Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
Незабаром лейтенант Башашкін став найсильнішим центральним захисником СРСР. Фізично міцний, технічний, він вмів грати раціонально і просто, мав тонке тактичне відчуттям. При перехопленні м'яча завжди прагнув довгим пасом розпочати контратаку. Гостре позиційне відчуття дозволяло йому з однаковим успіхом протидіяти суперникам в центрі оборони і приходити на допомогу партнерам на флангах. В його діях персональна опіка раціонально поєднувалася з «зонним захистом». Всі успіхи ЦБЧА цього періоду — три звання чемпіона ([[Чемпіонат СРСР з футболу 1948|1948]], [[Чемпіонат СРСР з футболу 1950|1950]], [[Чемпіонат СРСР з футболу 1951|1951]]), і два — володаря Кубка країни ([[фінал кубка СРСР з футболу 1948|1948]], [[фінал кубка СРСР з футболу 1951|1951]]) — нерозривно пов'язані з його ім'ям. А ще, в першому сезоні він відіграв недостатню кількість матчів для здобуття титула чемпіона.
 
15 липня 1952 року Башашкін, в ролі [[капітан (футбол)|капітана]], вивів відроджену [[збірна СРСР з футболу|збірну СРСР]] на перший матч [[Футбол на літніх Олімпійських іграх 19561952|олімпійського турніру]] в Гельсінкі. А закінчив [[Літні Олімпійські ігри 19561952|Олімпіаду]], як і всі його партнери по ЦБРА, розжалуваним в [[рядовий|рядові]] і позбавленим звання [[майстер спорту|майстра спорту]].
 
Після розформування ЦБРА, півтора сезони грав за команди м. Калініна, МВО і «Спартак», де ще раз став чемпіоном СРСР (1953), повернувся у відроджений армійський клуб і виступав у ньому до 1958 року. Весь час був [[капітан (футбол)|капітаном команди]]. На його рахунку 183 лігових матчів і один забитий м'яч. Двічі входив до списку кращих футболістів країни під першим номером на своїй позиції. 1955 року йому присвоїли звання заслужений майстер спорту. Нова армійська команда була уже не такою сильною, але продовжувала бути одним з лідерів радянського футболу, 1955 року здобули перемогу в [[фінал кубка СРСР з футболу 1955|національному кубку]]. Наступного сезону, у складі збірної Москви, став переможцем Спартакіади народів СРСР.
 
Останній матч за збірну провів 8 грудня 1956 року в Мельбурні. Зі складу чотирирічної давнини, на поле вийшли лише два «спартаківця» [[Нетто Ігор Олександрович|Нетто]], [[Ільїн Анатолій Михайлович|Ільїн]] і «армієць» Башашкін. Їм вдалося взяти реванш у [[збірна Югославії з футболу|югославів]] і здобути золоті медалі [[Футбол на літніх Олімпійських іграх 1956|олімпійських чемпіонів]]. З футболом розпрощався у 34 роки, його футбольні здобутки були відзначені орденом Трудового Червоного Прапора.
 
Після завершення ігрової кар'єри поступив до [[Військова академія бронетанкових військ|Академії бронетанкових військ]]. Службу продовжував на Україні. У запас вийшов у званні інженера-полковника. Військовий пенсіонер повернувся у футбол, але вже як тренер: очолював команди «Пахтакор» (Ташкент), «Красна Пресня» (Москва), «Локомотив» (Улан-Уде). 1981 року був помічником [[Бєсков Костянтин Іванович|Костянтина Бєскова]] у московському «Спартаку».