Відкрити головне меню

Зміни

155 байтів додано ,  2 роки тому
нема опису редагування
{{rq|{{помилки}}|{{wikify}}}}
{{Богослов
|ім'я = Жан Кальвін
Жан Кальвін народився [[10 липня]] [[1509]] року в місті [[Нуайон]] у французькій провінції [[Пікардія]]. У віці 14 років навчався в [[Паризький університет|Паризькому університеті]] гуманітарним наукам і праву. У [[1525]] р. батько відправив його навчатися на юриста в університет [[Орлеан]]а. У 1529—1530 роках навчався в університеті міста [[Бурж]] у юриста та гуманіста Андреа Альчато, що істотно вплинуло на [[світогляд]] Жана Кальвіна. [[1532]] року здобув в [[Орлеан]]і докторський ступінь. Результатом його інтересу до класичної філології і взагалі гуманітарних наук став коментар до трактату [[Сенека|Сенеки]] «Про милосердя» (De clementia), опублікований у 1532.
 
[[1 листопада]] [[1533]] друг попиКальвіна [[Ніколас Коп]], обраний [[ректор]]ом [[Паризький університет|Паризького університету]], виголосив реформістську промову, яка була сприйнята в університеті як [[єресь|єретична]]. Ніколас Коп змушений був утікати з Парижа до [[Швейцарія|швейцарського]] міста [[Базель|Базеля]]. Жана Кальвіна звинуватили в допомозі, тож йому теж довелось утікти з Парижа і жити у Франції під чужим ім'ям. У жовтні 1534 Кальвін покинув Францію. У січні 1535 Кальвін добрався до Базеля, приєднавшись до Ніколаса Копа.
 
Опублікувавши у Базелі «[[Institutio Christianae religionis]]», Кальвін поїхав до Італії, де недовго працював секретарем [[Феррара|феррарської]] герцогині Ренати (Рене), дочки короля [[Людовик XII (король Франції)|Людовика XII]].
 
У червні [[1536]] Кальвін покинув Феррару, заїжджав до Парижа, звідки відправився до [[Страсбург]]а. У зв'язку з військовими діями там, він мусив їхати через [[Женева|Женеву]]. У Женеві Кальвін зустрівся із відомим реформатором {{iw|Вільгельм Фарел|Вільгельмом (Ґійомом) Фарелем|fr|Guillaume Farel}} (фр. Guillaume Farel), який умовив Кальвіна поселитися в Женеві та допомагати у справах реформістської церкви. Кальвін читав лекції, 1537 р. був вибраний пастором[[пастор]]ом. У 1538 році вимушений був покинути Женеву, де до влади прийшли його противники. З [[1538]] по [[1541]] служив священиком у [[Страсбург|Страсбурзі]]. У 1541 женевський магістрат попросив Кальвіна повернутися в місто. Кальвін приїхав до Женеви, де залишався до самої смерті. Реформаторські ідеї Кальвіна не лише набули неабиякого поширення в [[Швейцарія|Швейцарії]], але незабаром стали популярні й в багатьох інших країнах.
 
Хоча Кальвін ніколи не мав світської влади, за часи його життя в Женеві в місті поступово встановився режим, що нагадував [[Теократія|теократичну]] [[Диктатура|диктатуру]]. Проте організація кальвіністської церкви зберегла порівняно [[Демократія|демократичний]] характер.
 
== Державний устрій ==
Питання про найкращий [[державний устрій]] Кальвін уважає теоретично нерозв'язним, бо, на його думку, всяка форма правління має свої плюси і свої мінуси. Держава повинна охороняти [[власність]] від обману[[обман]]у і грабунку, забезпечувати людям доступність матеріальних благ. Однак тодішні держави не тільки не гарантували власності, але і фактично здійснювали замах на неї шляхом [[податок|податків]], свавіллям чиновників і т. д. Кальвін у своїх творах нападає на королів із звинуваченнями в жадібності і свавіллі. Він знаходить багато слів для характеристики податкового свавілля, називаючи його розбоєм, здирством і насильством, обурюючись тим, що королі придумують нові податки і з їхньою допомогою викрадають велику частину майна, без якого не може обійтися бідний народ. [1,с.24]
На основі захисту власності Кальвін будує свої звинувачення королів у [[свавілля|свавіллі]], [[пихатість]] і [[егоїзм]]: чим могутніше государі, тим важче тиснуть вони народ [2,с.275]
[[Республіка]] чревата смутою, тиранією народу: Ми знаємо, як велика нестриманість народу. Тому там, де кожному надана повна свобода, повинен виникнути величезний безлад (Коментар на Євангеліє від Іоанна).
Найжахливішим злом представляється Кальвінові нерозсудливість і нестриманість народу: Порівняйте тирана, що здійснює всілякі жорстокості, з народом, у якого немає ні уряду, ні влади, але всі рівні, і ви побачите, що в цьому останньому випадку серед народу неминуче виникнуть набагато більш жахливі смути, ніж якби він перебував під гнітом непомірною тиранії [2,с.275].
За цими-то причинами Кальвін і вважає найкращим типом влади аристократичне правління або помірну демократію: Якщо порівняти за суттю три форми, розрізнення яких встановлено філософами, я буду наполегливо стверджувати, що [[аристократія]] або лад, який представляє змішання аристократії і помірної демократії незрівнянно краще всякого іншого устрою. Це доведено і досвідом усіх часів і волею бога, що заснував в ізраїльтян аристократію, близьку до помірної демократії, коли він хотів поставити їх у кращі умови [1,с.24]
 
