Вікіпедія

Людовик XIV: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Марія Терезія Іспанська
Рядок 17:
| попередник = [[Людовик XIII Справедливий]]
| наступник = [[Людовик XV|Людовик XV Улюблений]]
| дружина = [[Марія-Тереза Терезія Іспанська]]
| другий шлюб = [[Франсуаза д'Обіньє Ментенон]]
| діти = [[Людовик великий дофін|Людовик]], Анна-Єлизавета, Маріанна, Марія-Тереза, Філіп-Карл, Людовик-Франсуа
Рядок 27:
}}
 
'''Людо́вик XIV Король-Сонце''' ({{lang-fr|Louis XIV}}, {{ДН|5|09|1638}}  — {{Дата смерті|1|09|1715}}) — французький [[король]], який правив Францією з [[1643]] по [[1715]] роки. Отримав при народженні ім'я Людовик Богоданий ({{lang-fr|Louis-Dieudonné}}), відомий також як ''«король-дитя»'', а потім — «''король-сонце''». Батько — [[Людовик XIII (король Франції)|Людовик XIII]]. Його матір'ю була [[Анна Австрійська]]. До [[1661]] країною фактично керував [[кардинал]] [[Джуліо Мазаріні]], але пізніше Людовик отримав [[абсолютна монархія|абсолютну владу]], дотримуючись [[кредо]]: ''«Держава — це я»''. Під час свого правління він вів кілька воєн 1667–16681667—1668, 1672–16781672—1678, 1688–16971688—1697 і 1701–17131701—1713 ([[Війна за іспанську спадщину]]) проти різних європейських [[альянс]]ів, які завжди включали [[Королівство Англія]] і [[Республіка Об'єднаних провінцій|Республіку Об'єднаних провінцій]]. Людовик XIV відомий як заступник [[мистецтво|мистецтв]] та [[наука|наук]].
 
Людовик XIV був коронований [[7 червня]] [[1654]] року в [[Реймс]]і. На престолі Франції король був протягом 72 років — довше за всіх інших європейських королів в історії (із монархів Європи довше при владі були тільки деякі правителі дрібних князівств Священної Римської імперії). За цей час він пережив трьох [[дофін]]ів — власного сина, внука та правнука. Помер Людовик XIV [[1 вересня]] [[1715]] року від рани, отриманої на полюванні. Наступником короля став його правнук [[Людовик XV (король Франції)|Людовик XV Улюблений]].
Рядок 44:
 
== Правління ==
 
=== Початок правління ===
Людовик XIV вступив на престол у травні [[1643]] року, коли йому ще не було й п'яти років, тому, згідно із заповітом його батька, регентство було передано [[Анна Австрійська|Анні Австрійській]], яка правила в тісному тандемі з першим міністром кардиналом [[Джуліо Мазаріні]]. Ще до закінчення війни з [[Іспанська імперія|Іспанською імперією]] і Австрійським двором принци й вища аристократія, підтримувані Іспанією і в союзі з [[Паризький парламент|Паризьким парламентом]], почали заворушення, які отримали загальну назву [[Фронда]] (1648–16521648—1652) і закінчилися лише з підпорядкуванням [[Конде Людовик II Бурбон|принца де Конде]] і підписанням [[Піренейський мир|Піренейського миру]] ([[7 листопада]] [[1659]]).
 
1660 року Людовик одружився з іспанською інфантою [[Марія-Терезія Іспанська|Марією-Терезою]].
Рядок 51 ⟶ 52:
=== Апогей абсолютизму ===
[[Файл:Louis-xiv-lebrunl.jpg|thumb|left|Людовик XIV в 1661, автор — [[Шарль Лебрен]]]]
Відомий також під іменем ''Короля-Сонця'', Людовик XIV посилює монархічну владу, яка стає [[монархією Божою милістю]]. [[13 квітня]] 1655 року король видає 16 едиктів, спрямованих на поповнення державної казни, завдяки яким загальний дохід королівства збільшився з 130 мільйонів ліврів до більш ніж 160 мільйонів в 1659–16601659—1660<ref>[http://www.canalacademie.com/ida7430-Nicolas-Fouquet-le-coup-de-majeste-de-Louis-XIV-et-la-fete-de-Vaux-le-Vicomte-17-aout-1661.html ]</ref>. Існує легенда, що після цього король проголосив фразу, що стала крилатою: «Держава&nbsp;— це я!». Але цей факт не є доведеним, навпаки, помираючи в 1715, Людовик сказав наступне: «Я іду, але держава буде завжди».
 
