Туоне Удайна: відмінності між версіями

{{особа}}

 

Для дослідників він був головним джерелом відомостей про [[діалект]] острова Велья (зараз [[Крк]], [[Хорватія]]), на якому розмовляли його батьки. На Крку він прожив все життя, працюючи перукарем; незадовго до його смерті з ним цілком випадково зустрівся туринський лінгвіст [[Маттео Бартолі]]. У [[1906]] році він оприлюднив свої дослідження в докторській дисертації, яку захищав у [[Віденський університет|Віденському університеті]] під назвою «Далматинська мова: старороманські мовні релікти від Вел'ї до Рагузи і їхнє місце у Апеніно-Балканській Романії» ({{lang-de|Das Dalmatische: altromanische Sprachreste von Veglia bis Ragusa und ihre Stellung in der Apennino-Balkanischen Romania}}).

 

Про Туоне Удайну він писав, що його ніякою мірою не можна було назвати ідеальним інформатором — далматинська мова (у її вельотському різновиді) не була його [[рідна мова|рідною мовою]], він вивчив її лише з розмов своїх батьків проміж собою; сам же він повсякденно розмовляв [[венеціанська мова|венеціанською мовою]]. До того ж під час зустрічі з дослідником він був вже старий, глухий і без зубів, і не мав нагоди розмовляти далматинською мовою протягом останніх двадцяти років. [[10 липня]] [[1898]] року він загинув від вибуху міни, встановленої терористом-анархістом. Трагічна смерть Туоне Удайни перервала дослідження Бартолі; зі смертю останнього носія далматинська мова стала остаточно мертвою.

 

{{DEFAULTSORT:Удайна Туоне}}

[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]

[[Категорія:Останні носії мов]]