== Право на боротьбу проти влади ==
Право на [[спротив|супротив]] тиранії Кальвін визнавав тільки за органами влади, церквою і представницькими установами. Лише коли вичерпані всі легальні форми спротиву, допускав непокору і повалення тирана.
Монархи[[Монарх]]и — це земні боги, намісники бога [1,с.23]. Непокора їм — найбільше [[святотатство]]: влада від бога, навіть якщо король — розбійник, всі ті, хто має право меча і суспільну владу, — раби божі, навіть якщо вони тирани і розбійники. Але якщо правитель перестає бути захисником церкви і не виконує її приписів, то автоматично стає простим тираном. Кальвін прямо рекомендує: Краще плюнути в обличчя безбожному королю, ніж коритися його велінням…. Якщо люди накажуть нам що-небудь противне волі бога, це не повинно мати для нас ніякого значення, і ми не повинні звертати при цьому увагу на звання цієї особи. Повчання Кальвіна закінчується чіткими словами: Краще коритися Богу, ніж людям [1,с.27].
Однак непокора та опір — речі різні. Опиратися і мстити тирану не можна: якщо нас жорстоко пригнічує нелюдський государ, якщо нас грабує і розоряє жадібний або марнотратний государ, якщо нас зневажає і погано захищає недбалий правитель, навіть в тому випадку, якщо нечестивий і богохульний правитель буде переслідувати нас за віру, то перш всього викличемо в пам'яті ті образи, які ми заподіяли господу, вони безсумнівно виправляються цими лихами. Це породить в нас почуття смирення і зломить наше терпіння. А потім будемо пам'ятати, що не наша справа виправляти таке зло, нам залишається тільки молити бога про допомогу, в його руці серця королів і долі королівств [1,с.23].
Тим не менш, якщо не можна надавати опір тирану окремим людям, це ставиться в обов'язок представникам місцевої влади: Якщо існують посадові особи, встановлені для захисту народу та стримування надмірної жадібності і свавілля государів, — такі були колись ефори, поставлені проти лакедемонських царів, або народні трибуни, поставлені проти римських консулів, або [[демарх]], поставлені проти сенату в Афінах; якщо, як в даний час, можливо, користуються цією владою в окремих державах три стани, коли вони збираються, — то я не забороняю, такій владі виступати проти непомірності і жорстокості государів згідно зі своїми посадами, і якщо вони дивляться крізь пальці на те, що государі незаконно гноблять бідний народ, я вважаю, що їх потрібно звинуватити за це потурання, яким вони злочинно змінюють свободи народу, захисниками якої вони поставлені богом [1,с.28].
І все ж ніяких заколотів, насильств і різких демонстрацій. Тільки, коли не допомагають реформи та опір на конституційній основі, можна закликати християн до відкритої непокори аж до повалення тирана.
Безбожних тиранів карає промисел Божий: Кальвін проповідував набожність, доброчесність, працьовитість і покірність владі, закликав додержуватись морального закону.
 
== Цікаві факти ==
Тих мешканців Женеви, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав, виганяли з міста, навіть страчували. Всіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика [[Мігель Сервет|Мігеля Сервета]] (*1511–†1553). За виступи проти католицької церкви його переслідувала [[інквізиція]], він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіна не влаштовували погляди М. Сервета, звичка брати все під сумнів. «Женевський папа» звинуватив М.Сервета в [[єресі|єресі]], присудив до спалення на вогнищі (за даними дослідника Алістера Мак Грата вирок був винесений магістратом (радою) Женеви по тодішніх законах для єретиків[[єретик]]ів. Кальвін дав висновок теологічним поглядам Сервета, який став підставою у звинуваченні у єресі та відповідному покаранні за це) .
 
== Примітки ==
* ''Поршнев Б. Ф.'' Кальвин и кальвинизм //Вопросы истории религии и атеизма. — М., 1958. {{ref-ru}}
* ''Демиденко Г. Г.'' Історія вчень про право і державу. Навчальний посібник. — Харків: Консум, 2004. — 432 c.
* Кальвін] І. ''[http://diasporiana.org.ua/religiya/9378-kalvin-i-institutsiya-abo-navchannya-hristiyanskoyi-religiyi/ Інституція або Навчання християнської релігії]''. Ukrainian Evangelical Alliance of North America. — Атланта-Торонто, 1986.
 
== Література ==
 
{{DEFAULTSORT:Кальвін Жан}}
[[Категорія:Кальвінізм]]
[[Категорія:Уродженці ПікардіїНуайону]]
[[Категорія:Швейцарські теологи]]
[[Категорія:Протестанти]]
[[Категорія:Пресвітеріанство]]
[[Категорія:Померли в Женеві]]
[[Категорія:Кальвінізм]]
[[Категорія:Уродженці Пікардії]]
[[Категорія:Французькі теологи]]
[[Категорія:Англіканські святі]]
75 115

редагувань