Вікіпедія

Сиракузи: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 67:
 
=== Доба «другої демократії». Протистояння з Афінами ===
В Сиракузах та підлеглих їм містах вдруге була встановлена демократія. З міста змовників-олігархів, які мріяли про «пом'якшену» тиранію. За найманцями, які зрадили Фрасибула, громадянські права зберегли, але через три роки їм заборонили обіймати будь-які виборні посади як потенційним прихильникам тиранії. Обурені найманці повстали і навіть захопили Ортигію, але були розгромленів бою і назавжди залишили СіракузиСиракузи.
 
Утвердження демократії змінило звички сицилійськіх політиків. Для того, щоб здобути прихильність громадян, їх потрібно було переконати
Рядок 74:
У [[454 до н. е.|454 році до н.&nbsp;е.]] владу в місті намагався захопити аристократ [[Тіндарід]], який своєю сміливістю та щедрістю здобув популярність серед незаможних сіракузян. Зі злидарів він навіть створив збройний загін власних охоронців. Тіндаріда одразу запідозрили в намаганні встановити тиранію, заарештували і засудили до страти<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 4-5</ref>. Його прихильники вчинили заколот, але були переможені, ув'язнені і страчені разом із ватажком. Щоб попередити нові спроби державного перевороту, в Сиракузах запровадили [[петалізм]]&nbsp;— процедуру, подібну до афінського [[остракізм]]у<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 5&nbsp;— 87, 1</ref>.
 
У [[453 до н. е.|453]]-[[452 до н. е.|452&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.]] сіракузяни здійснили глибоке морське вторгнення до володінь етрусків&nbsp;— на [[Корсика|Корсику]] і [[Ельба (острів)|острів Ельбу]]<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 88, 4-5</ref>. Надалі Сиракузи в союзі з Акрагантом розпочали боротьбу з сікульським союзом на чолі з їхнім ватажком [[Дукетій|Дукетієм]]. Залишений більшістю своїх соратників Дукетій змушений був здатися на милість переможців і був засланий до Коринфа<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека XI, 91-92</ref>. Оскільки СіракузамСиракузам тепер належали внутрішні області Сицилії, це забезпечило їм на майбутнє першість над іншими грецькими містами острову.
 
Щоправда війни з Леонтинами, Катаною та Наксосом затягнулися. Ті звернулися за допомогою до [[Стародавні Афіни|Афін]], які одразу ж «відгукнулися». У [[427 до н. е.|427 році до н.&nbsp;е.]] афінський флот з'явився біля сицилійських берегів. У [[424 до н. е.|424 році до н.&nbsp;е.]] у Гелі були скликані збори представників усіх грецьких міст Сицилії, на якому сіракузяни домоглися загального примирення, тож афіняни змушені були забратися. Леонтинці зрештою змушені були укласти принизливий мир. Вони отримали права сіракузського громадянства, але їхнє місто було перетворене сіракузянами на власну сторожову фортецю<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XII, 54, 7</ref>.
Рядок 101:
У [[406 до н. е.|406&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] знову перейшли у наступ. Їхній новий командувач [[Гімількон Молодший|Гімількон]] взяв в облогу Акрагант. Сиракузьке військо на чолі з Дафнеєм вирушило на допомогу. Однак полководцем демагог був незграбним і місто не утримав. Один з колишніх вояків Гермократа на ім'я [[Діонісій I Сіракузький|Діонісій]] звинуватив Дафнея у зраді. Обурені сіракузяни усунули Дафнея та обрали інших полководців, серед них і Діонісія.
 
Після здобуття Акраганта карфагеняни взяли в облогу Гелу. Оборону доручили Діонісію. Почав він з того, що відібрав нібито для потреб оборони майно у місцевих багатіїв, а здобуті таким чином гроші витратив на власних найманців. Прибувши до СіракузСиракуз, він звинуватив інших полководців та демагогів на чолі з Демархом у змові з карфагенянами. Збиті з пантелику народні збори призначили Діонісія стратегом-автократором, тобто одноосібним командувачем з надзвичайно широкими повноваженнями.
 
