Відмінності між версіями «Ів Аллегре»

Ніяких змін в розмірі ,  2 роки тому
нема опису редагування
Ів Едуар Аллегре народився [[13 жовтня]] [[1907]] року в сім'ї пастора Елі Аллегре (1865—1940) та Сусанне Ергардт, молодший брат кінорежисера [[Марк Аллегре|Марка Аллегре]]. Навчався в ліцеї Жансон в Сайї, потім вивчав право і, отримавши диплом, поступив на літературний факультет, якого так і не закінчив.
 
У кіно з 1929 року, починав асистентом режисерів [[Жан Ренуар|Ж. Ренуара]], [[Аугусто Дженіна|А. Дженіни]] і свого брата М. Аллегре. Деякий час був пов'язаний з [[Троцькізм|троцькістами]], входив до складу «[[Синя блуза|синьоблузної]]» групи «Жовтень», з якою в 1933-му гастролював в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]. У 1932 зняв короткометражний документальний фільм «ТенеріфеТенерифе», знімав також спільно з [[Жан Оранш|Жаном Ораншем]] [[Реклама|рекламні]] фільми. Свою першу повнометражну стрічку — «Ангел Тобі» ({{lang-fr|Tobie est un ange}}) Ів Аллегре зняв у 1941 році, але ця стрічка загинула під час пожежі. У 1942 він під псевдонімом Ів Шамплейн зняв фільм «Двоє боязких» ({{lang-fr|Les Deux Timides}}).
 
Повноцінна режисерська кар'єра Іва Аллегре почалася лише після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] у 1946 році, коли він зняв стрічку «Демони світанку», що прославляла подвиги французьких десантників під час Другої світової війни. Наступні фільми режисера — «Деде з Антверпена» (1948), «Такий чарівний маленький пляж» (1949), «Манеж» (1950) — зображували самотніх людей, що переживають трагічний розлад з жорстокою дійсністю. Потім у творчості Аллегре посилюються соціальні та гуманістичні мотиви. У фільмі Дива трапляються лише раз" (1951) показаний зв'язок особистої драми героїв із загальною драмою війни, у фільмі «Шкіряний ніс» (1951) засуджується лицемірне відношення суспільства до молоді. У 1953 році Аллегре поставив у Мексиці (за оригінальним сценарієм [[Жан-Поль Сартр|Жан-Поля Сартра]] «Чума» 1943 року) фільм «[[Гордії (фільм, 1953)|Гордії]]» (1953) — про лікаря, що спився, якому любов і співчуття до бід простих людей допомагають впоратися з недугою. У фільмах «Найкраща доля» (1956) і «Жерміналь» за [[Еміль Золя|Емілем Золя]] (1963) звучить тема солідарності трудящих.
88 429

редагувань