Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
Успіхи та невдачі Франкфуртських національних зборів спричинили десятиліття суперечок серед дослідників німецької історії та зробили внесок в історіографічні пояснення німецького націєтворення. Одна школа, що виникла після 1918&nbsp;року й набрала ваги після Другої світової війни, стверджувала, що так званий провал німецьких лібералів у Франкфуртських національних зборах призвів до компромісу [[Буржуазія|буржуазії]] з консерваторами, особливо з консервативними прусськими землевласниками ([[Юнкер (аристократ)|юнкери]]), а згодом — до так званого {{lang-de|Sonderweg}} (особливий шлях Німеччини) у XX&nbsp;столітті<ref>Приклади цієї точки зору наведені в: Ralf Dahrendorf, ''German History'', (1968), сс. 25-32; {{de icon}} Hans Ulrich Wehler, ''Das Deutsche Kaiserreich, 1871–1918'', Göttingen, 1973, сс. 10-14; Leonard Krieger, ''The German Idea of Freedom'', Chicago, 1957; Raymond Grew, ''Crises of Political Development in Europe and the United States'', Princeton, 1978, сс. 312–345; Jürgen Kocka and Allan Mitchell. ''Bourgeois society in nineteenth-century Europe.'' Oxford, 1993; Jürgen Kocka, «German History before Hitler: The Debate about the German Sonderweg.» ''Journal of Contemporary History'', Vol. 23, No. 1 (January, 1988), сс. 3-16; Volker Berghahn, ''Modern Germany. Society, Economy and Politics in the Twentieth Century.'' Cambridge, 1982.{{ref-de}}{{ref-en}}</ref>. Провал об'єднання 1848&nbsp;року, згідно з цим поглядом, призвів до спізнілого формування національної держави 1871&nbsp;року, що, у свою чергу, затримало розвиток позитивних національних цінностей. Крім того, представники цієї школи стверджують, що «провал» 1848&nbsp;року підтвердив приховані аристократичні прагнення німецького середнього класу; як наслідок, ця група ніколи не розвивала самосвідому програму модернізації<ref>Огляд цієї точки зору див. David Blackbourn, and Geoff Eley. ''The peculiarities of German history: bourgeois society and politics in nineteenth-century Germany.'' Oxford & New York, 1984, part 1.{{ref-en}}</ref>.
 
Пізніші дослідники виступили проти цієї ідеї, стверджуючи, що Німеччина не мала жодного ''особливого шляху'', подібно до того, як історія інших країн має свої особливості, історіографічна ідея відома як [[винятковість]]<ref>Blackbourn and Eley. ''Peculiarities'', Part I.{{ref-en}}</ref>. Натомість, ця група істориків вважає, що 1848&nbsp;рік відзначив конкретні досягнення ліберальних політиків; багато їхніх ідей і програм пізніше потрапили до соціальних програм Бісмарка (наприклад, соціальне страхування, освітні програми, і розширення виборчого права). Крім того, поняття особливого шляху спирається на те, що шлях деяких інших країн (в даному випадку, ВеликобританіїВеликої Британії) є загальноприйнятою нормою<ref>Blackbourn and Eley, ''Peculiarities'', Chapter 2.{{ref-en}}</ref>. Ця школа також піддає сумніву Британську модель та новіші дослідження націєтворення в Британії й інших «нормальних» країнах (наприклад, Франції та США) вони припустили, що навіть в цих державах, розвиток нації не був рівномірним, або особливо рано, але відбувалось в основному в середині та кінці XIX століття<ref>Blackbourn and Eley, ''Peculiarities'', сс. 286–293.{{ref-en}}</ref>. Наприкінці 1990-х&nbsp;років цей погляд став головним, хоча деякі історики<ref>Jürgen Kocka, «Comparison and Beyond.'» ''History and Theory'', Vol. 42, No. 1 (February, 2003), С. 39-44, and Jürgen Kocka, «Asymmetrical Historical Comparison: The Case of the German ''Sonderweg''», ''History and Theory'', Vol. 38, No. 1 (February, 1999), сс. 40-50.{{ref-en}}</ref> досі вважають аналіз з погляду особливого шляху корисним для розуміння періоду націонал-соціалізму<ref>Типовий аналіз цієї точки див. Richard J. Evans, ''Rethinking German history: nineteenth-century Germany and the origins of the Third Reich.'' London, 1987.{{ref-en}}</ref>.
 