Людовик XIV не ототожнює себе з державою, навпаки, він визначає себе як її найпершого прислужника<ref>[http://www.balde.net/formations/Institutions%202006/instit211-S2.html La théorie de l'absolutisme au {{s-|XVII|e}}]</ref>.
Рядок 64 ⟶ 65:
 
=== Внутрішня політика ===
 
==== Релігійні питання ====
[[Файл:Jacques-Bénigne Bossuet 3.jpg|thumb|[[Жак Бенінь Боссюе]], єпископ та наставник дофіна]]
 
===== Від лібералізму до [[галіканізм]]у =====
Молодий король прагне поставити всі релігійні течії в королівстві під свій контроль. Він заохочує навернення [[Протестантизм|протестантської]] знаті в католицизм. З іншого боку, 13 грудня 1660 король повідомляє [[Парламент (старий режим)|Парламент]] про своє рішення викорінити [[янсенізм]]. В 1664 Людовик розпускає таємні зібрання. Король встановлює [[королівське право]] в декількох французьких єпископствах, попри протести [[Папа|Папи]] та янсеністських єпископів, проводячи, таким чином, галіканістську політику.
Рядок 76 ⟶ 79:
===== Протестанти та едикт Фонтенбло =====
[[Файл:Révocation edit de nantes.jpg|thumb|[[Едикт Фонтенбло]], який проголосив [[протестантизм]] поза законом на території Франції]]
Під час правління Людовика протестантська релігійна меншина не перевищувала 10&nbsp;% від населення. [[Нантський едикт]], виданий 13 квітня 1598 [[Генріх IV (король Франції)|Генріхом IV]], дідом Людовика, гарантував свободу віросповідання, дозволяв протестантам відправлення релігійних обрядів в певних межах, а також надавав право утримувати деякі фортеці та військові гарнізони. Щоправда, «військові» права були скасовані під час правління [[Людовик XIII (король Франції)|Людовика XIII]] при підписанні [[Алеський мир|Алеського миру]] в [[1629]].
 
Навернення Генріха в католицизм та Алеський едикт значно послабили протестантську партію при дворі. Людовик, «приручаючи» знать, «приручав» і релігію: велика кількість придворних наверталася в католицизм для уможливлення отримання придворних посад. Фактично, релігійна свобода протестантів ставала на заваді Людовику у втіленні в життя його ідей абсолютизму, тому відкликання Нантського едикту не можна назвати несподіваним, скоріше, це був останній цвях в труну протестантської партії у Франції, яка, не маючи в своїх лавах видатних лідерів, не могла протистояти наступу католицизму.
Рядок 87 ⟶ 90:
 
==== Національні питання ====
 
===== Єврейське питання =====
Людовик проводив менш ворожу до [[єврей|євреїв]] політику, ніж його попередники. Початок його правління знаменується фактичною зміною королівської політики по відношенню до євреїв: в [[1648]], в результаті [[Вестфальський мир 1648|Вестфальського миру]], Королівство Франція отримало [[Три єпископства]] та [[Ельзас]] і влада вирішуло не виганяти євреїв з цих територій, хоча, формально, міг бути застосований едикт від [[1394]] про вигнання євреїв із Франції. Влада воліє проводити політику інтеграції євреїв у суспільство. В [[1657]] відбувся урочистий прийом молодого Людовика з його братом в синагозі м. [[Мец]]. На початку правління Людовика його політика, можливо, під впливом Кольбера, який вважав єврейство рушієм економічної активності, уможливила значний розвиток та збільшення єврейської общини в [[Лотарингія|Лотарингії]]. В той самий час португальські євреї, т.&nbsp;зв. «нові християни» з регіонів [[Бордо]] та [[Байонна|Байонни]], мали змогу жити у відносному мирі.
 
Проте з часом король змінює свою ставлення до євреїв, так само, як і до протестантів. [[1685]], рік видання едикту Фонтенбло, стає чорним роком для євреїв. Восьмеро з них спалюють живцем у [[Тулуза|Тулузі]], а «[[Чорний кодекс]]», виданий королем, у першій же статті оголошує про вигнання євреїв з французьких [[Антильські острови|Антильських островів]].
 
