Led Zeppelin: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Ivan Juzyc (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Ivan Juzyc (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 135:
{{цитата|автор=Джімми Пейдж, Trouser Press, 1975|Умиротвореність місцини, власне, й задала тональність усьому альбому. Звісно, ми не стали б тут гуркотіти своїми стоватними «Маршалами». Я... цікавився й перед тим класичною гітарою, тож — у котеджі, де не було електрики, — пришов час акустики. Нам і на думку не спало від неї відмовитися, адже це збіглося із змінами <в стилі> гурту. Найменше ми могли очікувати, що за це нас розгромлять у пресі.{{oq|en|It was the tranquility of the place that set the tone of the album. Obviously, we weren't crashing away at 100 watt Marshall stacks. Having played acoustic and being interested in classical guitar, anyway, being in a cottage without electricity, it was acoustic guitar time. It didn't occur to us not to include it on the album because it was relative to the changes within the band. We didn't expect we'd get trashed in the media for doing it.}} }}
 
[[Еклектика|Еклектичний]] (поєднав кілька стилів), значною мірою акустичний '''[[Led Zeppelin III]]''' вийшов за настроєм пасторальним. Альбом увійшов у верхівки [[чарт]]ів США та Британії. Критики розгромили його, назвали найгіршим. Проте, згодом «реабілітовали» й визнали за класику. За вершинні його композиції вважаються «Immigrant Song», «Tangerine», а також блюз-рокова «Since I've Been Loving You». У числі найліпших пісень Пейдж відзначав також «[[That's the Way]]»: він гадав, що саме в цій історії сонячної дружби двох хлопчиків (і водночас&nbsp;— алегорії перших вражень сумісниківучасників гурту вітвід Америки) Плант уперше проявив себе видатним автором текстів.
 
'''«Immigrant Song»''' ({{audio|Immigrant Song by Led Zeppelin.ogg|слухати}}) становить собою справжню хард-рок машину, в якій штудерно сполучилися високий вокал, глухий гуркіт бас-гітари й чергування ритм- та соло-гітари, і стала улюбленою піснею [[Японія|японських]] [[фанат]]ів. Ця ж пісня оповила гурт ореолом загадковості: після цього вбивчо-моторошного «морського маршу» [[вікінги|вікінґів]] (з погрозливим «we are you overlords…» («{{lang-uk|ми ваші володарі}}»)), преса часто натякала на окрімну зацікавленість четвірки скандинавським [[фольклор]]ом, часто пов'язуючи його з правими поглядами (які невідь-чому тоді приписали музикантам і їхньому менеджеру). Якоїсь миті Atlantic Records забажали випустити трек синглом, але Пітер Ґрант заявив: якщо повториться історія з «Whole Lotta Love», то лейбл втратить гурт назавжди,&nbsp;— і переміг.
 
У липні Led Zeppelin дали концерт у [[Мілан]]і (на велотреку Віґореллі), що запам'ятався їм назавжди: після сутичок юрби та поліції (що використовувала [[сльозогінний газ]]) уся їхня апаратура виявилася потрощеною. Опісля гурт вирушив на гастролі до [[Японія|Японії]] (до цього часу «Immigrant Song» очолила місцевий хіт-парад), Канади й США.
 
