Відмінності між версіями «Архітектура Маріуполя»

стиль
(стиль)
Європеїзація архітектури в Російській імперії досягла найбільшого щаблю наприкінці 19 ст., коли зусиллями декількох архітекторів народився стиль [[сецесія]] (модерн). Засновником стилю [[модерн]] (сецесія або югендстиль) вважають бельгійського архітектора [[Віктор Орта|Віктора Орта]] (1861—1947). Ще в юнацькі роки він відбув у Париж, де вивчав ужиткове мистецтво, технології створення декору. [[1893]] року Віктор Орта закінчив будівництво приватного будинку професора Едмона Тасселя, котрий став маніфестацією нового стилю.
 
Розповсюдженню стилю сприяли як широке промислове виробництво [[бетон]]у, скла великого розміру, піднесення промислового виробництва заліза, [[Цегла|цегли]], [[Кераміка|кераміки]], так і піднесення торгівлі та будівельний бум. Стилістику сецесії всіляко підтримували як всесвітні [[Виставка|виставки]], так і різні періодичні видання. Головним було повсюдне прийняття цього стилю новими прошарками населення - середньою та крупною буржуазією, [[банкір]]ами, володарями великих [[універмаг]]ів, середніми і дрібними комерсантами без значних культурних традицій. Стиль був гнучким і здатним успішно розв'язувати будь які будівельні програми чи побутові завдання - від анамблевоїансамблевої забудови приватного будинку, заміської садиби, [[театр]]у, [[вокзал]]у, великого [[універмаг]]а до [[інтер'єр]]ів, [[одяг]]у, [[посуд]]у, ювелірних прикрас, [[Етикетка|етикеток]] вина, реклами, [[Театральна програмка|театральної програмки]] тощо.
 
В Маріуполі, де дворянський елемент культури завжди був слабким, стиль сецесія був масово сприйнятий саме комерсантами. Двоповерхові торгові ряди на вулиці Торговій мали хвилясті архітектурні форми і небачено широкі скляні поверхні вікон, котрі і запропонував новий на той час стиль. Доволі повно стиль сецесія відбівсявідбувся також ву будіництвібудівництві приватних будинків та учбовихнавчальних закладів (приватний будинок архітектора В.О. Нільсена, приватний будинок Гозадинова (нині художній музей імені Куїнджі), будинок інвалідів Катеринославського губернського земства (нині Маріупольський краєзнавчий [[музей]]), Будинок вчителя (на розі вулиць Євпаторійської і Артема). Невеликі і двоповерхові житлові будинки створили масову забудову вулиць в історичному центрі Маріуполя. Їх було ще більше до 1940-х років, коли вони були втрачені через артобстріли і [[Пожежа|пожежі]] та розібрані до [[фундамент]]ів у повоєнний період.
 
<gallery>
== Споруди у псевдоросійському стилі ==
 
Псевдоросійський стиль (російсько-візантійський стиль)&nbsp;— течія в архитектуріархітектурі середини 18&nbsp;— початку 20 ст. Російської імперії, котра використовувала традицийнийтрадиційний декор давньоруської архітектури і архітектури 17 ст., а також архітектурних элементовелементів [[Архітектура Візантійської імперії|византійскоівізантійської архітектури]], як її неточно уявляли архітектори імперії.<ref>[http://encspb.ru/object/2803970848 Русский стиль]</ref><ref>[http://slovari.yandex.ru/dict/bse/article/00063/67700.htm Псевдорусский стиль] // [[БСЭ]]</ref>
 
Псевдоросійський стиль виник в імперії як місцевий варіант архитектуриархітектури в історичних стилях, Він був нічим іншим як інтерпретацією і стилізацією середньовічного архітектурного спадку 17 ст. у фантазійному варіанті (декор 17 ст. накладали на споруди нового, буржуазного періоду&nbsp;— готелі, вокзали, торговельні пассажипасажі, виставкові павільйони.) Псевдоросійський стиль поєднувався також з елементами [[Неоготика|неоготики]] (архітектурного романтизму першої половини XIX&nbsp;в.) та стилю [[модерн]] або [[сецесія]].
 
