Едгар Ковач: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Yelysavet (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 26:
Народився [[27 вересня]] у селі [[Карапчів (Вижницький район)|Карапчів]] (нині [[Вижницький район]]), в угорській родині. Був наймолодшою дитиною в сім'ї. Мав старшу сестру Альму і брата Наполеона. Походив з угорського шляхетського роду, котрий ще до народження батька осів у [[Галичина|Галичині]]. Батько Антоній Ковач після [[Польське повстання 1830—1831|Листопадового повстання]] переселився на [[Буковина|Буковину]]. Працював у місцевих органах влади, вів активну політичну діяльність. Про мати, відомо лише те, що вона передчасно померла. Її походження та деталей біографії не встановлено.
 
[[1859]] року Едгара відправлено до [[Чернівці]]в, де він закінчив три класи реальної школи з відзнакою і чотири класи гімназії. На ці роки припадають перші його проби у малярстві. Всупереч волі батька у [[Чернівці|Чернівцях]] навчався живопису і рисунку в [[Міхал Альфред Ґодлевський|М. А. Ґодлевського]].
 
Рішенням батька відправлений на [[1867]]-[[1868]] академічний рік навчатись архітектури до львівської [[Національний університет «Львівська політехніка»|Технічної академії]] (назва Львівської політехніки до [[1877]] року). Продовжив навчання у Віденській політехніці, де пройшов курс математики, геометрії, рисунку і конструювання. [[1869]] року потайки від батька вступив до [[Віденська академія образотворчих мистецтв|Віденської академії мистецтв]] на курс історичного живопису. Розгніваний батько перестав фінансово підтримувати сина. Попри те, що Едгарові щойно вдалось вперше продати два свої живописні твори, він опинився у сильній скруті. В цей час йому допоміг родич (можливо зі сторони матері) художник Станислав Кшиштофович.
 
Нарешті дійшовши згоди з батьком, відправився на навчання до [[Федеральна вища технічна школа Цюриха|Вищої технічної школи Цюриха]] ([[1870]]—[[1872]]). Серед викладачів з фаху був зокрема [[Готфрід Земпер]]. Поза технічними дисциплінами займався цілим рядом чисто мистецьких. Вивчав рисунок, анатомічний рисунок, пейзажний живопис, орнаментику, а також мистецтво ренесансу та античного періоду, арабське мистецтво і навіть німецьку драму. Під час навчання у Швейцарії потоваришував із [[Тадеуш Стриєнський|Тадеушем Стриєнським]].
 
== Віденський період ==
[[Файл:Mariahilf Church 002-2.jpg|thumb|130px|Йосиф із Немовлям. Маріягільфкірхе, 1894.]]
 
Закінчивши навчання, після короткого перебування вдома, виїхав до [[Відень|Відня]]. Тут [[15 жовтня]] [[1872]] року влаштовується асистентом до архітектурно-проектного ательє [[Карл фон Гасенауер|Карла фон Гасенауера]] і [[Готфрід Земпер|Готфріда Земпера]]. Ательє на той час займалось проектуванням будівель, віденського району [[Гофбург]], котрі виходили до новоствореної кільцевої вулиці Рінгштрассе. Які саме роботи виконував Ковач, нині встановити складно, оскільки переважна більшість проектів підписана особисто Гасенауером. Ательє виконало проекти [[Музей історії мистецтв|Музею образотворчого мистецтва]], Природничого музею, [[Бурґтеатр]]у, палацу дружини цісаря, відомого як «Гермесвілла» (реалізований у [[1881]]—[[1888]] роках), проект пам'ятника Гріллпарцера на Фольксгарден. Одночасно з роботою в ательє, викладав рисунок у місцевій Школі будівельних ремесел.
 
У жовтні [[1888]] року звільняється з ательє Гасенауера, але спроба організувати самостійну діяльність була невдалою і Ковач влаштовується в ательє [[Фердинанд фон Кірншнер|Феринанда фон Кіршнера]]. Ательє реалізує кілька крупних проектів у Хофбургу зі сторони Міхаелерплац, в яких Ковач відіграє роль «правої руки» Кіршнера. Праці велись над поєднанням Рейхсканцелярії із ансамблем будівель школи кінної їзди. Ковач був відповідальним за відновлення фасадів ще двох будівель на Міхаелерплац — костелу св. Михаїла ([[1893]]) і палацу Герберштейна ([[1894]], незабаром після цього перебудовано). [[1892]] року спільно із Гумбертом фон Мольтгаймом та Морітцом Шайдером розробив план регуляції віденської дільниці Штубентор, ймовірно призначений для конкурсу.
 