===== Циганське питання =====
Задля запобігання волоцюзтву та викорінення використання [[цигани|циган]] знаттю як робочої сили, в 1666 Людовик видає декрет, згідно з яким усі цигани чоловічої статі підлягали затриманню та відправленню на галери без судового розгляду. Пізніше, ордонансом від [[11 липня]] 1682, було підтверджено, що всі цигани чоловічої статі з усіх королівських провінцій навічно засуджуються до галер, їхні жінки до голення голови, а діти відправляються в притулки. Передбачалося також покарання для представників знаті, які надавали циганам притулок&nbsp;— їхні маєтки підлягали конфіскації<ref>[[Max Gallo]], ''Le Sens des choses'', sous la direction de [[Jacques Attali]], Robert Laffont, 2009, p.246</ref>{{,}}<ref>Jean-Pierre Liégeois, ''Roms en Europe'', Council of Europe, 2007, [http://books.google.fr/books?id=J96ttbXc0REC&pg=PA109 p. 109–110109—110]</ref>.
 
==== Колонії та «Чорний кодекс» ====
Рядок 109 ⟶ 113:
 
=== Зовнішня політика ===
 
==== Людовик&nbsp;— провідник французького імперіалізму ====
[[Файл:Louis XIV-1670.JPG|thumb|Людовик XIV в 1670]]
Рядок 115 ⟶ 120:
Юний Людовик виховується на прикладі свого батька, пізніше взявши за взірець молодого Конде. Вже в юному віці він бере участь у багатьох битвах Фронди. Людовик отримує військове виховання під проводом [[Тюренн, Анрі де Ла Тур д'Овернь|Тюренна]] та вперше керує армією у віці двадцяти років, 23 червня 1658, в [[Дюнкерк]]у, під час [[Битва в дюнах|Битви в дюнах]]. Його війська, які незадовго до цього стають союзниками англійців під проводом [[Олівер Кромвель|Олівера Кромвеля]], отримують важливу перемогу над Конде та іспанцями.
 
Військові реформи, запроваджені Людовиком та ле Тельє, як-то: уніфікація платні, створення [[Дім Інвалідів|Дому інвалідів]], зміна системи рекрутування тощо, дозволяють знизити рівень дезертирства в армії та підвищити загальний рівень життя військових. Король дає завдання [[Вобан]]у побудувати кільце укріплень навколо французької території. В апогеї правління Людовика армія сягає 320,000 осіб<ref>Clark, Christopher ''Iron Kingdom: The Rise and Downfall of Prussia, 1600–19471600—1947''.&nbsp;— Cambridge: The Belknap Press of Harvard University Press, 2009.&nbsp;— Стор. 45&nbsp;— ISBN 0-674-03196-2</ref>, що значно перевищує склад будь-якої європейської армії та дає змогу Королівству Франція грати першу скрипку в різноманітних європейських коаліціях тих часів. Для зміцнення французьких позицій у світі Людовик бере участь в багатьох війнах та збройних конфліктах:
* [[1667]]–[[1668]]&nbsp;— [[Деволюційна війна]]
* [[1672]]–[[1678]]&nbsp;— [[Франко-голландська війна 1672—1678|Голландська війна]]
Рядок 124 ⟶ 129:
Ці війни дають змогу значно збільшити територію королівства: Королівство Франція завойовує [[Мец]], [[Туль]], [[Верден (Мез)|Верден]], графство Русійон, [[Артуа]], [[французька Фландрія|французьку Фландрію]], [[Камбре]], [[Франш-Конте]], [[Сарр]], [[Ено (графство)|Ено]], Верхній та Нижній [[Ельзас]]. Ці завоювання закріплюють французьку гегемонію в Європі і ті, хто наважується протистояти Людовику, як [[Генуя|генуезькі]] [[дож]]і, дуже швидко розплачуються за це.
 