До зразків псевдоросійського стилю в Маріуполі належать житлова забудова Катерининської та [[Вулиця Торгова (Маріуполь)|Торгової вулиць]] (майже вся знищена), колишній готель «Континенталь» (колишній палац культури «Азовсталь», [[Палац культури «Молодіжний»]]), [[Палац культури імені Карла Маркса]] ([[Іллічівський район (Маріуполь)]]), поруйновані церкви Єлено-Костянтинівська та Марії Магдалини.
[[Файл:Mariupol church alexandr.jpg|міні|праворуч|200пкс|Церква Марії Магдалини, зруйнована без відновлення]]
 
До найстаріших православних храмів Маріуполя належеланалежала колишня церква Марії Магдалини. Її виникненню посприяв тодішній [[губернатор]] краякраю Василій Чертков. За Кучук-Кайнарджийською угодою [[1774]] р. на наново приєднаних до Російської імперії землях утворили дві губернії —Новоросійська губернія була утворена на правобережжі Дніпра, на лівобережжі - Азовська. Створена Азовська губернія ще не мала губернського міста, губернатор В. Чертков розмістив центр у дельті річки [[Кальміус]]. Тогочасні губернії поділяли на уїзди (провінцїпровінції). Новий губернський центр нарекли Павловськом (в майбутньому Маріуполь), а уїзд відповідно Павловським. Сам Чертков відвідав Павловськ і брав участь у заснуванні церкви на честь святої Марії Магдалини. Її первісне розташування на перетині теперішніх вулиць Грецької та Леніна. Закладений фундамент довго стояв незабудованим. За справу створення церкви узялися самі віряни.
 
Вибудована нашвидкоручнашвидкуруч церкацерква швидко руйнувалась. Вже [[1811]] року про Марії-Мандалинінську церкву сповіщали як по стару і затісну для вірян. Місце для створення нового храму виділили вище на незабудованій ділянці. Новий храм на верхівці пагорба заклали лише [[1862]] року, центричну, з п'ятькаятьма банями і трапезною. Новий храм вибудували у псевдовізантійський стилістиці з цегли лише через 35 років після заснування і висвятили [[1897]] року. Церква мала три престоли - в ім'я Марії Магдалини, на честь Покрова Богородиці та Івана Хестителя. Церква Марії Магдалини мала містобудівне значення, а її силует відігравав помітну роль в силуєті міста як з суходолу, так і з моря, разом із високою дзвіницею Харлампієвського соборасобору. Обидва храми міста були поруйновані у 1930-ї роки без відновлення.
 
Того ж [[1897]] року маріупольська Дума принялаприйняла постанову про обов'язкове висадження дерев і кущів на площах і вулицях історичної частини міста. На старих поштівках з зображенням церкви Марії Магдалини якраз видно перші насаджені деревця на церковній ділянці.
 
<gallery>
File:|
 
Файл:Mariupol church kostel.jpg|Католицька ценквацерква св. Катерини, зруйнована без відновлення
Файл:Mariupol church rozhdestva.jpg|Православна церква Різдва Богородиці, зруйнована без відновлення
File:Mariupol church uspen.jpg|Успенська церква, зруйнована без відновлення
[[Файл:Маріуполь (технологічний ліцей).jpg|міні|праворуч|200пкс|Маріуполь. Технологічний ліцей (побудова [[1936]] року ). [[Проспект Бойко В.С.]]]]
 
Період 1922—1941 рр. означений масовим знищенням православних храмів, коли поруйнували за наказом радянського уряду всі в Маріуполі, та будівництвом освітніх шкіл. Частка радянських шкіл вибудована на місцях поруйнованих церков ( на місці Карасівської, на місці Успіння Богородиці [[1887]] р., на місці Елено-Костянтинівської церкви на Слободці тощо) <ref>газета « Ильичёвец », 4 сентября2003сентября г2003</ref>.
 
У Центральному (тоді - Жовтневому) районі за часів [[СРСР]] були знищені ''всі церкви міста'', що позбавило місто історично важливих вертикалей в [[силует]]і. Особливо загрозливими для містобудівного образу міста були руйнації без відновлення Харлампієвського [[собор]]у, церков Марії Магдалини, Різдва Богородиці, або Карасівської, церкви Успіння Богородиці, котрі були вибудовані на узвишші. Вибудований в низовині катедральний Микільський собор і його вертикалі в Новосьоловці в силуеті міста ролі майже не відіграють.
 
<gallery>
Зображення:Маріуполь. Житловий будинок на розі пр.Ленина-вул. Торгова.jpg|Житловий будинок на розі пр. Ленина-вул. Торгова. Сталінський ампір.
Файл:Mariupol 2007 (80).jpg|Палац культури «Маріуполь» ([[Проспект Металургів (Маріуполь)]])
Файл:|
== Дикий капіталізм вдруге, світська архітектура ==
 
[[Файл:Мариуполь 2011 - panoramio.jpg|міні|праворуч|200пкс|Маріуполь, оклицяоколиця Шишманки, фото 2016 р.]]
[[Файл:Illichivets Sports Complex, Mariupol2.jpg|міні|праворуч|200пкс|Спорт комплекс «Іллічівець», фото 2007 року]]
<gallery>
29 261

редагування