Вікіпедія

Транслітерація: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Avatar6 (обговорення | внесок)
79 869 редагувань
Немає опису редагування
прибрані оригінальні дослідження
Рядок 1:
'''Транслітерáція''' ''(''[[транс]]'' і {{lang-la|''litera''}} - [[літера]])'' — механічна передача [[текст|тексту]] й окремих [[слово|слів]], які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї [[писемність|писемності]] [[літера|літерами]] іншої.
 
''Транслітерація'' відрізняється від [[Транскрипція (лінгвістика)|транскрипції]], щояка має на меті точну фонетичну або фонологічну передачу звуків. Найкраща транслітерація така, яка дозволяє легко вернутися при потребі до оригінальної системи письма.
 
Необхідність у транслітерації виникла наприкінці 19 ст. (у процесі створення прусських наук, бібліотек) для того, щоб включити в єдиний каталог праці, написані мовами, які базуються на [[Латинська абетка|латинських]], [[Кирилиця|кириличних]], [[Арабське письмо|арабських]], індійських та ін. системах письма.
Рядок 9:
== Два основні принципи транслітерації ==
 
Транслітерація застосовується для спрощення друкарського набору або для заміни маловідомого алфавіту відомим. Транслітеруванню піддаються географічні назви та інші [[власні назви]], [[термін]]и, що набули міжнародного визнання. При їх перенесенні з мови в мову бажано дотримуватися точності або в збереженні буквеного образу топоніма чи власного імені, або у відтворенні звучання. Зумовлене це тим, що жоден з існуючих алфавітів не забезпечує повної відповідності між написанням і вимовою. Не становлять у цьому винятків і топоніми та власні назви. Тому їх транслітерування можна здійснювати або за читанням літер, або за їх вимовою, прийнятою у мові-оригіналі. Це й зумовило застосування двох принципів передачі власних назв: перше — побуквене відтворення, друге — записування звучання слова без уваги на його буквенне оформлення у мові-оригіналі.
 
Ілюстрацію першого принципу може становити транслітерування назви столиці [[Велика Британія|Великої Британії]]. У мові-оригіналі вона має такий буквений вигляд: London (вим. приблизно [Ландон]). В українській мові це слово транслітеровано за літерами — [[Лондон]].
 
Другий принцип транслітерування власних назв застосовано при записуванні прізвища німецького поета Ґете, яке у німецькій мові письмово оформляється як Goethe (побуквена передача Ґ'оете), а вимовляється як [ґьоте].
 
Обидва ці принципи транслітерування власних назв співіснують як рівноправні та цілком можливі. Тому час від часу виникає дилема: як передавати ту чи іншу власну назву — за вимовою чи написанням? Потрібна узгодженість у застосуванні єдиних критеріїв. У їх виробленні треба враховувати специфіку графічної системи різних мов, що може спричинювати неоднотипне відтворення транслітерованого слова, що небажано. Так, прізвище українського поета Шевченка в передачі англійською має вигляд Shevchenko, французькою – Chevtchenko, німецькою – Schewtschenko, польською – Szewczenko. Виникає потреба в усуненні подібних розбіжностей.
 
Особливої гостроти вона набуває з посиленням міжнародних контактів. Вони спричинюють необхідність створення універсальних транслітерацій, чим займається [[ISO|Міжнародна організація з питань стандартизації]] ({{lang-en|ISO — International Organisation for Standardisation}}).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Транслітерація