==== Боротьба проти Габсбургів (1643–16721643—1672) ====
: ''Див. також [[Тридцятирічна війна]], [[Деволюційна війна]]''
На початку свого правління юний Людовик XIV та його головний міністр Мазаріні продовжують політику [[Кардинал Рішельє|кардинала Рішельє]], створюючи альянси з головними протестантськими силами в Європі в намаганні протистояти Габсбургам, що оточують Королівство Франція з усіх боків. Королівство Франція бере участь в [[Тридцятирічна війна|Тридцятирічній війні]], яка закінчується в [[1648]] [[Вестфальський мир 1648|Вестфальським миром]], проте бойові дії між Іспанською імперією та Францією тривають. Іспанська імперія підтримує [[Фронда|Фронду]] та заколот [[Людовик II Бурбон-Конде|принца Конде]] (1653) проти короля. В 1659 військові перемоги Королівства Франція та альянс з англійськими [[пуритани|пуританами]] змушують Іспанську імперію укласти [[Піренейський договір]], закріплений шлюбом між Людовиком та іспанською інфантою, на включенні якого в мирний договір наполягає кардинал Мазаріні. Окрім того, йому вдається включити в угоду пункт про придане в 500 тисяч золотих екю за інфантою<ref>''История Франции'' в 3 т. / Під ред. А.&nbsp;З.&nbsp;Манфреда.&nbsp;— Москва: «Наука», 1972.&nbsp;— Т.2, стор. 270</ref>. Саме неспроможність Іспанської імперії надати обіцяну суму і призводять до нового спалаху конфлікту після смерті [[Філіп IV (король Іспанії)|іспанського короля]], коли Людовик розпочинає [[Деволюційна війна|Деволюційну війну]], заявляючи територіальні претензії на прикордонні міста в [[Іспанські Нідерланди|Іспанських Нідерландах]] як на придане. Війна була завершена в 1668 підписанням [[Перший Аахенський мир|Аахенського миру]], в результаті якого Королівство Франція змогло залишити собі одинадцять окупованих нею міст, проте змушена була повернути [[Франш-Конте]] іспанцям.
Рядок 130 ⟶ 135:
Наприкінці цього періоду правління молодий Людовик XIV знаходиться на чолі найпотужнішої військової та дипломатичної сили в Європі. Королівство Франція збільшує свою територію на півночі ([[Артуа]]) та утримує [[Руссільйон]] на півдні.
 
==== Європейське панування (1672–16861672—1686) ====
: ''Див. також [[Франко-голландська війна 1672—1678|Голландська війна]], [[Війна за об'єднання]]''
Після кількох років дипломатичних зусиль Людовику вдається схилити на свій бік [[Карл ІІ (король Англії)|короля Англії]] та Шведську імперію. Влітку 1672 Французька армія розпочинає бойові дії проти Голландії та досягає значних успіхів, захопивши провінції [[Утрехт]], [[Гелдерн]], [[Оверейсел]] та безпосередньо наблизившись до [[Амстердам]]а. Після цього уряд Нідерландів пропонує Людовику переговори, але той висуває нечувані вимоги. Голландці вирішують відкрити загати та затопити власну територію, змусивши французьку армію відступити. Війна переноситься в [[Пфальц]] та [[Сицилійське королівство]], проте загальний перебіг подій на користь французів не змінюється. В 1678 підписується Німвегенський мир, згідно з умовами якого Королівство Франція залишає за собою нідерландську провінцію [[Франш-Конте]], міста [[Іпр]], [[Валансьєнн]], [[Камбре]] та інші<ref>''История Франции'' в 3 т. / Під ред. А.&nbsp;З.&nbsp;Манфреда.&nbsp;— Москва: «Наука», 1972.&nbsp;— Т.2, Стор. 270</ref>.
Військові перемоги значно підняли престиж Королівства Франція у Європі, дозволили Людовику безкарно проводити загарбницьку політику по відношенню до своїх сусідів, наприклад, в 1681 французька армія анексувала [[Страсбург]]<ref>''История Франции'' в 3 т. / Під ред. А.&nbsp;З.&nbsp;Манфреда.&nbsp;— Москва: «Наука», 1972.&nbsp;— Т.2, Стор. 271</ref>. Настає період французької гегемонії в Європі.
 
==== Кінець французької гегемонії (1686–17141686—1714) ====
: ''Див. також [[Війна Аугсбурзької ліги]], [[Війна за іспанську спадщину]]''
Непомірні апетити Людовика та постійна загроза з боку Королівства Франція призводять до утворення оборонного союзу між [[Священна Римська Імперія|Священної Римської імперією]], [[Республіка Об'єднаних провінцій|Республікою Об'єднаних провінцій]], [[Шведська імперія|Шведською імперією]], [[Іспанська імперія|Іспанською імперією]] та іншими державами, який отримує назву [[Аугсбурзька ліга]]. В 1688 до Ліги приєднується [[Королівство Англія]].
 
