Сиракузи: відмінності між версіями

{{AnaOtheruses|Сиракузи (значення)}}

| назва = Античні СіракузиСиракузи<br/>і скальний [[некрополь Панталіка]]

'''Сіраку́зиСираку́зи''', або '''Сіракузи''' ({{lang-it|Siracusa}}, {{lang-el|Συράκοσαι, Συράκουσαι, Συρήκουσαι}}, {{lang-la|Syracusae}})&nbsp;— поселення на острові [[Сицилія]], в давнину&nbsp;— одне з найвизначніших [[поліс|міст-держав]] [[Середземне море|Середземного моря]]. Руїни СіракузСиракуз&nbsp;— пам'ятка [[світова спадщина ЮНЕСКО|всесвітньої спадщини]]. Тепер на місці античного поселення стоїть італійське місто [[СіракузаСиракуза]].

Сліди людського життя в районі СіракузСиракуз сягають палеоліту.

=== СіракузиСиракузи під владою гаморів ===

У [[733 до н. е.|733 році до н.&nbsp;е.]] сікулів з Ортигії вигнали грецькі колоністи&nbsp;— [[коринф]]яни, до яких, можливо, приєдналися вихідці з [[Аргос]]у. Один з ойкістів, Архій, принаймні, був нащадком аргоських [[Геракліди|Гераклідів]]. В районі мису [[Зефіріон]], до колоністів приєдналися ще й [[Мегара|мегаряни]]<ref>[[Страбон]]. Географія, I, 2, 4</ref>. Колонія отримала назву '''СіракузиСиракузи'''. Підкорені тубільці були перетворені на громадських рабів&nbsp;— [[кілірії]]в. Нащадки перших колоністів, так звані [[геомори|гамори]], складали у місті панівну верхівку. Лише вони спочатку могли брати участь в [[народні збори|народних зборах]], які в СіракузахСиракузах мали назву ''[[ескліт]]'', і обирали [[притан]]а, якого за деякими свідченнями<ref>[[Поллукс]]. Ономастикон, VI, 16</ref> в СіракузахСиракузах називали [[басилеєм]]. Найвідомішим сіракузьким басилеєм вважають [[Полліс]]а, який уславився встановленням численних статуй і виведенням особливого сорту солодкого вина.

Становище СіракузСиракуз було надзвичайно зручним. Невеликий острів було легше захищати в разі ворожого наступу. А на самому острові була питна вода&nbsp;— завдяки джерелу [[Аретуза (джерело)|Аретуза]]. Родючі ґрунти та приязне ставлення мешканців сусіднього узбережжя сприяли швидкому піднесенню СіракузСиракуз, які вже з [[6 століття до н. е.|VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] почали створювати власні колонії&nbsp;— заснувавши зокрема [[Гелори]] і [[Акри]] ([[664 до н. е.|664&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]).

У [[649 до н. е.|649&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] між двома угрупованнями в середовищі гаморів виник конфлікт&nbsp;— легенда стверджує, що приводом для нього стали ревнощі молодиків з різних родин. Рід [[Мілетіди|Мілетідів]] зазнав поразки і змушений був залишити місто, перебравшись до [[Гімера|Гімери]], заснованої у [[648 до н. е.|648&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] вихідцями з [[Занкла|Занкли]] і [[Міли|Міл]]<ref>[[Фукідід]], VI, 5, 1</ref>. Сам стан гаморів внаслідок перевороту втратив замкнений характер, а до участі в народних зборах були допущені й інші вільні громадяни. Проте загалом аристократичний устрій міської громаді зберігся. Не дивно, що саме в СіракузахСиракузах знайшли притулок [[Сафо]] та її брати, змушені були залишити батьківщину під час гонінь проти родової знаті. Відвідував СіракузиСиракузи і [[Аріон]].

