Відмінності між версіями «Діти у Візантії»

м (правопис)
Метою укладення шлюбу у Візантії було народження дітей, необхідних для забезпечення продовження існування сім'ї. З боку церкви пропаганда збереження цноти в перші століття існування християнства до IV століття змінилася визнанням важливості укладення шлюбу й продовження роду. Держава сприяла розвитку інституту шлюбу змінами в законодавстві{{sfn|Laiou|2009|p=56}}. Відповідно, бездітність сприймалася як велике нещастя, що заподіює особливі страждання жінкам, чия роль в сім'ї в результаті материнства значно підвищувалася{{sfn|Ariantzi|2012|pp=51—52}}. Взагалі, за зауваженням А. Лаіу, «відтворення людських ресурсів» було основним завданням візантійських жінок з погляду суспільства<ref>{{стаття|автор=Laiou A.|заголовок=The Role of the Women in Byzantine Society|видання=JÖB|рік=1982|том=31|номер=1|pages=233—260}}</ref>. Тема бездітності і пов'язаних з нею проблем поширена в [[Житія|житійній літературі]]&nbsp;— від неї часто страждали батьки майбутніх святих{{sfn|Ariantzi|2012|pp=52—55}}, згадуються бажання народження сина після народження кількох дочок{{sfn|Ariantzi|2012|pp=55—58}}, звернення до святих з метою позбавлення від бездітності. З метою домогтися бажаного зачаття жінки вдавалися як до божої допомоги, так і до народних засобів (заяча кров, гусячий жир), носили амулети, вдавалися до магії й [[астрологія|астрології]]. За бажання за всяку ціну подолати цю біду безплідних жінок критикував [[Святий Іван Золотоустий|Іоанн Златоуст]]{{sfn|Ariantzi|2012|pp=58—60}}. Не завжди діти були бажані, в зв'язку з чим були нерідкими випадки дітовбивства. Одне з найбільших дитячих поховань ранньовізантійського періоду виявлено в ізраїльському [[Ашкелон]]і, що налічує близько ста дитячих решток, переважно хлопчиків. Вважається, що це діти повій. Менша кількість решток дівчаток пояснюють їх більшою економічною цінністю як майбутніх повій{{sfn|Bourbou|2010|p=103}}.
 
Візантійські жінки [[Пологи|народжували]] переважно у себе вдома, однак існували і [[Пологовий будинок|пологові будинки]] ({{lang-grc|λοχοκομεία}} (lokhokomeia)). Сім таких закладів загалом на 40 ліжок заснував у різних округах [[Александрія|Александрії]] [[Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки|папа і патріарх]] Іоанн V (роки понтифікації 610—619). Однак це єдина звістка про існування пологових будинків у Візантії, хоча в XII столітті відомо про невелику лікарню для жінок в столичному монастирі Пантократора{{sfn|Ariantzi|2012|pp=64—65}}. Про рівень античних знань у галузі [[Гінекологія|гінекології]] та приймання пологів досить добре відомо зі збережених праць [[Соран Ефеський|Сорана Ефеського]], Аеція Амідского (V—VI століття) і Павла Егинського (VII століття). Процесом пологів керували [[Повитуха|повитухи]], чиї знання ґрунтувалися на особистому досвіді. У разі ускладнень вдавалися до послуг лікарів, у розпорядженні яких були спеціальні інструменти{{sfn|Ariantzi|2012|pp=65—67}}. Материнська і дитяча смертність були високими{{sfn|Ariantzi|2012|p=68}}. Про один такий випадок розповідає житіє святого IV—V століть [[Святий Порфирій|Порфирія Газького]]<ref>{{cite web|author=Марк Диакон|title=Житие и подвизание Порфирия епископа Газского|url=http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Byzanz/V/Vita_porfir_gazz/text1.htm}}</ref>:<blockquote>''«…якась жінка з міської знаті, на ім'я Елія, перед пологами впала у велику небезпеку, а причиною небезпеки було наступне; плід у неї виходив не природним чином, але прийняв зворотне, неприродне положення і, так як одна рука була висунута, то інше тіло не мало можливості пройти; воно лежало поперек в утробі, і бабки не могли надати йому природне положення. Страждання були сильні, так як болі штовхали плід щогодини; ще більшу силу отримали муки внаслідок того, що за першим днем настав наступний, а також і третій, і кожен ще більш болісний. Страждання простяглися на сім днів, при чому хвороба постійно посилювалася. І лікарі бажали зробити їй чревосечення, але побачивши занепад сил її, відмовилися від неї. Її батьки і чоловік Ірос, будучи шанувальниками демонів, щодня приносили за неї жертву, приводили заклинателів і знахарів, вважаючи, що ті допоможуть їй, але безуспішно»''.</blockquote>
 
Дитяча смертність мала також і кримінальні причини. Про поширеність залишення дітей та навіть їх вбивство розповідає богослов IV століття [[Григорій Ніський]]. З даних [[Канонічне право|канонічного права]] можна зробити висновок про поширеність відмови від годування як форми дітовбивства{{sfn|Congourdeau|1993|p=164}}. [[Аборт]] вважався не вбивством, а злочином проти чоловіка, і карався тілесними покараннями й засланням. З IX століття вчинення аборту було достатньою підставою для [[розлучення]]{{sfn|Moffat|1986|pp=715—716}}.
20 061

редагування