=== Реформи ===
 
==== Фінансова реформа ====
[[Файл:Colbert-nanteuil.jpg|thumb|left|[[Жан-Батіст Кольбер]] обійме посаду [[Ніколя Фуке|Фуке]], організувавши його «усунення»]]
Рядок 145 ⟶ 151:
 
==== Соціальні реформи ====
На початку правління Людовика Париж&nbsp;— місто, практично непридатне для життя: завелика щільність населення, епідемії, пожежі, повені, безлад різного ґатунку. Місто приваблює представників найнижчих верств в надії поживи: шахраїв, грабіжників, крадіїв, жебраків, безземельних селян тощо. До того часу існує [[Двір чудес]], найвідоміше неконтрольоване гетто, кількість мешканців у якому оцінюється в 30000 осіб, тобто бл. 6&nbsp;% населення всього міста. Париж&nbsp;— постійний клопіт молодого короля, який ще не збудував [[Версальський палац|Версаль]]<ref>Françoise Labalette ; ''Historia'' n°737.</ref>.
27 квітня 1656 король видає едикт про створення в Парижі публічного шпиталю. Метою едикту було викорінення жебрацтва, волоцюзтва та проституції. Фактично, шпиталь не був шпиталем в прямому розумінні цього терміну, а являв собою виправний притулок. Головною його метою і завданням було змусити злидарів до роботи задля «спасіння їхніх душ».
 
Рядок 167 ⟶ 173:
== Спадок ==
[[Файл:Koning Lodewijk XV- Child.jpg|thumb|Людовик XV, правнук Людовика XIV, спадкоємець трону]]
 
=== Іспанська гілка ===
Другий син Великого дофіна стає королем [[Іспанська імперія|Іспанської імперії]] в [[1700]] під ім'ям [[Філіп V Анжуйський|Філіпа V]] згідно з умовами [[Утрехтський мир 1714|Утрехтського миру]]. Згідно з тим же мирним договором, він зрікається прав на французьку корону для себе та своїх нащадків. Таким чином, в результаті цієї угоди Людовику XIV вдалося реалізувати свою мрію&nbsp;— закріпити іспанський трон за династією Бурбонів. Попри різноманітні революції та війни, що мали місце з того часу, іспанська корона належить династії Бурбонів до наших часів. [[Філіп VI (король Іспанії)]] також є прямим нащадком Людовика XIV.
Рядок 203 ⟶ 210:
У дванадцять років 1651 Людовик XIV дебютував в придворних балетах, які щорічно ставилися під час карнавалів.
 
Карнавал епохи бароко &nbsp;— це не просто свято і веселощі, а можливість пограти в «перевернутий світ». Наприклад, король на кілька годин ставав блазнем, артистом або фіглярем, в той же час блазень цілком міг собі дозволити з'явитися в образі короля. В одній з балетних постановок, яка називалася «Балетом ночі», юному Людовіку довелося вперше постати перед своїми підданими в образі Висхідного сонця 1653, а потім і Аполлона &nbsp;— бога Сонця 1654.
 
Коли ж Людовик XIV почав правити самостійно 1661, жанр придворного балету був поставлений на службу державним інтересам, допомагаючи королю не тільки створювати його репрезентативний образ, а й керувати придворним товариством (втім, як і інші мистецтва). Ролі в цих постановках розподіляли тільки король і його друг&nbsp;— граф де Сент-Еньян. Принци крові та придворні, танцюючи поруч зі своїм государем, зображували різні стихії, планети та інші підвладні Сонцю істоти і явища. Сам же Людовик продовжує поставати перед підданими в образі Сонця, Аполлона й інших богів і героїв давнини. Король зійшов зі сцени лише у 1670 році.
 
Але виникненню прізвиська Короля-Сонце передувала ще одна важлива культурна подія епохи бароко &nbsp;— Карусель Тюїльрі 1662 року. Це святково-карнавальна кавалькада, щось середнє між спортивним святом (в середні віки це були турніри) і маскарадом. У XVII столітті Карусель називали «кінним балетом», оскільки це дійство більше нагадувало виставу з музикою, багатими костюмами і досить послідовним сценарієм. На Каруселі 1662 року, що проводилася в честь народження первістка королівського подружжя, Людовик XIV гарцював перед глядачами на коні в костюмі римського імператора. В руці у короля був золотий щит із зображенням Сонця. Це символізувало те, що це світило захищає короля і разом з ним і всю Францію.
 
