Термін ''електрон'' запровадив у [[1894]] році [[Джордж Стоні|Джордж Джонстоун Стоуні]]. Він ще в [[1874]] році вперше сформулював ідею про те, що катодні промені складаються із заряджених частинок.
Експериментально відкрив електрон у [[1897]] році [[Джозеф Джон Томсон]] у експериментахдослідах з уіз [[вакуумна лампа|вакуумними лампами]]. Також він визначив відношення заряду часткичастинки до її маси. Визначена Томсоном маса була в тисячі разів меншою, ніж [[маса]] [[атом]]а [[водень|водню]], що свідчило про те, що електрон — [[субатомна частинка]].
У 1896 році, новозеландський вчений [[Ернест Резерфорд]], вивчаючи [[Флюоресценція|флуоресцентні]] матеріали, показалипоказав, що деякі з них (радіоактивні) без усякогобудь-якого стороннього впливу випускаютьвипромінюють частинки двох типів, які Резерфорд назвав [[Альфа-частинка|альфа-]] і [[Бета-частинка|бета-частинками]]. У 1900 році [[Антуан Анрі Беккерель|Анрі Беккерель]] показав, що бета-частинки є негативно зарядженими, а їхїхнє відношення маси до заряду було таким самим як ву катодних променів.
ВУ [[1909]] році [[Роберт Ендрус Міллікен|Міллікен]] у [[Експеримент з олійними краплями|дослідах із падінням олійних крапель]] продемонстрував, що електричний заряд може мати лише дискретні значення, кратні певному елементарному заряду, і виміряв значення цього заряду.
У [[1927]] році [[Клінтон Джозеф Девіссон]] і [[Лестер Джермер]], а також незалежно від них [[Джордж Паджет Томсон]], продемонстрували явище [[дифракція електронів|дифракції електронів]], довівши, що електрон має як корпускулярні, так і хвильові властивості.