[[Файл:Image Germania (painting).jpg|thumb|Малюнок ''Германії'', роботи [[Філіп Вайт|Філіпа Вайта]], був створений аби прикрити [[Орган (музичний інструмент)|орга́н]] в [[Церква Святого Павла (Франкфурт-на-Майні)|церкві Святого Павла]] під час засідання Національних зборів, березень 1848–1849&nbsp;рр. Меч мав символізувати ''Слово Боже'', оновлення людей та їх незламний дух.]]
Ми не можемо приховати те, що суть усього [[Німецьке питання|німецького питання]] є простим вибором між Пруссією та Австрією. У цих країнах життя німців має свої позитивні та негативні сторони, в першому випадку еліта націоналістична і реформаторська, а в другому, - династична і деструктивна. Німецьке питання не є конституційним, а є питанням про владу; і прусська монархія наразі повністю німецька, в той час як австрійська такою бути не може<ref>J.G.Droysen, ''[http://www.fordham.edu/halsall/mod/germanunification.html# Modern History Sourcebook: Documents of German Unification]'', 1848–1871. Retrieved 9 April 2009.{{ref-en}}</ref>.}}
 
Об'єднання на цих умовах викликало дипломатичні проблеми. Можливість об'єднання Німеччини (та й [[Рісорджименто|Італії]]) кидала виклик фундаментальним засадам балансу сил досягнутого 1815&nbsp;року; об'єднання цих держав підірвало б принципи суміщення [[Сфери впливу|сфер впливу]]. [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Меттерніх]], [[Роберт Стюарт Кастелрі|Кастелрі]] та [[Олександр I (російський імператор)|цар Олександр]] (і його міністр зовнішніх справ граф [[Карл Васильович Нессельроде|Карл Нессельроде]]), основні архітектори цієї системи, замислили та створили в Європі (й у решті світу) систему рівноваги, гарантовану чотирма державами: ВеликобританієюВеликою Британією, Францією, Росією й Австрією. Кожна з цих держав мала свої географічні сфери впливу; вплив Франції включав Піренейський півострів і спільний вплив в італійських державах; Россія отримала вплив на східну частину Центральної Європи та балансування на Балканах; до австрійської сфери впливу належела велика частина колишнього Рейху в Центральній Європі (Священної Римської імперії); до Британської сфери впливу належала решта світу, особливо моря<ref>Zamoyski, сс. 100–115.{{ref-en}}</ref>.
 
