Торф: відмінності між версіями

Торф містить 50—6050–60 % [[вуглець|вуглецю]]. Його [[теплота згоряння]] (максимальна) становить 24 МДж/кг.

Вік сучасних торфовищ вимірюється 5—105–10 тисячами років. Усі торф'яники зазвичай дуже заводнені й заболочені. Торф іноді вкритий невеликим шаром ґрунту, при цьому він утворює [[пальзи]].

Світові запаси торфу оцінюються від 250 до 500 млрд т, площа торфових родовищ світу становить 176 млн. га. Торф'яники вкривають близько 3 % поверхні земної суші або від 3,850,000 до 4,100,000 км². З цих трьох відсотків близько 7 % знаходяться в промисловій розробці. Родовища Т. виявлені на всіх континентах. Великі запаси торфу є в Росії, Канаді, США, Індонезії, Ірландії, Фінляндії, Білорусь, Польщі, РФ, Китаї, країнах Балтії, Індонезії, Фінляндії, Швеції, США, Канаді. Більшість торф'яних покладів (близько 80 %) розташовані у верхніх широтах; близько 60 % всіх заболочених територій в світі мають запаси торфу.

На території України поклади торфу зосереджені переважно на Поліссі. Геологічні запаси Т. в нашій країні оцінюються у 2,17 млрд. т, а площа торфових родовищ становить близько 1 млн га.

Щорічний приріст рослинного загалу, з якого утворюється торф, коливається від 10 до 25 мм і залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу [[болото|боліт]]. Щорічний приріст торфу становить тількилише 0,5-15–1 мм вна рік.

|align="center"|15 — 2015–20

|align="center"|20 — 2520–25

|align="center"|25 — 3525–35

|align="center"|35 — 4535–45

|align="center"|45 — 5545–55

|}{{<br clear}}="all"/>

|align="center"|1,2&nbsp;— 122–12,5

|align="center"|2,2&nbsp;— 132–13,7

|align="center"|1,2&nbsp;— 172–17,7

|align="center"|9,2&nbsp;— 452–45,8

|align="center"|6,9&nbsp;— 519–51,5

|align="center"|9,0&nbsp;— 630–63,1

|align="center"|18,6&nbsp;— 556–55,5

|align="center"|1&nbsp;1,7&nbsp;— 527–52,5

|align="center"|4,6&nbsp;— 496–49,9

|align="center"|5,0&nbsp;— 270–27,9

|align="center"|8,6&nbsp;— 336–33,2

|align="center"|10,0&nbsp;— 300–30,4

|align="center"|0,0&nbsp;— 90–9,0

|align="center"|0,0&nbsp;— 150–15,8

|align="center"|0,7&nbsp;— 207–20,7

|align="center"|3,3&nbsp;— 263–26,3

|align="center"|1,9&nbsp;— 239–23,9

|align="center"|0,0&nbsp;— 210–21,1

|}{{<br clear}}="all"/>

Торф з давніх часів привертав увагу людини. У країнах [[Західна Європа|Західної Європи]] видобуток і використання торфу широко розвивалися в XII—XVIIIXII–XVIII сторіччях. У [[Росія|Росії]] на торф'яне паливо вперше неабияк зважив [[Петро I]], який [[1696]] року віддав наказ видобувати торф у [[Воронеж]]і та шукати його в околицях [[Азов]]а, «як у місцях бездровних».

Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1,5-25–2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив.

Перші електростанції, побудовані в [[Радянський Союз|Радянському Союзі]] на початку [[1920-ті|1920-х]] років навколо [[Москва|Москви]], працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в [[Фінляндія|Фінляндії]], наприклад, близько 5-75–7&nbsp;% відсотків всієї енергії, яка споживаються в країні, отримується з торфу.

|}{{<br clear}}="all"/>

Основи сучасної технології видобутку Т. були закладені в 30-4030–40-і рр. ХХ ст. Розвиток технології розробки торфовищ Т. ведеться в 4-х напрямах: машинно-формувальному, гідравлічному, екскаваторному й фрезерному.

Зберігають торф у штабелях і канавах або на місці видобутку. Фрезерний торф, що перебуває у великих штабелях, може за певних умов самонагріватися й займатися. При самонагріванні під дією актиноміцетів і інших грибів спочатку розкладаються вихідні складові частини торфу: геміцелюлози, пектини, клітковина, лігнін і інші, а потім під дією грибків і бактерій відбувається блокування продуктів первинного розпаду. У сильно нагрітому торфі з грибків присутні пеніцили, які в процесі росту виділяють багато тепла. Підвищення температури викликає хімічні процеси, у результаті яких торф у зоні найвищої температури перетворюється на напівкокс, зі вмістом летких більшим, ніж у штучно одержуваному торф'яному напівкоксі. У порівнянні з вихідним, торф'яний напівкокс характеризується меншою вологістю й підвищеним приблизно на 10&nbsp;% вмістом вуглецю. Вища теплота згоряння горючої частини такого напівкоксу досягає 26,4 МДж/кг. При потраплянні в зону напівкоксу з високою температурою (65&nbsp;— 8065–80°С) повітря (напр., сильний вітер, через тріщини в штабелях) відбувається самозаймання торфу. Для його запобігання спостерігають за температурою торфу й застосовують перевалку шарів перпендикулярно поздовжньої осі за допомогою машин, що сприяє охолодженню торфу, а також обкладку шарів лежалого торфу (караванів) шаром сирого торфу для ізоляції напівкоксу, що утворився, від атмосферного повітря. Див. [[самозаймання фрезерного торфу]].

Залежно від глибини торф'яних покладів, промислова розробка болота триває 20-3020–30 років. Так болота, промислова експлуатація котрих була розпочата в 1970-х роках, вже частково вироблені і найближчим часом на більшості з них роботи будуть припинені. Постає питання, що робити з такими землями. Існує декілька варіантів подальшого використання території: її можна знову заболотити, висадити ліс, віддати під сільськогосподарські землі або перетворити на озеро.

Головним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування території огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7— 1,07–1&nbsp;м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу і заливання його великою кількістю води. Оскільки температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів, вода, яка потрапляє на зону горіння згори, випаровуюється, не встигаючи досягнути вогнища. Для ліквідації торф'яної пожежі необхідні дуже великі обсяги води.