На думку історика французького бароко Ф. Боссана, «саме на Великій Каруселі 1662 року більшою мірою і народився Король-Сонце. Ім'я йому дали не політика і не перемоги його армій, а кінний балет».
Рядок 214 ⟶ 221:
З другої половини XVII століття панівне становище в світі моди почав займати французький двір Людовика XIV. Французький смак і мода захопили всією Європою і не переставали панувати в ній протягом століть.
 
За часів правління Людовика XIV [[Королівство Франція]] досягло небувалого економічного розвитку і мало великий політичний і культурний вплив на інші країни Європи, французька мова стає міжнародною. Королівство Франція поширило свій вплив також і на європейську моду, експортуючи не тільки модні фасони, але й предмети художнього ремесла, що обслуговували цю моду. Королівство Франція вивозило мереживо, шовкові панчохи, біжутерію, рукавички. У XVII &nbsp;ст. вона стала гегемоном в виготовленні предметів розкоші, диктатором моди в Європі. Оскільки раніше модних журналів не було, Королівство Франція поширювало свою моду досить цікавим шляхом: з другої половини століття вона щомісячно надсилала в низку європейських країн ([[Королівство Англія]], [[Німеччина]], [[Італія]]) по дві воскові ляльки, одягнуті по останній моді –&nbsp;— «Велику Пандору», яка рекламувала придворні сукні, і «Маленьку Пандору», яка рекламувала спідню білизну. Навіть під час війни не припинялося  &nbsp;пересилання  ляльок за кордон. У 1672 &nbsp;р. був заснований модний журнал [http://www.taktfuld.ru/m/s/mercure_de_france «Merсure galante]», який допоміг французькій моді підкорити Європу.
 
У XVІІ ст. в мистецтві панував стиль бароко, який найбільш повно виражав смаки аристократії. В інтер’єріінтер'єрі переважали яскраві кольори, позолота; розписні стелі, світлі блискучі підлоги, в яких відображалися кришталеві люстри, а також величезна кількість прикрас –&nbsp;— все це створювало враження незвичайної пишноти. Вбрання епохи бароко було повністю підпорядкований етикету двору і відзначалося  пишністю і великою кількістю прикрас. Пишні костюми того часу прекрасно гармоніювали з яскравими, барвистими інтер’єрамиінтер'єрами бароко. Новий погляд на людську красу з’являєтьсяз'являється ще в ранній період розвитку стилю бароко. Згідно новим естетичним уявленням краса полягає у монументальності і величі, багатстві і яскравості вбрання, причому сама людина відступає на задній план, гублячись на фоні  пишного вбрання. Разом з бароко у Франції також поширюється класицизм, основним принципами якого були любов до симетрії, суворість форм і монументальність. Класицизм досяг розквіту в пам’ятникахпам'ятниках архітектури, живопису, однак майже не знайшов відображення в формах вбрання.<ref>Киреева Е.&nbsp;В. &nbsp;История костюма. –&nbsp;— М.: Просвещение, 1970. –&nbsp;— 166 с.</ref>
 
Протягом низки десятиліть  XVII &nbsp;ст. вбрання було неоднакове –&nbsp;— воно змінювалося в залежності від змін історичних умов життя Королівства Франція. Але моду в країні завжди диктував королівській двір, тому всі намагалися наслідувати короля і одягалися відповідно до його смаків.
 
Людовик XIV зійшов на престол ще дитиною, тому вбрання цього періоду носить відтінок певної «дитячості» –&nbsp;— чоловіки носять довге волосся, короткі куртки в наслідування малолітньому королю. Необхідним предметом чоловічого вбрання даного періоду була біла сорочка з довгими пишними рукавами і мереживними манжетами, рукава перев’язувалисьперев'язувались в декількох містах стрічками. Поверх сорочки одягалась коротка куртка з короткими рукавами. Панталони були широкими та пишними, зав’язувалисьзав'язувались над коліном. Підтримуючи престиж вітчизняного виробництва, Людовік XIV з'являвся на прийомах в костюмах, з великою кількістю бантів, змушуючи придворних до обов'язкового наслідування. Шовк і оксамит Ліона, мережива Алансона, Валенсії прикрашали вбрання придворних. <ref>Киреева Е.&nbsp;В. &nbsp;История костюма. –&nbsp;— М.: Просвещение, 1970. –&nbsp;— 165 с.</ref>
 
