Відкрити головне меню

Зміни

м
нема опису редагування
Підрахунок в'язнів, який спершу був задуманий, аби допомогти в'язням звикнути до ідентифікаційних номерів, перетворився на знущання тривалістю до кількох годин, під час яких охоронці глумилися з ув'язнених і картали їх фізично, зокрема, змушували їх виконувати фізичні вправи.
 
В'язниця швидко стала брудною й похмурою. Право помитися стало [[привілей|привілеєм]], в якому, як правило, часто відмовляли. Деяких в'язнів змушували чистити туалет голими руками. З «поганої» камери забирали матраци, й ув'язненим доводилося спати просто на бетонній підлозі. Аби покарати, охоронці часто не давали їжі. Сам Зімбардо каже про свою все більшу заглибленість увв експериментексперименті, яким він керував і в якому брав безпосередню участь. На четвертий день почувши про можливу змову з організації втечі, він разом з охоронцями хотів перенести експеримент у вільний корпус справжньої в'язниці задля більшої «надійності». Поліційний департамент йому відмовив, посилаючись на міркування безпеки, при цьому, за словами Зімбардо, він був обурений і сердитий через відсутність співробітництва між його та поліційною системою виконання покарання.
 
Під час експерименту декілька охоронців все більше й більше перетворювалися на [[садизм|садистів]], особливо вночі, коли їм здавалося, що спостережні камери вимкнено. Експериментатори стверджували, що приблизно кожен третій охоронець виявляє справжні садистські схильності. Коли експеримент урешті-решт було достроково припинено, багато охоронців засмутилися.