Невдовзі після свого обрання Діонісій інсценував замах на самого себе. Зібравши сіракузян у далеких Леонтинах&nbsp;— подалі від звичної для них агори&nbsp;— він домігся від них згоди на створення гвардії власних охоронців. Вже невдовзі ця гвардія разом з вірними стратегу найманцями взяла Сіракузи під щільний контроль. Після цього Діонісій скликав народні збори і домігся від них засудження й страти Демарха, Дафнея та інших своїх політичних супротивників, а потім відкрито встановив у місті тиранію (квітень [[405 до н. е.|405&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]])<ref>Мустафін О.&nbsp;Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.79-81</ref>
Рядок 113:
Відтак до середини 80-х років IV&nbsp;в. до н.&nbsp;е. на заході Середземномор'я склалася потужна територіальна держава, що розкинулася по обидва боки Мессинської протоки. Створивши цю державу сіракузький тиран не знижував своєї політичної активності і в наступні роки. Щоправда, в Сицилії, де він ще двічі воював проти карфагенян, йому не вдалося добитися нових успіхів. У підсумку III Карфагенської війни (382—374&nbsp;рр.. до н.&nbsp;е.) він навіть мав поступитися супротивнику частину своїх володінь на заході Сицилії, а остання, IV війна, яку він вів з карфагенянамі в рік своєї смерті (367/66 рр. до н.&nbsp;е.), теж нічого не змінила в цьому відношенні. Проте на інших напрямках він домігся багато чого. У північних водах його переважання було неподільним, про що свідчать і висновок колоній на узбережжя і острови Адріатичного моря, і глибоке вторгнення в Тірренське море, вчинене заради залякування етрусків. У Південній Італії він опанував Кротоном. Нарешті, він здійснював систематичне втручання у справи Балканської Греції, діючи тут на користь союзної з ним Спарти, але одночасно маючи на увазі і власні державні інтереси.
 
Створена зусиллями СіракузькогоСиракузького тирана держава була, за справедливою оцінкою древніх, найпотужнішою в тогочасній Європі. Протягом кількох десятиліть це держава відігравала важливу роль в політичному житті античного Середземномор'я, надаючи сильний вплив па розвиток справ на Заході і досить відчутне&nbsp;— на Сході.
 
Джерелом міцності цієї держави була в першу чергу ініціативна зовнішня політика Діонісія, який зумів органічно зв'язати існування заснованого ним авторитарного режиму з рішенням великий, життєво важливою для західних греків проблеми&nbsp;— відображення карфагенян. Разом з тим і у внутрішній політиці сиракузського правителя можна виявити ряд конструктивних елементів, які повідомляли стійкість його режиму. Вельми продуманої була соціальна політика Діонісія. Після придушення заколоту сіракузьких вершників він запровадив частковий переділ власності: землі та будинки бунтівних аристократів були конфісковані, кращі з них тиран подарував своїм друзям і командирам найманих загонів, а інші пустив у розділ між іншими спракузскіиі громадянами і найманцями. При цьому склад громадянського суспільства зазнав суттєвих змін: на місце винищених або вигнаних аристократів прийшли так звані неополіти (буквально «новогромадяни»)&nbsp;— звільнені на волю й наділені правами громадянства раби репресованих аристократів. Проведення цих заходів дозволило Діонісію зберегти ще на деякий час маску народного вождя і надати своєму перевороту вид соціальної революції. Проте насправді головним підсумком цієї «революції» було зміцнення основ авторитарного режиму, який мав у своєму розпорядженні тепер масою прихильників і всередині громадянського суспільства, і за його межами.
Рядок 121:
Прикметною рисою політики Діонісія було намагання не допустити розвитку антагонізму між цими, по суті, настільки різними елементами, а навпаки, по можливості сплавити їх у рамках безперервного співпраці&nbsp;— насамперед у боротьбі із зовнішнім ворогом&nbsp;— в єдине нерозривне ціле. У вмінні добиватися цього і полягала сила Діонісія. Однак справедливість вимагає визнати, що конструктивна співпраця монархії і цивільної громади обмежувалося при Діонісії лише рамками державного поліса Сіракуз і хіба що ще р. Локри, що залишався і при Діонісії на положенні привілейованого союзника. За їх межами, але відношенню до інших грецьким містам, Діонісій поводився цілком однозначно&nbsp;— як безумовний деспот, і в цьому зневазі до полісні традиціям вис власного міста треба бачити свідчення політичної обмеженості сиракузського правителя, принаймні в порівнянні з іншим знаменитим тираном того часу&nbsp;— Ясоном Ферським.
 