Система сфер впливу в Європі залежала від подрібнення німецьких та італійських держав, а не їх консолідації. Тому об'єднання німців під одним прапором викликало важливі питання: ''Хто такі німці?'', ''Де Німеччина?'', а також ''Хто буде при владі?'', і, головне, ''Хто зможе найкращим чином захистити «Німеччину», яка і де вона не була б?'' Різні групи запропонували різні розв'язання цієї проблеми. Згідно з [[Малонімецький шлях об'єднання Німеччини|малонімецьким]] розв'язанням, німецькі держави об'єднуються під керівництвом Пруссії; згідно з [[Великонімецький шлях об'єднання Німеччини|великонімецьким]] розв'язанням, німецькі держави мають об'єднатись під керівництвом Австрії. Ця суперечність, останній етап [[німецький дуалізм|німецького дуалізму]], яка домінувала в політиці німецьких держав й австро-прусської дипломатії з часу створення [[Королівство Пруссія|Королівства Пруссії]] 1701&nbsp;року, виступила на перший план протягом наступних двадцяти років<ref>Blackbourn, ''The long nineteenth century'', сс. 160–175.{{ref-en}}</ref>.
1859&nbsp;року [[Вільгельм&nbsp;I Гогенцоллерн]] став регентом свого хворого брата [[Фрідріх Вільгельм IV|Фрідріха-Вільгельма&nbsp;IV]]; [[Гельмут Карл Бернард фон Мольтке|Гельмут фон Мольтке Старший]] обіймав посаду начальника прусського генерального штабу, [[Альбрехт фон Роон]]&nbsp;— військового міністра Пруссії<ref>Holt, С. 27.{{ref-en}}</ref> Фон Роон і Вільгельм (брав активну участь у таких речах) реорганізував прусську армію, а Мольтке переробив стратегічний план оборони Пруссії та зробив оперативне командування ефективнішим. Військові реформи (і видатки на їхнє проведення) спричинили [[Конституційна криза в Пруссії|конституційну кризу]] в Пруссії. І парламент, і король, разом з військовим міністром, хотіли отримати контроль над військовим бюджетом. Вільгельм, коронований 1862&nbsp;р. королем Вільгельмом&nbsp;I, призначив [[Отто фон Бісмарк]]а прем'єр-міністром Пруссії; Бісмарк розв'язав кризу на користь військового міністра<ref>Holt, сс. 13-14.{{ref-en}}</ref>.
 
[[Кримська війна]] 1854–1855&nbsp;років та [[Австро-італо-французька війна|італійська війна 1859&nbsp;року]] порушили відносини між ВеликобританієюВеликою Британією, Францією, Австрією та Росією. Внаслідок спричиненого війнами безладу, поєднання реформ оперативного командування фон Мольтке, реформи армії фон Роона та Вільгельма та дипломатія Бісмарка зсунули європейський баланс сил. Їх спільні дії зробили Пруссію провідною країною серед німецьких держав завдяки комбінації успішних дипломатичних відносин, підкріплених можливістю застосування прусської армії, і внутрішній консерватизм, поєднаний із прагматизмом: ''[[Реальна політика|Realpolitik]]''<ref>Blackbourn, ''Long Century'', сс. 175–179.{{ref-en}}</ref>.
 
Бісмарк окреслив зміст ''Realpolitik'' у відомій згодом промові «[[Залізом та кров'ю]]» перед бюджетним комітетом прусського парламенту 30&nbsp;вересня 1862&nbsp;року, незабаром після того, як він став прем'єр-міністром: «Великі питання часу вирішуватимуться не розмовами та резолюціями більшості […]&nbsp;— але залізом і кров'ю»<ref>Цит. за Ullrich: ''Bismarck''. ст. 61. — [http://germanhistorydocs.ghi-dc.org/sub_document.cfm?document_id=250 (GHDI-Document)] Фрагмент промови "[[Залізом та кров'ю]] " (1862){{ref-de}}</ref> Слова Бісмарка «залізом і кров'ю» були по-різному неправильно процитовані або трактовані як доказ німецької спраги крові і влади<ref>Blackbourn, ''Peculiarities'', Part I.{{ref-en}}</ref>. По-перше, слова з промови «великі питання часу вирішуватимуться не розмовами і резолюціями більшості» часто трактують як відмову від політичного процесу, чого сам Бісмарк не бажав<ref>Mann, Chapter 6, сс. 316–395.{{ref-en}}</ref>. По-друге, його наголос на крові та залізі не означав просто неперевершену військову силу прусської армії, а два важливих аспекти: по-перше, здатність німецьких держав виробляти залізо (і пов'язаних з ними військових матеріалів) і, по-друге, готовність застосувати їх у разі потреби<ref>Isabel V. Hull, ''Absolute Destruction: Military culture and the Practices of War in Imperial Germany'', Ithaca, New York, 2005, сс. 90-108; 324–333.{{ref-en}}</ref>.
77 256

редагувань