[[19 вересня]], завершивши американські гастролі концертом у [[Медісон Сквер Ґарден]] ({{lang-en|Madison Square Garden}}), гурт повернувся на [[Велика Британія|Туманний Альбіон]]. За тиждень видання Melody Maker проголосило Led Zeppelin переможцем у категорії ''«Найкращий гурт світу»'', де до цього шість років беззміно царювали [[The Beatles]]. У жовтні золоті диски сумісникамучасникам гурту вручив секретар Державної ради Ентоні Ґрант, що подякував музикантам за ''«Істотний внесок в оздоровлення експортного балансу країни»''. Однак листопаді [[1970 рік у музиці|1970]] року [[Atlantic Records]] зробила гуртові неприємний сюрприз, випустивши без її дозволу сингл «Immigrant Song» («Hey Hey What Can I Do» стала єдиним в історії Led Zeppelin b-сайдом). Поза тим, що вище підіймався гурт до світового визнання, то щільніше його оточували плітки й домисли наймоторошнішого змісту. У [[1971]] році Джиммі Пейдж придбав маєток Болскін-хаус ({{lang-en|Boleskine House}}), де до [[1913]] року мешкав одіозно відомий [[Алістер Кроулі]]<ref>[http://www.mysteriouspeople.com/Aleister_Crowley.htm Алістер Кроулі та його маєток Болскін-хаус]{{ref-en}}</ref>.
 
У той час Джиммі мав у Лондоні свою власну книгарню, яка спеціалізувалася на [[Окультизм|окультній]] літературі, та володів другою у світі за обсягом колекцією публікацій Кроулі<ref>[http://victorian.fortunecity.com/updike/723/page.html Victorian Fortunecity] {{ref-en}}</ref>. Існує думка<ref>[http://www.lashtal.com/nuke/PNphpBB2-viewtopic-t-104.phtml Lashtal.com] {{ref-en}}</ref>, що Пейдж був послідовником і практиком «секс-магії» ({{lang-en|Sex Magick}}), та загадковим чином використовував її у своїй музиці. Пізніше, коли учасники гурту пережили низку особистих трагедій, з'явилася чутка про те, що таким чином постраждалі розплачувалися з [[Сатана|«темними силами»]] за містичні експерименти Пейджа, який дозволяв собі загравати з потойбіччям.
Рядок 194:
Запис почався у лютому 1974 року у Гейдлі Ґрейндж, тому самому, де записано [[Led Zeppelin IV]]. Музиканти записали 52 хвилини композицій. Це означало, що для одинарного альбому цього багато, а для подвійного&nbsp;— мало. Тому було вирішено взяти пісні, які не ввійшли до попередніх альбомів<ref>«Their Time is Gonna Come», журнал «Classic Rock», грудень 2007</ref>. Таким чином, гурт отримав достатньо матеріалу і випустив подвійний альбом, який містив кілька хітів, а сам обіймає 70 місце в списку 500 найкращих альбомів усіх часів.
 
Оригінальний конверт мав віконця-дірочки будівлі, зображені на самій обкладинці. Оскільки «рукава» для самих платівок були з обох сторін, то різні об'єкти й люди з'являлися у цих віконцях, включно з самими сумісникамиучасниками гурту. Такий ефект став найдорожчим за всю історію року<ref>[http://www.musicbox.su/info/1316.html «PHYSICAL GRAFFITI»: Рисунки будущего на стенах прошлого, или чем нас цепляет самый лучший рок-двойник 70-х] {{ref-ru}}</ref>. Споруда, яка зображена на обкладинці перебуває в [[Нью-Йорк]]у<ref>[http://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?res=9B04E6D6123EF93BA3575AC0A9649C8B63 F.Y.I.] The New York Times {{ref-en}}</ref>.
 