За життя Діонісія Старшого авторитарний режим в СіракузахСиракузах демонстрував свою силу, проте після його смерті не забарилися виявитися і слабкості. Наступник Діонісія Старшого, його син, розпусний і слабовольний Діонісій Молодший, виявився нездатним зберегти спадщину батька. Припинення наступальних воєн призвело Сіракузького тиранію до втрати тієї зовнішньої ініціативи і сили, без яких такі системи не можуть існувати, і спалахнула в цих умовах палацова распря виявилася згубною для всього режиму.
 
Діонісій Молодший був сином Діонісія Старшого від Доріди, уроженки Локр Епізефірських. Але Діонісій Старший мав дітей і від іншої дружини&nbsp;— сіракузянки Арістомахи. Брат Арістомахи Діон був одним з найвпливовіших соратників Діонісія Старшого. Напередодні смерті тирана він безуспішно домагався зміни порядку престолонаслідування на користь своїх племінників, а потім продовжував інтриги вже прямо проти Діонісія Молодшого. Останньому вдалося на час припинити підступи Діона. Однак вигнаний із Сицилії ([[366 до н. е.|366&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]) Діон не заспокоївся і в [[357 до н. е.|357&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] повернувся до Сицилії із загоном найманців. Виступивши під гаслом звільнення сицилійських греків від тиранії, Діон зміг залучити на свій бік низку міст, та й у самих СіракузахСиракузах його спочатку зустріли як визволителя. Не зумівши перешкодити висадці Діона на Сицилії і його маршу на в СіракузиСиракузи, Діонісій Молодший обмежився обороною Ортигії. На початку наступного року тиран, зневірившись у можливостях продовжувати боротьбу, втік до Локр. Він, правда, залишив на Ортигії залогу на чолі зі своїм сином Аполлократом, але, залишена напризволяще вона врешті-решт капітулювала.
 
Однак повалення Діонісія Молодшого обернулося і для сіракузян, і для інших сицилійців гіршою стороною. Демократичні традиції в сицилійських містах за півстоліття безперервної тиранії були сильно послаблені, і поліси тепер з легкістю визнавали владу підприємливих військових ватажків. У самих СіракузахСиракузах також тирани змінювали один одного з калейдоскопічною швидкістю, і в цьому вирі ще раз виринув на поверхню Діонісій Молодший, який в [[347 до н. е.|347&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] вдруге оволодів Сиракузами. До цього часу політичний хаос в Сицилії досяг своєї межі. вдруге оволодів Сиракузами. До цього часу політичний хаос в Сицилії досяг своєї межі.
 
=== Римська доба ===
У [[212 до н. е.|212 році до нашої ери]] під час оборони СіракузСиракуз від римлян ([[Пунічні війни|друга Пунічна війна]]) [[Архімед]] сконструював кілька бойових машин, що дозволили городянам відбивати атаки переважаючих сил [[римляни|римлян]] протягом майже трьох років. Однією з них стала система дзеркал, за допомогою якої оборонці Сіракуз змогли спалити римський флот. Однак після тривалої [[Облога Сиракуз (214—212 до н. е.)|облоги]] римляни здолали оборону міста, [[Архімед]] був убитий римським воїном під час розграбунку.
 
[[Файл:Siracusa, neapolis, catacombe di san giovanni 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Катакомби Святого Іоанна в Неаполісі]]
Втративши самостійність, а згодом&nbsp;— і вплив, Сіракузи залишалися столицею [[Сицилія (римська провінція)|римської Сицилії]] та резиденцією [[претор]]а. Місцевий порт грав важливу роль у торгівлі між Сходом і Заходом [[Римська імперія|Римської імперії]].
 
Християнство в місті поширилося зусиллями [[Святий Павло|Святого Павла]] та [[Святий Марціан|Святого Марціана]], першого єпископа СіракузСиракуз, який зробив їх одним з головних центрів прозелітизму на Заході. В епоху гонінь в Сіракузах виникли численні [[катакомби]], які за розмірами поступаються лише римським. З заможної сіракузької родини походила відома християнська мучениця&nbsp;— [[Свята Луція|свята Лукія]]. За легендою вона дала обітницю вічного дівування. Розлючений наречений ніби то викрив її приналежність до християнства і після жахливих катувань вона була обезголовлена&nbsp;— ймовірно, у [[303]]&nbsp;році.
 