Саме в цей час з'явилися нові сіракузькі колонії&nbsp;— [[Касма]] ([[643 до н. е.|643&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]) і [[Камарина]] ([[598 до н. е.|598&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]). У [[554 до н. е.|554&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] камаринці повстали проти своєї метрополії і за це були назавжди виселені з міста<ref>[[Фукідід]], VI, 5</ref>. СіракузиСиракузи стали центром великої держави, що охоплювала майже всю південно-східну Сицилію.

На початку [[5 століття до н. е.|V&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] спалахнула війна між СіракузамиСиракузами та сусідньою [[Гела|Гелою]]. У [[492 до н. е.|492&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] тиран Гели [[Гіппократ (тиран Гели)|Гіппократ]] вщент розгромив сіракузян в битві на річці [[Гелора|Гелорі]] і взяв Сіракузи в облогу. Взяти місто йому не вдалося, але за умовами укладеного миру сіракузяни змушені були поступитися Камариною з округою. Поразка підірвала владу гаморів. У [[491 до н. е.|491&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] демос за підтримки кіліріїв захопив владу і вигнав гаморів. Кілірії отримали права громадян, а місті була встановлена демократія. Гамори перебралися до Касми, сподіваючись на реванш. Ватажки демосу і справді виявилися незграбними керівниками. В СіракузахСиракузах почалися смути. У [[485 до н. е.|485&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] в боротьбу втрутився новий тиран Гели [[Гелон (син Діномена)|Гелон]]. Разом з загонами гаморів він підступив до міста. Містяни, втомлені від заворушень, навіть не намагалися захищатися і без бою віддалися під владу Гелона, який таким чином став і тираном СіракузСиракуз (не полишаючи влади над Гелою). Новий володар повернув гаморам відібрані у них землі, але на колишнє панівне становище вони вже претендувати не могли. Кілірії зберегли свободу і права громадянства. Чисельність громадян Гелон збільшив у кілька разів. Спочатку він переселив до СіракузСиракуз мешканців Камарини, зрівнявши їх у правах з сіракузянами. Таким самим чином він вчинив з половиною мешканців Гели. Після довгої облоги Гелон оволодів [[Мегари Гіблейські|Мегарами Гіблейськими]]. Більшість мешканців підкореного міста була продана в рабство, але заможна верхівка не ліше зберегла свободу, але й отримала права громадян СіракузСиракуз. Така ж доля чекала на багатіїв іншого міста&nbsp;— Евбеї. Створена Гелоном верства великих власників з часом отримала назву [[іппеї]]в, або ж «вершників».

Гелон значно розширив межі СіракузСиракуз. На узбережжі з'явилися нові квартали&nbsp;— [[Тіхе (район Сіракуз)|Тіхе]] і [[Неаполь (район Сіракуз)|Неаполь]]. Саме в Неаполі були зведені храми [[Деметра|Деметри]] і [[Кора|Кори]]. На Ортігії натомість був збудований інший храм&nbsp;— в самоському стилі. Були оновлені сіракузькісиракузькі мури. В місті з'явився водогін.

Після смерті Гелона владу успадкував його брат [[Гієрон I|Гієрон]]. Гієрон виявся суворим володарем, який однак дбав про подальше розширення СіракузькоїСиракузької держави. Він зруйнував міста [[Наксос Сицилійський|Наксос]] й [[Катанія|Катану]], переселивши їх мешканців до [[Леонтіни|Леонтін]]. На місці Катани було засновано нове місто [[Катанія|Етна]], куди переселено 10 тисяч людей. Тираном нового міста став син Гієрона [[Діномен (син Гієрона)|Діномен]]. В Італії Гієрон захопив [[Гіппоній]], [[Посідонія|Посідонію]] і [[Пітекусси]] та уклав союз з [[Куми|Кумами]]. У [[474 до н. е.|474&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] розгромив під Кумами [[етруски|етрусків]], поклавши край їхньому просуванню на південь.

У [[472 до н. е.|472&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] Гієрон переміг правителя Акраганта [[Фрасідей|Фрасідея]] і встановив у цьому місті дружню для СіракузСиракуз демократію.

