Трихомоноз: відмінності між версіями

Труднощі лікування [[венеричні захворювання|венеричних захворювань]] та інших [[Захворювання, що передаються статевим шляхом|хвороб, що передаються статевим шляхом]], дуже часто пов'язані з одночасним невиявленим та невилікуваним трихомоніазом, збудник якого здатний захопити всередину інші, менші за розміром, мікрорганізмимікроорганізми, чим унеможливлює дію на них антибактерійних чи противірусних препаратів. ВУ свою чергу, діагностика і лікуванялікування трихомоніазу в окремих випадках може представляти значні труднощі.

Дуже часто використовують [[Оптичний мікроскоп|світлову]] [[Мікроскопія|мікроскопію]]. Для виявлення трихомонад, виділення з статевих органів беруть петлею, наносять на предметне скло, накривають покривним склом і відразу розглядають під мікроскопом. Живі трихомонади енергійно рухаються, мають характерну грушовиднугрушоподібну форму і чотири [[джгутик]]и. Якщо в мазках виявляють трихомонади, а клінічні прояви захворювання відсутні, говорять про носійство трихомонад, частота якого у жінок коливається від 10 до 35 %, а у чоловіків — від 2 до 16 %. Діагностування трихомоніазу часто дуже утруднене на фоні клітин епітелію. Серед особливостей трихомонад слід відзначити їх здатність маскуватись під епітеліальні клітини, що іноді обманює навіть досвідчених лаборантів та скеровує лікаря по хибному лікувальному шляху. Дуже важко діагностувати атипові форми трихомоніазу, адже тоді трихомонади майже не рухаються, і в них відсутні рухливі джгутики.

Про наявність трихомоніазу може непрямо свідчити [[спермограма]]. Спермограма у хворого на трихомоніаз показує велику кількість мертвих [[сперматозоїди|сперматозоїдів]], оскільки рідина з простати, що зараженоїзаражена трихомонадами, яка змішується з спермою, унеможливлює життєдіяльність сперматозоїдів. Треба пам'ятати, що є також й інші хвороби, які призводять до загибелі сперматозоїдів.

Лікування трихомоноза тривале; невчасне самовільне припинення лікування (при зникненні проявів хвороби) нерідко приводить до рецидиву і появи трихомонад, стійких до застосованих лікарських препаратів. Для лікування використовують [[секнідазол]], якій дуже часто застосовують разом з [[азитроміцин]]ом та [[флуконазол]]ом з метою комплексного лікування хвороб, якіщо передаються статевим шляхом. На сьогодні менш ефективними є [[метронідазол]], [[тинідазол]], [[орнідазол]], [[німоразол]]. Ці препарати при прийомі всередину діють на всі вогнища трихомонадной інфекції. Тривалість лікування, графік прийому препаратів визначає лише лікар. В період лікування необхідно особливо строго дотримувати правил особистої гігієни; слід щодня міняти білизну, пропрасовувати її гарячою праскою, приймати гігієнічний душ, ретельно обмиваючи тіло; необхідна статева стриманість. Після лікування слід протягом 2-3 місяців періодично відвідувати лікаря для контрольного обстеження (жінки — після менструації). За необхідності, особливо при тривалому перебігу інфекції, проводять імунотерапію.{{Джерело}} Для захисту печінки від негативного впливу антитрихомоніаднихантитрихомонадних препаратів використовують [[гепатопротектори]].

* [http://www.booksmed.com/dermatovenerologiya/460-venericheskie-zabolevaniya-tatura.html Татура Ю.В. Венерические заболевания. Тонкости, хитрости и секреты. Москва. «Бук&Пресс» 2006. науково-популярне джерело] {{ref-ru}}