У [[440]] році місто захопили [[вандали]] і разом з усією Сицилією Сіракузи увійшли до складу [[Африканське королівство|Африканського королівства]].
 
[[31 грудня]] [[535]] року [[Велізарій]] встановив над містом [[Візантійська імперія|візантійську]] владу. У [[663]]–[[668]] роках Сіракузи були резиденцією імператора [[Констант II|Константа II]]. Імператор звіз до міста трофеї, захоплені під час війн в Італії, зокрема в Римі. Серед придворних поповзли чутки, що Констант II збирається остаточно перенести до СіракузСиракуз столицю Візантійської імперії. Ці чутки виявилися для імператора фатальними&nbsp;— проти нього утворилася змова. Констант II був убитий під час купання, коли йому намилили голову, один із змовників вдарив по голові вінценосця шайкою і занурив його голову у відро з водою. Після вбивства Константа II візантійський двір перебрався до Константинополя.
 
Із здобуттям [[Арабський халіфат|мусульманами]] острова [[Пантелерія]] ([[700]]), СіракузиСиракузи стають жертвою численних нападів морських розбійників. В [[740]]&nbsp;р. загін на чолі з ватажком Хабібом захопив СіракузиСиракузи, але повстання берберів в Африці змусило загарбників залишити місто.
 
У [[826]] році командувач візантійського флоту на Сицилії [[Евфемій]] силою змусив місцеву черницю вийти за нього заміж. Імператор [[Михаїл II Травл]] надіслав до СіракузСиракуз іншого свого полководця&nbsp;— Костянтина з дорученням усунути Евфемія, розірвати шлюб і відрізати злочінцю ніс. Евфемій збунтувався, вбив Костянтина і зайняв місто. Коли ж візантійці таки вибили його з Сіракуз&nbsp;— втік до Північної Африки і запропонував допомогу в здобутті Сицилії [[Аглабіди|аглабідскім емірам]]&nbsp;— в обмін на захист і призначення воєначальником. Аглабіди надіслали армію, якою командував сімдесятирічний [[каді]] [[Асад ібн аль-Фурат]]. Асад взяв СіракузиСиракузи в облогу і відбив кілька спроб візантійців та їхніх союзників венеційців прорвати її ззовні. Лише несподівана пошесть (яку джерела називають чумою), змусила мусульман відступити.
 
=== Під владою мусульман. Спроба візантійської «реконкісти» ===
Араби захопили Сіракузи лише 20-21 травня [[878]] року. Столицю Сицилії загарбники перенесли з СіракузСиракуз до [[Палермо]], але місто зберігало важливу торговельну роль. СіракузькийСиракузький собор був перетворений на мечеть, а Ортигія була поступово перебудована в ісламському стилі. В [[948]] році був утворений [[Сицилійський емірат]], на чолі якого стояла династія [[Кальбіти|Кальбітів]]. Нові володарі провели на острові земельну реформу, яка збільшила продуктивність і стимулювала розвиток малих господарств, на противагу латифундіям, що існували на Сицилії з часів Римської імперії. Араби поліпшили систему [[іригація|іригації]] і почали культивувати [[апельсин]]и, [[лимон]]и, [[мигдаль]] та [[цукрова тростинацукрову тростину]]. Населення СіракузСиракуз, втім, залишалося християнським і говорило переважно грецькою. Період занепаду емірату почався з правління еміра [[Юсуф аль-Кальбі|Юсуфа аль-Кальбі]] (990—998). Невдовзі Сіракузи перетворилися на столицю напівсамостійної держави на чолі з еміром [[Абдалла (емір Сіракуз)|Абдаллою]].
 