В цей період він виконує і свою єдину самостійну роботу у Відні — реставрацію Маріягільфкірхе ([[1893]]). Праці стосувались виключно інтер'єру. Відчищено фрески [[XVIII]]  ст., місцями знято нашарування [[1840-ті|1840-х]] років котрі визнано малоартистичними. Реалізовано нові розписи у шістьох бічних каплицях за проектом Ковача. Розписи виконано Фердинандом Хайзерером за участі Йогана Мюллера. Виготовлено вітражі в необароковому стилі. Проведено реставрацію столярних виробів, а також виготовлено куті металеві балюстради перед вівтарями в трансепті. Розписи втрачені під час ремонтних робіт у [[1950-ті|1950]]-[[1960-ті|1960-х]] роках. З вітражів збереглись лише деякі в [[трансепт]]і храму та каплицях.
 
Виконував проекти декорування інтер'єрів спільно зі скульптором Адольфом Шилі і живописцем Фердинандом Хайзерером. Розробив архітектурну частину двох мостів у [[Будапешт]]і (інженерську виконав Освальд Ліш). Проект фонтану Енґельбруннен. Розробляв кераміку і тканини, займався живописом. Твори експонувались на виставках віденських мистецьких товариств, репродукувались у журналі «Moderne Kunst». Читав лекції із перспективи і оптики для живописців. Цікавим є той факт, що [[1893]] року Ковач видав у Відні дві свої поезії німецькою мовою Puszta-Sage und Barrikaden-Episode.
 
<center>
Рядок 53:
|<div style='text-align: center;'><small>Зала під куполом</div>
|<div style='text-align: center;'><small>Зала під куполом</div>
|<div style='text-align: center;'><small>Зала античного<br /> мистецтва</div>
|<div style='text-align: center;'><small>Склепіння сходової клітки Природничого музею</div>
|}
Рядок 59:
 
== Закопанський період ==
 
=== Школа дерев'яного промислу в Закопаному ===
Школа дерев'яного промислу була створена [[1876]] року в [[Закопане|Закопаному]] ініціативою Товариства Татр. Метою був розвиток місцевих ремесел. Школа однак, через два роки була [[Націоналізація|націоналізована]]. На початках навчання проводилось у дусі історичних стилів і народним промислам уваги не приділялось. Під тиском критики, ситуація змінилась і у школі почав впроваджуватись модний на той час «Закопанський стиль», пропагований відомим польським архітектором Станіславом Віткевичем.
 
[[3 квітня]] [[1895]] викладачем школи призначено Ковача. Одночасно він отримав Золотий хрест з короною за заслуги. Вимушений від'їзд зі столиці викликав у Ковача певне розчарування. Спочатку працював «учителем найвищого IX рангу» викладаючи основи архітектури. Наступного року став новим директором школи. Відразу по призначенню, він почав впроваджувати власну концепцію навчання ужиткового мистецтва. Основною її відмінністю було ґрунтовне вивчення народного мистецтва, що передувало засвоєнню елементів історичних стилів. Це був досить незвичний підхід на тлі всеохоплюючого панування необароко в ужитковому мистецтві та архітектурі Австро-Угорщини тих часів. Ймовірно саме тоді вперше почав втілювати ідеї «Способу закопанського» ({{lang-pl|Sposób zakopiański}})&nbsp;— власної «редакції» орнаментального мистецтва гірських жителів (на відміну від досі практикованого «Стилю закопанського» С.&nbsp;Віткевича). Тим не менше необарокові вироби і далі практикувались у школі, оскільки на той час користувались великим попитом.
 
=== Парафіяльний костел ===
Початок діяльності Ковача в Закопаному збігся з роботами, пов'язаними зі внутрішнім оздобленням місцевого парафіяльного костелу. Громадським обговоренням на той час за основу було взято концепцію Станіслава Віткевича, що базувалась на місцевих народних мотивах. Навесні [[1897]] року стосунки Віткевича і місцевого священика значно погіршились і він відійшов від справ.
 
