{Франція в темах|state=collapsed}}
| |||