Обставинами скористалися візантійці. У [[1040]] році до мурів СіракузСиракуз підступило імператорське військо під командуванням [[Георгій Маніяк|Георгія Маніяка]]. В його лавах, окрім греків, були й нормани на чолі з майбутнім королем [[Норвегія|Норвегії]] [[Гаральд Суворий|Гаральдом]] і князем [[Салерно]] [[Гвемар IV (князь Салерно )|Гвемаром IV]]. У битві біля [[Тройна|Тройні]] Абдалла зазнав поразки і був вбитий тоді ще маловідомим [[Вільгельм I (граф Апулії)|Вільгельмом Отвілем]]. СіракузиСиракузи дісталися візантійцям. Мощі Святої Лукії вивезли до Константинополя. На південному мисі Ортигії Маніяк звів цитадель, що згодом отримала назву «[[Кастелло Маньяче|замку Маніяка]]». Невдовзі, щоправда, нормани розсварилися з візантійським командувачем і залишили Сицилію. Сам Маніяк образив командувача флотом Стефана, одруженого на сестрі імператора. Той розповів василевсу про наміри Маніяка зрадити імперію. Маніяка одразу ж відкликали до Константинополя і та кинули до в'язниці. Після від'їзду Маніяка араби швидко повернули собі СіракузиСиракузи.
 
Новим еміром СіракузСиракуз став [[Ібн ат-Тімна]]. Його правління стало часом найвищого піднесення мусульманських СіракузСиракуз. Саме за цієї доби в місті жив поет [[Ібн Хамдіс]].
 
У [[1060]]&nbsp;р. від Ібн ат-Тімна втекла дружина. Вона сховалася у брата, володаря [[Енна|Енни]] [[Ібн аль-Гавас]]а. Кинутий чоловік зажадав її повернення, взяв Енну в облогу, але був наголову розбитий своїм [[шурин]]ом. У лютому [[1061]]&nbsp;р. ображений емір вирушив до [[Калабрія|Калабрії]], де зустрівся із [[Рожер I Сицилійський|Рожером Отвілем]] та закликав його разом воювати проти Ібн аль-Гаваса. У разі успіху Ібн ат-Тімна зобов'язався визнати верховну владу Рожера над Сицилією. Норманни і справді розпочали завоювання острова, володіння Ібн ат-Тімни були навіть розширені, але зрештою емір потрапив у пастку і був убитий. Розпочалася міжусобна війна і владу над Сіракузами здобув [[Бенаврет|Ібн аль-Варді]] (у західних джерелах&nbsp;— [[Бенарвет]]).
 
=== Від нормандців до Штауфенів ===
У [[1076]]&nbsp;р. СіракузиСиракузи намагався захопити зять Рожера&nbsp;— [[Гуго з Джерсі]], але він був розбитий Бенарветом. У [[1085]]&nbsp;р. вже сам Бенарвет напав на калабрійске місто [[Нікотера|Нікотеро]], розорив місцевий жіночий монастир і полонив черниць. Відповіддю став похід Рожера Отвіля із флотом на СіракузиСиракузи. З суходолу місто було блоковане [[Жордан Отвіль|Жорданом Отвілем]]. Зав'язалася морська битва, проте з'ясувалося, що норманські [[арбалет]]ники стріляють з більшої відстані і з більшою точністю, ніж арабські [[лук|лучники]]. Бенарвет спробував переламати хід битви, взявши корабель Рожера на [[абордаж]], але був важко поранений і потонув при спробі перестрибнути на борт норманського корабля. Арабські моряки були дезорганізовані і майже повністю перебиті норманами. У вересні [[1085]] року СіракузиСиракузи відкрили ворота Рожеру. Місто було віддано в лен Жордану.
 
[[Файл:Ortigia, palazzo montalto 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Палаццо Монтальто]]
Нові володарі відновили кафедральний собор СіракузСиракуз і побудували інші церкви. Проте місто втратило колишній блиск та роль центру середземноморської торгівлі і культурного обміну, кількість мешканців різко скоротилася.
 
Скориставшись міжусобицями в Сицилійському королівстві, острів намагався прибрати до своїх рук імператор [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] [[Фрідріх I Барбаросса]]. У [[1162]] році він уклав задля цього союз з [[Генуезька республіка|Генуезькою республікою]], пообіцявши їй в обмін на допомогу віддати у володіння СіракузиСиракузи. Договір був підтверджений і сином Фрідріха I [[Генріх VI (імператор Священної Римської імперії)|Генріхом VI]], який однак не поспішав його виконувати, оскільки розглядав Сицилійське королівство як «посаг» своєї дружини Констанції&nbsp;— останньої представниці династії Отвілів. Зрештою до СіракузСиракуз увійшла імператорська армія і місто увійшло до особистих володінь імператора.
 