Школа, очолювана Ковачем, стала по суті єдиною мистецькою силою, правильно підготовленою, спроможною фахово втілювати проект. Нею було реалізовано вівтарі Серця Ісусового та святого Антонія за проектами Віткевича та вівтар святого Франциска за проектом Ковача. Сам Станіслав Віткевич, однак, вкрай критично оцінював подальшу реалізацію своїх ескізів, стверджуючи в листуванні, що їх було «зіпсуто Школою». Паралельно з роботами в закопанському костелі, у колі духовенства виразно означились противники застосування «закопанщини» у храмах. Показовою є стаття ксьондза Брикчинського у часописі «Католицький огляд» ({{lang-pl|Przegląd Katolicki}}), де він продемонстрував цілковите несприйняття засад нового стилю Віткевича:
Рядок 76 ⟶ 77:
[[1899]] року вийшов друком одночасно у Відні та Львові альбом орнаментальних мотивів Ковача під назвою «Спосіб закопанський» ({{lang-pl|Sposób Zakopiański}}). Туди ввійшли зокрема і нереалізовані проекти, як то розписи для парафіяльного костелу в [[Закопане|Закопаному]]. Цікавим є трактування концепції саме як «способу» на противагу широковживаному окресленню як «Стиль закопанський», яке на той час вже міцно увійшло в обіг в мистецьких колах. Розуміння «Способу» він розтлумачує у доповідях, виголошених в подальшому. На відміну від такого широко вживаного в ті роки окреслення як «[[Стиль закопанський]]», Ковач висуває ідею підходу саме до трактування і переосмислення орнаментики. Він не приймав поширеного в той час «цитування» народного мистецтва, а пропонував використати самі принципи народної стилізації природніх мотивів. При цьому черпати орнаментальні сюжети він пропонував безпосередньо з природи карпатського краю, із подальшою їх геометризацією. Іншими словами, у народного мистецтва слід перейняти не орнаментику, а сам підхід до стилізації форм природи у поєднанні із методами модерну, долучаючи тим самим нові сюжети. На думку Ковача народне мистецтво «в чистому вигляді» не могло задовільнити сучасних мистецьких запитів.
 
Спосіб закопанський викликав жваву дискусію в мистецьких колах Галичини. Йому закидували штучність та нібито приналежність до «чужинських» мотивів&nbsp;— тирольських та швейцарських. На практиці однак «спосіб» здобув підтримку у ремісників. Прихильники нового підходу з'явились і в архітектурі. [[Владислав Екельський]] застосував мотиви Ковача у перебудові власного будинку у Кракові на вулиці Шпитальній, 4. [[Євген Весоловський]] спорудив дерев'яний літній театр в Окосімі а також ряд житлових будинків, котрі разом практично утворюють цілий «закопанський» ансамбль. Юзеф Мікульський звернувся до цієї стилістики у будинку «Сокола» у Вадовіцах, [[Ян Перось]] &nbsp;— у декорації зали для прийомів Ощадної каси в [[Ряшів|Ряшеві]]. Сам Ковач в контексті «способу» розробив амвон парафіяльного костелу в Окуліцах, меблі і вівтар для каплиці у Вітковіцах, «Галицький інтер'єр» на всесвітній виставці у [[Париж|Парижі]]і [[1900]] року.
 
=== Павільйон Галичини на Всесвітній виставці 1900 ===
[[Файл:Едгар Ковач. Павільйон (1899 проект).jpg|thumb|200px|Павільйон Галичини. Проект 1898. Національний музей у Перемишлі.]]
Наприкінці [[1890-ті|1890-х]] років розпочато підготовку до участі [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] у Всесвітній виставці [[1900]] року в [[Париж|Парижі]]і. Галичину планувалось представити окремим досить невеликим павільйоном, що мав займати 40 м². У Львові [[1898]] року створено комітет з підготовки павільйону, на чолі з [[Леон Пінінський|Леоном Пінінським]]. Мистецьке облаштування доручено [[Юліан Захаревич|Юліану Захаревичу]], котрий звернувся до Станіслава Віткевича із пропозицією виготовити детальний проект. Раптова смерть Захаревича призвела до того, що на його місце запрошено Едгара Ковача, котрий розробив новий проект, а [[1899]] року &nbsp;— інший, остаточний. На з'їзді польських техніків у [[Краків|Кракові]] 8—[[10 вересня]] [[1899]] року експонувались 11 фотографій з роботами Ковача і зокрема фотографії готового павільйону. Сам же павільйон на кільканадцять днів попередньо виставлено у [[Палац Потоцьких (Львів)|палаці Потоцьких]] у Львові від [[29 січня]] того ж року. В пресі з'явилось багато схвальних відгуків. На виставці у Парижі павільйон користувався значним успіхом і здобув ряд нагород: золота медаль у номінації «меблі», срібні медалі у номінаціях «декорування інтер'єрів громадських і житлових споруд» і «свічники». Срібною медаллю відзначено також особисто Ковача. По завершенню виставки планувалось розмістити павільйон у [[Національний музей у Львові|Львівському промисловому музеї]], що ймовірно було зроблено. Однак нині доля павільйону не відома.
 
