|
;Відрізок від вулиці Зарицьких до вулиці Ярославенка
* ''Св. ЗофіїСофії'' [[1871]]
* ''Тімірязєва'' грудень [[1944]] на честь [[Тімірязєв Климент Аркадійович|Климента Тімірязєва]] — російського біолога
Частина сучасної вулиці Франка, від [[Стрийський базар|Стрийського базару]] до нинішньої [[Вулиця Ярославенка (Львів)|вулиці Ярославенка]] і далі вздовж вул. Ярославенка, віддавна називалася вулицею Святої Софії.
До [[1870-ті|1870-х]] рр. на перетині вул. Св. ЗофіїСофії та Стрийської дороги була Стрийська рогатка. Далі подекуди траплялися садибні будівлі і, як писав [[Яворський Францішек|Францішек Яворський]], «на цьому місці була романтична пустка, непрохідне переплетення урвищ, ярів, глиняних горбів, зосередження різного роду волоцюг…».
Щоправда, на горі ще з початку [[XVII]] ст. височів [[Церква святої Софії (Львів)|костел Св. ЗофіїСофії]], фундований львівською міщанкою [[Зофія Ганель|Зофією Ганель]]. Відтоді ця околиця називалася [[Софіївка (Львів)|ЗофіївкоюСофіївкою]]. Вона дістала потужний поштовх для розвитку через проведення [[Галицька крайова виставка|Галицької крайової виставки]] ([[1894]]). Відтак вулицю Св. ЗофіїСофії інтенсивно забудовували чиншовими (дохідними) кам'яницями та віллами ([[1890]]–[[1910]]).
Місце, де сходяться нинішні вулиці Свєнціцького, [[Вулиця Самчука (Львів)|Самчука]], [[Вулиця Паркова (Львів)|Паркова]] та Рутковича, свого часу називалося ЗофійськоюСофійською площею. Офіційно будинки на площі Святої ЗофіїСофії мали нумерацію прилеглих вулиць. На сучасних планах ця площа не має окремої назви.
Свій нинішній вигляд колишня площа Святої ЗофіїСофії отримала на початку [[XX]] ст. Щоправда, деякі будівлі дещо змінили свій вигляд. А з новіших додався старий корпус «[[Західенерго]]» (вул. Свєнціцького, 2), який почали будувати у [[1938]], а закінчили після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], та споруда консуляту Республіки Польща, збудована вже у [[XXI століття|XXI столітті]].
[[Файл:Водонапірна вежа Стрийський парк.jpg|thumb|Водонапірна вежа]]
Остання ділянка вулиці тягнеться вздовж Стрийського парку (парний бік), в якому збереглися деякі будівлі [[Галицька крайова виставка|Галицької крайової виставки 1894 року]], зокрема, водонапірна вежа, збудована з червоної цегли у «замковому стилі» за проектом [[Міхал Лужецький|Міхала Лужецького]], та кілька перебудованих павільйонів щорічних виставок-ярмарків «[[Східні торги]]», які проводилися тут у міжвоєнний період. Після війни (до 1956 р.) цю територію займала радянська військова частина, яку потім перенесли до казарм, збудованих на вул. Стрийській, а в колишніх павільйонах «Східних торгів» у 1957 та 1967 рр. влаштовували виставки з нагоди ювілеїв [[Жовтнева революція|Жовтневої революції]].
Непарна сторона вулиці є більше забудованою.
Відрізок нинішньої вул. Івана Франка від храму св. ЗофіїСофії з кінця [[XIX]] ст. почали інтенсивно забудовувати віллами. [[1895]] року її назвали вул. Понінського, вшановуючи пам'ять доброчинця Вінцента Понінського — одного з фундаторів посагів для дівчат-сиріт. У [[1940]] році вулицю назвали іменем Івана Франка. В роки нацистської окупації вона два роки ([[1942]]–[[1944]]) називалася Leuthenstrasse (Людською), очевидно, через те, що багато вілл призначалося ''nur für Deutschen'' ("тільки для німців").