Гієрон підтримував науки і мистецтва. За його наказом архітектором [[Дамокоп]]ом в СіракузахСиракузах був збудований театр. Місто стало одним із культурних центрів усієї Греції, привертаючи до себе увагу таких митців як [[Есхіл]], [[Епіхарм]], [[Симонід]], [[Вакхілід]] та [[Піндар]], які довгий час жили в СіракузахСиракузах.

філософа Емпедокла, видатний оратор, якого наблизив до себе Гієрон, але переслідував Фрасибул<ref>Мустафін О.&nbsp;Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.66</ref>. Тиран намагався домовитися з повстанцями, а коли це не вдалося, забарикадувався на Ортигії<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 67, 7-8</ref>. СіракузяниСиракузяни покликали на допомогу жителів міст Акраганта, Гімери, [[Селінунт]]а і навіть сікулів<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 68, 1-2</ref>. Зазнавши поразки в морському бою і на суходолі, Фрасибул змушений був укласти з повстанцями угоду, за якою відмовлявся від влади в обмін на можливість безперешкодно залишити місто разом зі своїми найманцями<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 68, 3-4</ref>.

В СіракузахСиракузах та підлеглих їм містах вдруге була встановлена демократія. З міста змовників-олігархів, які мріяли про «пом'якшену» тиранію. За найманцями, які зрадили Фрасибула, громадянські права зберегли, але через три роки їм заборонили обіймати будь-які виборні посади як потенційним прихильникам тиранії. Обурені найманці повстали і навіть захопили Ортигію, але були розгромленів бою і назавжди залишили Сіракузи.

під час дискусії у народних зборах. Недивно, що саме СіракузиСиракузи вважають батьківщиною [[риторика|риторики]] як ораторського ремесла та мистецтва переконання загалом. Неперевершеними її майстрами вважали демагога Коракса та його учня [[Тисій|Тисія]]. Вони удвох навіть склали перший відомий нам підручник з риторики, за яким навчали початківців і досвідчених промовців<ref>Мустафін О.&nbsp;Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.66</ref>.

У [[454 до н. е.|454 році до н.&nbsp;е.]] владу в місті намагався захопити аристократ [[Тіндарід]], який своєю сміливістю та щедрістю здобув популярність серед незаможних сіракузян. Зі злидарів він навіть створив збройний загін власних охоронців. Тіндаріда одразу запідозрили в намаганні встановити тиранію, заарештували і засудили до страти<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 4-5</ref>. Його прихильники вчинили заколот, але були переможені, ув'язнені і страчені разом із ватажком. Щоб попередити нові спроби державного перевороту, в СіракузахСиракузах запровадили [[петалізм]]&nbsp;— процедуру, подібну до афінського [[остракізм]]у<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 5&nbsp;— 87, 1</ref>.

У [[453 до н. е.|453]]-[[452 до н. е.|452&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.]] сіракузяни здійснили глибоке морське вторгнення до володінь етрусків&nbsp;— на [[Корсика|Корсику]] і [[Ельба (острів)|острів Ельбу]]<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 88, 4-5</ref>. Надалі СіракузиСиракузи в союзі з Акрагантом розпочали боротьбу з сікульським союзом на чолі з їхнім ватажком [[Дукетій|Дукетієм]]. Залишений більшістю своїх соратників Дукетій змушений був здатися на милість переможців і був засланий до Коринфа<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека XI, 91-92</ref>. Оскільки Сіракузам тепер належали внутрішні області Сицилії, це забезпечило їм на майбутнє першість над іншими грецькими містами острову.

Успіх зборів у Гелі був у багато пов'язаний з посиленням в самих СіракузахСиракузах іппеїв та їхнього лідера [[Гермократ]]а. Гермократ був упевнений, що афіняни повернуться, тому наполягав на обмеженні «свавілля» демосу та створенні в місті сильної військової влади. Йому опонували демагоги на чолі з [[Афінагор Сіракузький|Афінагором]], які звинувачували Гермократа в прагненні встановити в СіракузахСиракузах [[олігархія|олігархію]]<ref>[[Фукідід]], VI, 32</ref>.