На ноги одягали білі шовкові панчохи з мереживними відворотами –&nbsp;— канонами. Цей пишний чоловічий костюм доповнювався іноді новим модним предметом чоловічого туалету –&nbsp;— спідницею, яка була названа на ім’яім'я її винахідника ренгравом (Ренграв ван Сальм –&nbsp;— голландський посол в Парижі). Однак багато хто обходився без ранграва, до вузьких штанів до коліна приколювали широкі манжети (канон).<ref>Захаражевская Р.&nbsp;В. &nbsp;История костюма: От античности до современности. –&nbsp;— М.: РИПОЛ классик, 2005, –&nbsp;— 278 с.</ref>
 
За взуття правили туфлі, які мали круглий, плоский носок. Дворяни зазвичай носили туфлі білого кольору, на високих червоних підборах (іноді висота підборів досягала семи сантиметрів) і на товстих підборах, обтягнутих червоною шкірою. Мода на це взуття була особисто введена Людовіком XIV, який не відрізнявся високим зростом. Як верхній одяг були плащ або каптан з короткими рукавами, який надягали, як накидку. Часто плащ накидали лише на ліве плече.
 
Одним з проявів бажання «особливого» була велика багатошарова перука, яка спадала з голови великими, рівномірно завитими локонами, модним кольором вважався білий. Ця перука, яка нагадувала левину гриву, чудово доповнювала образ дворянина XVII &nbsp;ст. У 60-х роках в моду увійшла краватка–кроат, що зав’язуваласязав'язувалася бантом, і була обшита мереживом. Також дворяни доповнювали своє вбрання дорогоцінними прикрасами. Модники того часу використовували рум’янарум'яна, наклеювали на обличчя мушки і чорнили брови так, що чоловіки того часу своїм виглядом нагадували дам.
 
З 1665-16701665—1670 рік сталися деякі зміни в характері чоловічого костюму. Загальний вигляд чоловічого вбрання став більш мужнім і суворим. Замість короткої курточки поверх сорочки стали одягати довгий, вузький каптан. Спочатку каптан мав короткі рукава, а згодом –&nbsp;— довгі, з широким кольоровим манжетом. Такий каптан міцно охоплював тіло і носив назву жюстокор. Спочатку його носили тільки військові, але згодом він перетворився в придворний одяг. Жюстокор не мав комірця, а по талії зав’язувавсязав'язувався широким шарфом, який збоку  зав’язувавсязав'язувався бантом. Також жюстокар мав кишені у вигляді клапанів. Поява кишень мала велике значення для одягу, адже до всі дрібні речі носили у поясі. Під каптан зазвичай одягали камзол –&nbsp;— весту. У більшості випадків каптан і камзол робилися з однієї тканини, і тоді каптан носили розстебнутим, а камзол застебнутим на всі ґудзики. Як каптан, так і камзол робили на кольоровий підкладці, яка дуже точно підбиралася до кольору верху. Так, наприклад, до темно-коричневого оксамитового каптану, підшивалася рожево-коричнева тафтова підкладка з витканим на ній малюнком квітів.
 
Французи в той час віддавали перевагу яскравим кольорам, намагаючись наслідувати короля, адже улюбленими кольорами Людовіка XIV були синій, червоний і золотий. Панталони цього часу стали вузькими, застібались під коліном на ґудзик і не мали мережива. Панчохи зазвичай надягали на панталони. Краватку, не зав’язувализав'язували бантом, а закладали її кінці за борт камзолу. Мода на взуття залишилася незмінною: і високі, вище коліна, чоботи-ботфорти, і туфлі з червоними підборами. Перуки теж використовувалися, але тепер почали їх фарбувати не в білий, як раніше, а в каштановий, також збільшився і об’ємоб'єм перуки. Певні зміни сталися і в головних уборах. Круглий, широкий капелюх поступово перетворився в трикутний, найчастіше його прикрашали пір’ямипір'ями. Верхнім одягом був плащ без рукавів з широким коміром, а також плащ з короткими рукавами, який застібали на ґудзики, його ще називали брандебург.
 
У 80-ті роки чоловічий костюм став ще суворішим за формою, темнішим за кольором. У ці роки в моду увійшли великі муфти, які носили на шнурку. Шляпу зазвичай тримали в руках на згині лівої руки, не надягаючи на голову, так як величезний парик сам по собі заміняв її. До цього часу згідно етикету її знімали тільки в церкві, при королі, та під час їжі. Але з кінця  XVII &nbsp;ст. загальноприйнятим стало знімати головний убір у приміщенні у всіх випадках. Взуття теж дещо змінилося. Підбори стали меншими, зникли банти. 
 