У XXI столітті на кінцевій ділянці вулиці з'явилося кілька новобудов у стилі «євроремонт».
'''№ 41.''' Тягова підстанція «[[Львівелектротранс]]у». Раніше тут містився архітектурно-скульптурний заклад [[Баллабан Яків|Якуба Баллабана]] та [[Людвік Тирович|Людвіка Тировича]].
'''№ 43.''' (Зиблікевича, 15) Триповерхова кам'яниця, збудована у [[1897]]—–[[1898]] рр. у [[необароко]]вому стилі за проектом [[Якуб БаллабанКрох|Якуба БаллабанаСоломона Кроха]] та [[ЮліушМавриций ЦибульськийЗильберштайн|ЮліушаМавриция ЦибульськогоЗільберштайна]]. Скульптурне оздоблення [[Броніслав Солтис|Броніслава Солтиса]]<ref>''Birulow J.'' Rzeźba… — S. 168.</ref>.
'''№ 45.''' Двоповерхова кам'яниця у [[1920]]–[[1934]] рр. була осідком архітектурного бюро Домініка Вуховича.
'''№ 98''' (св. Софії, 14) Триповерхова кам'яниця, збудована у [[1893]] р. за проектом Якуба Баллабана будівничим [[Вінцентій Кузневич|Вінцентом Кузневичем]] — у поєднанні неоготичного та неороманського стилів, з нетинькованою кладкою фасадних стін охристою та червоною цеглою, декоративними керамічними плитками та шпичастими малими вежами на карнизі. Власником будинку був фабрикант кахлів Берл Нойвонер. Продукція його фірми на [[Снопків|Снопкові]] (вул. Василя Стуса, 25) оздоблювала стіни будинку.<ref>''Ґранкін П., Богданова Ю.'' Снопківські кахлі // Галицька брама. — 2001. — № 11-12 (83-84). — С. 29.</ref>
'''№ 100''' (св. ЗофіїСофії, 16). Ймовірно, найстаріша на цій ділянці вулиці. У її подвір'ї гарно доглянутий садочок — приклад ініціативи та господарності мешканців будинку.
'''№ 101, 103, 105.''' Будинки зведені у [[1930-ті|1930-х]] в стилі функціоналізму. Знаходяться на місці садиби з двоповерховим класистичним палацом (вул. св. ЗофіїСофії, 21), який належав Станіславу Яну Єжи Желеховському, власнику бюро реклами та оголошень.
'''№ 102.''' На цій ділянці відбувається будівництво нового будинку.
'''№ 104''' (св. ЗофіїСофії, 16). Триповерхова чиншова кам'яниця, декорована у необароковому стилі. Над входом встановлено погруддя Адама Міцкевича роботи [[Леонард Марконі|Леонарда Марконі]]<ref name="RL157">''Birulow J.'' Rzeźba… — S. 157.</ref>.
'''№ 108''' (св. ЗофіїСофії, 24). Нові корпуси Генерального консульства Республіки Польща. Проект двох модерних споруд, поєднаних перехідною галереєю, був «прийнятий за основу» архітектурно-містобудівною радою при Управлінні архітектури та містобудування Львівської міської ради у березні [[2005]]. Для спорудження нового консульсва [[2007]] року знищили будівлю колишньої школи Святої Софії, збудованої на цьому місці у [[1878]] архітектором [[Юзеф Каетан Яновський|Юзефом Каетаном Яновським]]. Школа містилась на місці міської [[Цегельня|цегельні]], ліквідованої у [[1860-ті|1860-х]] рр. Існує також версія про побудову школи у [[1886]] за проектом Ігнатія Брунека <ref>Архітектура Львова… — С. 283.</ref>.
'''№ 110''' Візовий відділ Консульства Речі Посполитої. Будинок перебудований.
'''№ 111''' (св. ЗофіїСофії, 25). Колишній «Дім українських інвалідів» заснований 1920 р. Будинок належав Кредитовому товариству «Дністер», а допомогу інвалідам УГА здійснювало Товариство опіки над українським інвалідами. У [[1930-ті|1930-х]] цей заклад переїхав на вул. Потоцького (тепер [[Вулиця Генерала Чупринки (Львів)|Генерала Чупринки]], 48).