Перемога над афінянами зміцнила, однак, позиції не іппіеїв, а демагогів. У [[412 до н. е.|412&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] ватажок сіракузьких демократів [[Діокл Сіракузький|Діокл]] запровадив важливі зміни в державному устрої СіракузСиракуз. Зокрема, посадових осіб почали обирати за жеребом<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 33, 2-3 ; 34, 6-35, 5</ref>. Гермократа з флотом відправили на схід&nbsp;— воювати з афінянами у їхніх берегів. СіракузькіСиракузькі кораблі діяли переважно в [[Іонія|Іонії]] та чорноморських протоках. Гермократ поступово перетворився на незалежну політичну фігуру, і стривожені демагоги домоглися його зміщення. Гермократ здав командування, проте одразу ж вирушив до перського [[сатрап]]а [[Фарнабаз]]а і отримав від нього гроші, на які став готувати найманців і трієри для повернення до СіракузСиракуз<ref>[[Ксенофонт]], I, l, 31</ref>.

Послабленням становища супротивника відразу ж скористався Гермократ. На чолі своїх найманців, до яких приєдналися вцілілі гімеряни, він рушив на СіракузиСиракузи. Проте місто зачинило перед ним браму. Народні збори оголосили колишнього флотоводця бунтівником та засудили його

Ім'я Гермократа здобувало все більшу популярність у СіракузахСиракузах. Щоб переконати співвітчизників у своїх добрих намірах, він зібрав останки сіракузьких вояків, які загинули у битві з карфагенянами під Гімерою, та з жалобною процесією відправив їх для поховання на батьківщину. Діокл розцінив це як виклик і рішуче заперечив проти урочистого похорону. Втім, навіть для його власних прихильників з лав демосу це було занадто. Народні збори наполягли на тому, щоб полеглим віддали належну шану, а Діокла, як до того Гермократа, вигнали з СіракузСиракуз.

Владу здобув інший демагог&nbsp;— [[Дафней]]. Прихильники Гермократа спробували провести рішення про помилування та повернення свого ватажка, проте народні збори їх не підтримали. Вигнанця й надалі сприймали як кандидата в тирани. І як згодом з'ясувалося, не без підстав: роздратований відмовою Гермократ знову вирушив зі своїм військом на СіракузиСиракузи. Перевороту завадила несподівана сутичка з захисниками міста. Гермократ загинув у бою, більшість його прихильників перебили, а тих, що залишилися живими, засудили до вигнання.

У [[406 до н. е.|406&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] знову перейшли у наступ. Їхній новий командувач [[Гімількон Молодший|Гімількон]] взяв в облогу Акрагант. СіракузькеСиракузьке військо на чолі з Дафнеєм вирушило на допомогу. Однак полководцем демагог був незграбним і місто не утримав. Один з колишніх вояків Гермократа на ім'я [[Діонісій I Сіракузький|Діонісій]] звинуватив Дафнея у зраді. Обурені сіракузяни усунули Дафнея та обрали інших полководців, серед них і Діонісія.

Щоб зміцнити свою владу, Діонісій одружився з дочкою Гермократа. Невдовзі, однак, тиран зазнав поразки від карфагенян під Гелою. Сіракузькі вершники намагалася вбити Діонісія, але його захистили вірні найманці. Тоді вершники підняли повстання в самих Сіракузах. Проте Діонісій тієї ж ночі увірвався до міста і перебив бунтівників. Тим часом СіракузиСиракузи взяли в облогу карфагеняни. Лише епідемія в таборі нападників врятувала місто. У [[405 до н. е.|405&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] був укладений мир, який віддавав Карфагену половину Сицилії з Селінунтом, Гімерою, [[Акрагант]]ом і землями сиканів.