Сьогодні складно скласти остаточне уявлення про вигляд павільйону. Збереглись фотографії, котрі однак є чорно-білими. У Національному музеї в [[Перемишль|Перемишлі]] знаходяться два ескізи виготовлені олійними фарбами [[1898]] року, котрі за укладом значно різняться від фотографій павільйону і ймовірно належать до першої більш ранньої серії. Вони демонструюь важливу, якщо не ключову роль кольору в павільйоні. На скільки цей колористичний підхід вдалось реалізувати на практиці &nbsp;— невідомо.
 
== Львівський період ==
 
=== Дискусія щодо «Способу закопанського» ===
Попри загальне визнання «Галицького інтер'єру» у [[Париж]]і, на батьківщині павільйон отримав суперечливі відгуки. Рецензія критика павільйону Антонієм Потоцьким була надзвичайно різкою і навіть образливою. Виклади і критичні публікації щодо нового стилю носили войовничий характер. До дискусії залучилась значна кількість польських архітекторів. При цьому не раз піднімалось питання про нібито неприязні стосунки між Ковачем і Віткевичем&nbsp;— головними ідеологами протидіючих таборів, що явно виходило за рамки чисто професійної дискусії.
 
=== Викладацька діяльність, реставрація, живопис ===
Від [[1900]] року&nbsp;— професор [[Національний університет «Львівська політехніка»|Львівської політехніки]]. Зайняв колишню посаду [[Юліан Захаревич|Юліана Захаревича]]. У [[1906]]—[[1907]] роках&nbsp;— ректор.
 
Умовна поразка в публічній дискусії значно звузила можливості Ковача до реалізації своїх задумів. Тим не менше він, а також кілька прихильників «Способу» не припинили його застосування у своїх проектах. Зокрема Ковач виконав вівтар каплиці Розіп'ятого Христа у домініканському костелі [[Жовква|Жовкви]], застосувавши давні напрацювання. Нині не збережений, значною мірою подібний на вівтар святого Антонія у парафіяльному костелі [[Закопане|Закопаного]]. Кахлеві печі та ймовірно декорації «Польського дому» в [[Чернівці|Чернівцях]]. Незвично барвиста поліхромія залів гімнастичного товариства «Сокіл» у [[Вадовіце|Вадовіцах]]. Зберігся недатований проект дерев'яної вілли, розроблений імовірно у [[Львів|Львові]].
 
[[1901]] року відбулась персональна виставка Ковача у Львові. Ювілейна виставка з нагоди річниці Політехнічного товариства у Львові пройшла наступного [[1902]] року. Малював олійні та акварельні пейзажі, побутові та релігійні картини, натюрморти. Розробляв орнаменти, проектував меблі, кераміку та інші ужиткові речі. Був членом журі конкурсів на проект перебудови садиби Скібневських у селі [[Голозубинці]] ([[1904]])<ref>Projekt na dwór szlachecki // Gazeta Narodowa.&nbsp;— 20 maja 1904.&nbsp;— №&nbsp;115.&nbsp;— S. 2.</ref>, церкви в [[Соколівка (Буський район)|Соколівці]] [[Буський район|Буського району]] ([[1904]])<ref name="MT 189">''Lewicki&nbsp;J.'' Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918.&nbsp;— Warszawa: Neriton, 2005.&nbsp;— S. 189.&nbsp;— ISBN 83-88372-29-7.</ref>, каплиці в [[Хоминці (Хмельницький район)|Хоминцях]] ([[1905]]).<ref name="MT 189"/> [[1910]] року експонував архітектурні та оздоблювальні проекти на виставці польських архітекторів у Львові.<ref>Sprawozdanie Komitetu Wystawy Architektów polskich // [[Czasopismo Techniczne]].&nbsp;— 1910.&nbsp;— №&nbsp;24.&nbsp;— S. 387.</ref>
Рядок 98 ⟶ 100:
 
== Список робіт ==
 
=== Реставрація та проектування споруд ===
* План регуляції віденської дільниці Штубентор ([[1892]]).
Рядок 126 ⟶ 129:
 
=== Друковані праці ===
 
* Sposób zakopanski. Львів 1899. Альбом орнаментальних мотивів.
* O zasadach architektury nowoczesnej. Львів 1901.