Теологія: відмінності між версіями

У стародавній [[Греція|Греції]] цим словом позначали міфологічні перекази про богів, богословами називалися поети та письменники, котрі писаписали про мешканців Олімпу. Починаючи з [[Арістотель|Арістотеля]] (384–322 pp. до Р. .), цим словом називався розділ філософії&nbsp;— «перша філософія», якій викладається «вчення про божественне»<ref>Архим. Иустин (Попович). Догматика.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— Белград, 1980.</ref>.

Тепер богослів'я поділяється на ряд розділів: моральне, порівняльне, літургійне і т. інтощо.

Слово догмат&nbsp;— також грецьке. Воно походить від дієслова&nbsp;— «думати», «вірити», «розмірковувати» (минула форма цього дієслова 5є8о'уцг| означає: «вирішено», «визначено»). Догматами стародавні греки називали філософські положення, прийняті послідовниками певної школи як аксіоми. Ними іменували беззаперечні істини, що вже встановилися. Отже, догмат&nbsp;— це істина, що стала непорушним та незміннимзаконом, який повинен прийматися на віру. такому значенні це слово вживали греки. Так, філософ Платон (427–347 pp. до Р. .) у праці «Держава» догматаминазиваєдогматами називає закони прекрасного й справедливого, які необхідно прищепити дітям.

Цицерон іменує догматами безперечні філософські положення<ref name="ep">Епископ Сильвестр. Опытъ православного догматического богословия.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Изд. 2.&nbsp;— К.: Изд. Типография Г.&nbsp;Т.&nbsp;Корчак-Новицкого, 1892.-317 с.</ref>. Сенеки догмати&nbsp;— основи морального закону. часом цей термін став вживатися і для позначення постанов державної влади. У Ксенофонта словом «догмат» позначаються рішення або розпорядження, котрим безумовно повинні були підкорятися всі воєначальники, а слідом ними і всі підлеглі їм воїни, Геродіана&nbsp;— рішення або визначенняримськоговизначення римського сенату, котрим повинен був підкорятись увесь римський народ <ref name="ep"/>.

Св. Кирило Єрусалимський (315–387) говорить: «Образ богошанування міститься в цих двох надбаннях&nbsp;— точному пізнанні догматів благочестяйблагочестя й добрих справах: догмати без добрих справ не слушні Богові; не допускає Він і справ, якщо вони засновані не на догматах благочестя. Бо хіба є користь знати вчення про Бога і безсоромно любодіяти»<ref>Макарий, архиеп. Харьковский. Православно-догматическое бого словие.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Изд. 3.&nbsp;— СПб.: Типография Якова Трея, 1868.&nbsp;— 598 с.</ref>.

З лібералізацією християнської освіти, знамениті семінарії та біблійні коледжі продовжили виконувати початкову мету цих університетів. Чиказький теологічний союз, Спеціалізований теологічний союз у Берклі, Крейтонський університет Омахи, Саутбендський жіночий університет (Індіана), Санфранцизький університет, Крізвел коледж у [[Даллас]]і, Південна семінарія у Луісвіллі, Богословська школа євангельської трійці у Дірфілді, Вітонський коледж і Спеціалізована школа у Вітоні, Далласька теологічна семінарія, Лондонська школа теології, так само, як і багато інших, впливають на вищу теологічну та філософську освіту до сих пірдосі.

Отці та вчителі Церкви не цурались і науки, охоче користувались тим, що було в ній споріднене християнською істиною, і нерідко, для доказів пояснень істин, звертались допомогою до діалектики, філософії, історії, природознавства та інших наук. Вони використовували наукові факти для підтвердження християнської істини, користувались мовою та методами сучасної їм філософії своїх богословських побудовах. Святитель Григорій Богослов суворо карав тих, хто виявляв неповагу до зовнішньої вченості, тих, хто бажав би всіх бачити подібними до себе невігласами<ref>Митрополит Московский Филарет. Собрание мнений и отзывов.&nbsp;— Т. 5.-Ч. 1.-М., 1887.</ref>. Він ставив заслугу святителю Ва-силію Великому те, що той досконало володів діалектикою, допомогою якої легкістю заперечував філософські побудови противників християнства. запитання, можна сумістити Православ'я із світським вченням, оптинський старець Нектарій розповів таке: «До мене колись прийшов чоловік, який ніяк не міг повірити в те, що був потоп. Тоді я розказав йому, що на найвищих горах піску знаходять раковини та інші залишки морського дна, та що свідчить геологія про потоп. він зрозумів. Бачиш, як потрібна інколи вченість»<ref>Надеждина А. Старец Нектарий // Вестник.&nbsp;— Париж, 1983.&nbsp;— №&nbsp;113. -с. 192–198.</ref>. Митрополит Московський Філарет писав, що «віра Христова не ворогує істинними знаннями, тому що не перебуває в союзі неосвіченістю»<ref>Митрополит Московский Филарет. Собрание мнений и отзывов.&nbsp;— Т. 5.-Ч. 1.-М., 1887.</ref>. Істинна наука, яка вивчає світ, не може суперечити Біблії. Безумовно, багато в науці може залишатися неякісним і помилковим через обмеженість людського розуму і неточність наукових досліджень, тому ніяку наукову теорію Церква ніколи не обстоювала як свою. Визнаючи користь для християнина ознайомлення наукою і філософією, які розширюють кругозір і роблять мислення більш дисциплінованим та гнучким, святі отці, однак, категорично заперечували можливість отримати точне знання про Бога тільки шляхомрозмірковуванняшляхом розмірковування. ВонивідкидалифілософіюякВони відкидали філософію як метод релігійного пізнання. Святитель Григорій Палама писав: « нікому не заважаємо знайомитись із світською освітою, якщо він цього бажає, хіба що він прийняв монашеське життя. Але ми нікому не радимо віддаватися їй до кінця і цілковито забороняємо чекати від неї якої-небудь точності в пізнанні Божественного вчення про Бога». далі: «Отже, світських вчених філософів є дещо корисне, як в суміші меду і цикути<ref>Christ in Eastern Christian Thought.&nbsp;— 1975.</ref>, однак, потрібно дуже остерігатися тим, хто хоче виділити із суміші мед, бо разом медом можна випити і залишок смертоносний»<ref>Успенский Л. Исихазм и гуманизм. // Вестник.&nbsp;— Париж, 1967.&nbsp;— №&nbsp;58.-с. 110–127.</ref>. Святитель Григорій Палама не заперечує значення природничих наук і навіть визнає їх відносну користь. Він бачить них один із допоміжних засобів опосередковування (через видимий світ) знань про Бога як про Творця. Разом тим він заперечує релігійну філософію і науку як шлях богоспілкування. Вони «не тільки не можуть дати якогось учення про Бога, але й ведуть до спотворення і, більше того, можуть стати перепоною для богоспілкування, зробитись смертоносними»<ref>Успенский Л. Исихазм и гуманизм. // Вестник.&nbsp;— Париж, 1967.&nbsp;— №&nbsp;58.-с. 110–127.</ref>. Таким чином, святитель Григорій відмежовує галузь богослів'я від змішування релігійною філософією та природним знанням про Бога. Його позиція в цьому питанні узгоджується Писанням. Апостол Павло попереджує, що між природничими філософськими знаннями і благодатним християнським віданням про Бога існує глибока прірва: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою Переданням людським, стихіями світу, не Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. ви маєте в Нім повноту…» (Кол. 2, 8–10).

* {{ref-en}} Енциклопедія Макміллан (англійською): The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985. {{ref-en}}