Жіночий костюм не менше, ніж чоловічий, зазнав змін ще в середині XVII &nbsp;ст., він став більш пишним та яскравим. У той час жіночу моду диктували численні королівські фаворитки. 
 
У 50-60-ті роки для жіночого вбрання були характерними більш природні форми і м’якім'які лінії. Але вже у 70-х роках жіноче вбрання стає більш пишним і екстравагантним. Жіноча мода намагається з’єднатиз'єднати строгість, яка диктувалась етикетом, з підкресленням форм жіночого тіла. Силует жіночого костюма зазнав помітних змін: талія стала тоншою і довшою, спідниця –&nbsp;— мати шлейф, рукава повужчали. Корсети, роблені з китового вуса, туго зашнуровувались. Форма вирізу сукні теж змінювалась. Спочатку вона мала форму овалу, обшитого широким мереживом, потім він став більш горизонтальним –&nbsp;— відкривав плечі, і нарешті в кінці  XVII &nbsp;ст. під впливом останньої фаворитки короля маркізи Монтенон, набув вигляд неширокого квадрату. Саме в цей період із жіночої сукні зник комірець, замість нього виріз сукні почали обшивати мереживом. Рукава стали коротші, вони були лише до ліктя, де обшивалися мереживом. Корсет також обшивали ошатними тканинами, прикрашали бантами із стрічок,  і надягали окремо. В цей час жінки носили одночасно дві сукні. Зверху надягалась сукня, а під неї спідниця. Верхня сукня (роб) в придворних туалетах завжди закінчувалося шлейфом, довжина якого в ті часи регламентувалася. Так шлейф королеви мав довжину 11 ліктів (1 лікоть –&nbsp;— 45 &nbsp;см.), принцес –&nbsp;— 5, герцогинь –&nbsp;— 3, і &nbsp;т.&nbsp;д. 
 
Жіночі зачіски протягом XVII століття змінювалися велику кількість разів. У 60-х роках вони ще зберігали певну природність, але вже з 70-х років жіноча зачіска стала нагадувати чоловічу перуку, іноді жіночі локони були укладені настільки високо, що іноді досягали 50-60 &nbsp;см. У 90-ті роки в моду увійшли зачіски, які складалися із комбінації локонів. Ця зачіска називалась фонтанж (на честь відомої придворної красуні). Фонтанж складався з комбінації локонів, укладених на голові рядами. Зачіска прикрашалася квітами, мереживом, стрічками.
 
Взуттям слугували туфлі на високих підборах, з дуже вузьким, загостреним носком. Взуття зазвичай виготовляли із дорогих тканин –&nbsp;— оксамиту та парчі, так як більшу частину життя дами проводили в приміщенні, а подорожі здійснювали в каретах. Верхнього одягу типу пальто не існувало, сукні досить надійно захищали від холоду. Часто під нижню зимову сукню підшивали хутро. У погану погоду на плечі накидали покривало або хутряну накидку. Руки захищали довгі до ліктя рукавички і оксамитові хутряні муфти.
 
Косметики використовували надміру, причому особливою популярністю користувалися чорні мушки, які наклеювали на обличчя, шию, груди. Кожна з них мала якесь значення. Так, мушка над губою значила кокетство, на лобі –&nbsp;— величність. Необхідною приналежністю жіночого туалету були дорогоцінні прикраси та віяло. 
 
== Джерела ==
Рядок 250 ⟶ 257:
* M. Casimir Gaillardin, 'Histoire du règne de Louis XIV ' {{ref-fr}}
* ''История Франции'' в 3 т. / Під ред. А.&nbsp;З.&nbsp;Манфреда.&nbsp;— Москва: «Наука», 1972.&nbsp;— Т.1-3 {{ref-ru}}
* Захаражевская Р.&nbsp;В. &nbsp;История костюма: От античности до современности. –&nbsp;— М.: РИПОЛ классик, 2005, –&nbsp;— 278 с.
* Киреева Е.&nbsp;В. &nbsp;История костюма. –&nbsp;— М.: Просвещение, 1970. –&nbsp;— 166 с.
* Ленотр Ж. Повседневная жизнь Версаля при королях. –&nbsp;— М.: Мол. гвардия, 2003. –&nbsp;— 274 с.
 
== Примітки ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Людовик_XIV