Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків): відмінності між версіями

== З історії пам'ятника ==

=== Передісторія ===

 

Харків відомий як місто, де був встановлений один з перших (чи не перший) в Україні пам'ятник Тарасу Шевченкові. Ініціаторами створення першого пам'ятника Шевченкові в Харкові була родина Алчевських. У [[1897]] році [[Алчевський Олексій Кирилович|Олексій Кирилович Алчевський]] замовив у [[Петербург|Петербурзі]] відомому [[академік]]у, [[професор]]у [[Петербурзька Академія мистецтв|Петербурзької Академії мистецтв]] [[Беклемішев Володимир Олександрович|В. О. Беклемішеву]], вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого [[мармур]]у. Наступного ([[1898]]) року бюст встановлено біля садиби відомої діячки-просвітниці, фундаторки жіночої недільної школи для дорослих [[Алчевська Христина Данилівна|Христі Алчевської]] (на вулиці Садово-Куликовській, зараз Жон Мироносиць). Здійснено це було нелегально — без дозволу царської влади. У трактовці Беклемішева Т. Г. Шевченко був філософом і борцем, готовим до рішучих активних дій. Біля цього пам'ятника часто збиралась [[студент]]ська молодь, вихованці недільної школи. Поети-початківці читали тут свої [[вірш]]і, сповнені віри у світле майбутнє народу. [[1901]] року, напередодні 40-річчя від дня смерті Т. Г. Шевченка, ''«по высочайшему указу»'' пам'ятник знято. За іншою ж версією, тоді ж, під час економічної кризи О. К. Алчевський [[банкрутство|збанкрутів]] і [[суїцид|наклав на себе руки]], сім'ї ж довелося терміново позбутися шикарного особняка — садибу продали [[купецтво|купцю]] Шабельському, і коли новий власник хотів було знищити бюст Кобзаря, Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20-ти років зберігали в родині. [[1932]] року Микола Олексійович Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка і зараз цей експонат знаходиться у [[Київ|Києві]] у [[Національний музей Тараса Шевченка|державному музеї поета]].

[[Матвій Манізер]], на той час уже зрілий майстер—творець низки значних монументів, прихильник [[Реалізм|реалістичного мистецтва]], вже від першого за ліком конкурсу активно долучився до участі в ньому. Збереглись свідчення, що працюючи над проектом, скульптор немало потрудився для віднайдення необхідних форм і пропорцій, образів і загальної концепції пам'ятника&nbsp;— він подорожував шевченківськими місцями, робив велику кількість пейзажних та жанрових етюдів, ретельно вивчав зовнішність і особистість Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка&nbsp;— за його творами, листуванням і мемуарами про нього, автопортретами, нечисленними фотографіями, посмертною маскою тощо. Творчі пошуки Манізера були тривалими. Перший проект пам'ятника ([[1930]] рік) він виконав дещо у [[Конструктивізм|конструктивістській]] манері&nbsp;— велика за розміром голова Шевченка з виразом зажуреності була встановлена на циліндричному постаменті з [[барельєф]]ом гайдамаки-повстанця, який, стоячи навколішках, гнівно потрясав кайданами. У другому проекті ([[1931]] рік) М.&nbsp;Г.&nbsp;Манізер розташував статую поета на п'єдесталі з низьким рельєфом, на якому були зображені персонажі з творів Кобзаря. І лише третій варіант проекту ([[1933]] рік) приніс скульптору творче задоволення і перемогу у всесоюзному конкурсі, і це при тому, що в конкурсі брали участь чимало видатних скульпторів свого часу<ref>[http://region.library.kharkov.ua/kalendar.php?year=2003&part=1 Про харківську виставку 22 вересня 1933 року проектів пам'ятників Тарасу Шевченку в Каневі і Харкові з Календаря знаменних подій Харківщини на 2003 рік] на [http://www.library.kharkov.ua/ веб-ресурс Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки]</ref>.

 

 

Про те, що спорудження пам'ятника Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку в Харкові, стало справою всесоюзної ваги, говорить той факт, що терміни й хід робіт з виконання відповідального замовлення контролював особисто секретар [[ЦК ВКП(б)]], перший секретар Ленінградського обкому партії [[Кіров Сергій Миронович|С.&nbsp;М.&nbsp;Кіров]].