Отамановський Валентин Дмитрович: відмінності між версіями

За ініціативою Валентина Отамановського в Києві вже (2) 15 березня 1917&nbsp;р. формувався штаб української міліції та почалося формування першої кінної сотні. Пізніше, разом із М. Міхновським В. Отамановський був одним із організаторів товариства [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка|«Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка»]]. (8) 21 квітня [[Всеукраїнський Національний Конгрес]] обрав В.&nbsp;Д.&nbsp;Отамановського до складу Центральної Ради, але після короткострокового депутатства він складає повноваження, вважаючи за кращеволіючи зайнятися організаційно-партійною та літературною діяльністю і повернувся на юридичний факультет Київського університету.<ref>ОТАМАНОВСЬКИЙ Валентин // Укр. заг. Енциклопедія / Під ред. І. Раковського. —Львів; Станіслав; Коломия, 1932–1934.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— С. 956.</ref> Видавництво «Вернигора», яке він очолював в першій половині 1917 року, видало велику кількість листівок і брошур із портретами гетьманів та патріотичними цитатами.

В 1920 році повертається на Україну та переїздить до [[Вінниця|Вінниці]]. Зміна місця проживання була викликана необхідністю роботи в архіві, де збереглись першоджерела з історії [[Магдебурзьке право|магдебурзького права]] України, зокрема Поділля і Вінниці. До міста він забирає хворого паралізованого батька та сестру. Влаштовується завідуючим українським відділом Вінницької філії Всенародної бібліотеки [[Національна академія наук України|ВУАН]], а в березні 1922&nbsp;р. очолює її, одночасно працює над монографією про середньовічну міщанську громаду Вінниці.<ref> ЗВІТ про роботу III-го соц.-екон. відділу // Вісті ВУАН.&nbsp;— 1929.&nbsp;— №&nbsp;5/6.&nbsp;— С 7-10. Із змісту: (Обговорення дис. В.&nbsp;Д.&nbsp;Отамановського «Вінницька міщанська громада магдебурзького права»).&nbsp;— С. 9.</ref> Дослідження робить на основі рукописних та друкованих першоджерел XIV–XVIII&nbsp;ст. німецькою, польською, давньоруською мовами та латиною, виявляючи талант не лише історика, а й глибокі знання лінгвіста, адже загалом Отамановський володів сімома європейськими мовами.