Після смерті Генріха VI королем Сицилії став його малолітній син [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріх]]. Скориставшись малолітством монарха, [[1202]] року СіракузиСиракузи захопили з [[Пізанська республіка|пізанці]] на чолі з [[Раньєрі ді Манента]]. У [[1204]] році місто несподівано атакувала генуезька ескадра під командуванням [[Аламанно де Коста]], що прямувала до Крита. Пізанські кораблі були знищені і після шестиденної облоги СіракузиСиракузи капітулювали. Місто було оголошено володінням Генуї, а да Коста навіть називав себе «князем Сіракуз».
 
У [[1212]] році німецькі князі обрали Фрідріха Сицилійського імператором Священної Римської імперії під ім'ям Фрідріха II. Молодий імператор став повертати собі законні володіння, і в [[1220]] році відвоював СіракузиСиракузи. Місто він оголосив «найвірнішим». За наказом монарха придворний архітектор [[Рікардо да Лентіні]] перебудував цитадель ([[кастелло Маньяче]]), єпископський палац і звів [[палац Белломо]].
 
=== Анжуйське «інтермеццо». СіракузиСиракузи під арагонською владою ===
Фрідріх II втягнувся у запеклу боротьбу із папським Римом, який натомість підтримав претензії на сицилійський престол [[Карл I Анжуйський|Карла Анжуйського]]. Серед інших міст острова СіракузиСиракузи опинилися під його владою у [[1268]] році. Але правління Анжуйської династії було недовгим. Під час «[[Сицилійська вечірня|Сицилійської вечірні]]» ([[1282]]) року мешканці СіракузСиракуз стали на бік інших претендентів на сицилійський престол&nbsp;— арагонців. Тож коли представники Арагонського дому взяли гору, на знак вдячності за підтримку місту був даровані значні привілеї.
 
У [[1302]] році Сицилія була перетворена на королівство Тринакрію. Її володар&nbsp;— Федеріго II одружився з Елеонорою Анжуйською і віддав їй СіракузиСиракузи як весільний подарунок. Місто перетворилося на центр так званої ‘’[[Camera Reginale]]’’&nbsp;— особистих володінь сицилійських королев. У [[1321]] році в СіракузахСиракузах збирався сицилійський парламент.
 
У місті будували розкішні палаци представники знатних родин, які влаштувалися на Сицилії,&nbsp;— Абела, К'ярамонте, Нава, Монтальто.
Рядок 173:
У [[1492]] році з міста вигнали євреїв, що до цього населяли квартал [[Джудекка (квартал Сіракуз)|Джудекка]].
 
=== Барокова доба. СіракузиСиракузи за часів Рисорджименто ===
У [[1527]] році за наказом Карла V починається повна перебудова мурів та фортечних споруд СіракузСиракуз. У [[1538]] році була остаточно ліквідована ‘’Camera Reginale’’ і місто було підпорядковано безпосередньо уряду. Місто постраждало від землетрусів, що сталися в [[1542]] і [[1693]] роках. Під час першого була зруйнована дзвіниця собору і фортеця Маріет. Після другого у відродженому місті зводять будівлі в стилі [[сицилійське бароко|сицилійського бароко]], що характерно для всіх міст острова.
 
У [[1704]] році потужний вибух, викликаний ударом блискавки, мало не знищив кастелло Маньяче. В [[1729]] році СіракузиСиракузи пережили епідемію чуми.
 
У [[1837]] році, після епідемії холери, мешканці Сіракуз підняли повстання проти Неаполітанських Бурбонів, що правили в королівстві Обох Сицилій. Як покарання король [[Фердинанд II (король Обох Сицилій)|Фердинанд II]] (1830—1859) переніс столицю провінції з СіракузСиракуз до [[Ното]]. А це лише посилило обурення, тож коли на Сицилії в [[1848]] році спалахнула революція, СіракузиСиракузи підтримали її одними з перших.
 
Після об'єднання Італії в [[1865]] році СіракузамСиракузам повернули статус столиці провінції. У [[1870]] були знесені міські мури і побудовано міст, що з'єднав Ортигію з узбережжям. Наступного року була відкрита залізниця.
 
== Персоналії ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Сиракузи