Альбом відбив усі стилі, які гурт використовував. Так, наприклад, перша пісня '''«Custard Pie»''' ({{audio|Led Zeppelin - Custard Pie.ogg|слухати}})&nbsp;— блюз-рокова композиція, яка за виконанням схожа на перший хіт гурту&nbsp;— «Whole Lotta Love». '''«The Rover»''' ({{audio|Led Zeppelin - The Rover.ogg|слухати}}) був записаний для «Houses of the Holy», проте ввійшов саме до цього альбому. Головна риса цієї пісні&nbsp;— особливий [[Риф (музика)|риф]] [[Джиммі Пейдж|Пейджа]] та початковий біт [[Джон Бонам|Бонама]]. Трек '''«In My Time of Dying»''' ({{audio|Led Zeppelin - In My Time of Dying.ogg|слухати}}) став найдовшою альбомною роботою гурту. Його тривалість 11 хвилин і 5 секунд. Окрімний вплив на музикантів справила версія [[Боб Ділан|Боба Ділана]]. Саме в цій пісні Джиммі показав свій «маніакальний» стиль гри на слайд-гітарі (ковзати предметом по струнах, щоб отримати незвичайний звук). '''«Houses of the Holly»''' ({{audio|Led Zeppelin - Houses of the Holly.ogg|слухати}}) взято з попереднього однойменного альбому. У ній дуже помітний [[бас]] Джонса. Слова пісні часто використовувалися в концертних імпровізаціях, проте саму пісню ніколи не виконували вживу. '''«Trampled Under Foot»''' ({{audio|Led Zeppelin - Trampled Under Foot.ogg|слухати}}) стала однією з найпопулярніших пісень. Це суміш [[фанк]]у, [[рок]]у, [[блюз]]у та ще кількох стилів. Такий жанр назвали «тераплейн блюз» ({{lang-en|Terraplane Blues}}). Тераплейн&nbsp;— це класична машина. У самій же пісні деталі машин використані як метафори [[секс]]у<ref>[http://www.songfacts.com/detail.php?id=352 Trampled Underfoot by Led Zeppelin Songfacts] {{ref-en}}</ref>. Композиція '''«Kashmir»''' ({{audio|Led Zeppelin - Kashmir.ogg|слухати}}) стала найунікальнішою, екзотичною, піснею з усього репертуару гурту. Вона написана під впливом азіатського турне та подорожі Пейджа до Північної Африки. Вона стала ще одним прикладом еклектики музикантів: поєднання [[хеві-метал]]а, блюзу, [[Індія|індійських]] та [[Араби|арабських]] мотивів. Записуючи її, Джимі проявив себе як вправний [[ситар]]ист.
Рядок 361:
{{Виписка|Ми усвідомлювали власний потенціал і продовжували постійно вдосконалюватися. Окрім того, всі свої пісні ми раз-у-раз награвали вживу, помічали, як люди реагують на те, що ми робимо. Це і є вирішальний тест... <Відгуки преси> не турбували мене — допоки ми не записали третій альбом. Але й після досягнутого преса надалі називала нас мильною бульбашкою. Тому четвертий альбом вийшов без наголовку. Це був, звичайно, безглуздий протест, але ми вирішили довести, що наші платівки люди купають не за назву.{{oq|en|We knew what we had, and we kept improving all the time. Also, we were playing all the music live and people were responding to what we were doing. That is the ultimate test. It did not really start bothering me until after the third album. After all we had accomplished the press was still calling us a hype. So that is why the fourth album was untitled. It was a meaningless protest really, but we wanted to prove that people were not buying us for the name.|Джиммі Пейдж|Інтерв'ю журналу|Guitar Player, 1993}}
 
Лише по розпаді Led Zeppelin нові покоління музичних критиків визнали, що гурт створив власний саунд та вкрай оригінальний, постійно розвиваний стиль, по-новому інтерпретувавши блюзову спадщину, чим тільки сприяли зростанню інтересу до останньої. Фахівці визнали Led Zeppelin провідним гуртом першої хвилі хард-року, що відіграла засадничу роль у становленні жанру [[хеві метал]], відзначають видатну інструментальну майстерність сумісниківучасників квартету, новаторський підхід до студійної роботи Пейджа, важливість стилістичних експериментів, що ними були захоплені музиканти. Музична преса поцінувала обширність впливу четвірки на розвиток року. «Практично будь-який хард-рок- чи хеві-метал-гурт, що виходить на сцену, бодай щось та запозичив у них у звучанні або стилі», — писав у ''Rolling Stone'' [[1988]] року музичний критик Стів Понд.
 
=== Звинувачення в плагіаті ===