'''№ 114''' (св. ЗофіїСофії, 30). Колишня вілла промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа, збудована у [[1899]] р. архітектором [[Тальовський Теодор-Мар'ян|Теодором Маріаном Тальовським]]. Ця вілла з нетинькованої червоної цегли, з першим поверхом, обличкованим ламаним каменем, поєднує готичний й романський стилі. Щоправда, дві невеличкі вежі з цибулястими банями вносять деякий «візантійський» дисонанс, хоча надають віллі певної оригінальності.
'''№ 116, 118''' (св. ЗофіїСофії, 32, 32 А). Дві чотириповерхові кам'яниці, збудовані бл. 1910 р. у стилі раціональної сецесії.
'''№ 117''' (св. ЗофіїСофії 29а). В глибині ділянки знаходиться вілла в стилі неокласицизму, збудована для аптекаря Зиґмунта Броніслава Дронґовського.
'''№ 119''' (св. ЗофіїСофії 31). Будівля Закладу для незрячих фундації графів Єжи Чарторийського та Станіслава Мицєльського. Знаходиться на підвищенні. Раніше цей заклад знаходився на [[Вулиця Личаківська|вул. Личаківській]], 37. Триповерховий будинок школи у стилі неокласицизму з елементами декору в "[[Закопане|закопанському]]" стилі на піддашшях збудований [[1900]] р. Архітектори [[Юзеф Каетан Яновський]] та [[Людвік Балдвін-Рамулт]] <ref>{{книга |автор = Бірюльов Ю.О. |частина = Бальдвін-Рамулт Людвіґ |заголовок = [[Енциклопедія сучасної України]] |оригінал = |посилання = |відповідальний = |видання = |місце = К|видавництво = [[Національна академія наук України]], [[Наукове товариство імені Шевченка]] |рік = 2003|том = 2|сторінки = 180 |сторінок = |серія = |isbn = 966-02-2681-0|тираж = }}.</ref>. На фасаді встановлено дати [[1851]]–[[1901]] (роки заснування Закладу для сліпих та перенесення його на вул. св. Софії). Тепер це спеціалізована школа-інтернат №100 для незрячих дітей. До школи примикає невеликий парк з кількома господарськими будинками і невисоким курганом.
'''121.''' Вілла біля костелу св. ЗофіїСофії. Збудована на замовлення сестер шариток у «швейцарському» стилі, як санаторій для дітей. Проект [[Філіп Покутинський|Філіпа Покутинського]] від [[1872]] року, реалізований [[1873]]-го. Віллу сильно пошкоджено під час боїв [[1944]] року.<ref>''Biernat M.'' Kościół p. w. Św. Zofii // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. — Kraków: Antykwa, 2011. — Т. 19. — S. 157. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-89273-92-5.</ref>
'''№ 121 а. Храм святої ЗофіїСофії.''' На кошти львівської міщанки ЗофіїСофії Ганель, власниці [[Кам'яниця Лукашевичів|будинку на Ринку]] (тепер № 5) на цьому підвищенні у [[1594]] р був зведений невеликий, початково дерев'яний, костел. Землі також належали Софії Ганель, в той час називалися Кошнарівкою і знаходились серед букового лісу над потоком Свинория. Костел спалили турки під час облоги Львова у [[1672]] р. На його місці у [[1760]]–[[1765]] рр. збудували новий мурований костел. У [[1789]] р. власником прилеглих ґрунтів став львівський райця Ян Антоній Лукевич, який відновив костел, заснував при ньому сиротинець сс. Милосердя для дівчат. З [[1832]]-го щороку, [[24 червня]], відбувалося жеребкування посагу, фондованого доброчинцями для однієї з дівчат.
У [[1864]] р. костел перебудували й необароковий фасад оздобили статуями св. ЗофіїСофії та її дочок Віри, Надії, Любові, виконані скульптором [[Евтельє Павло|Павлом (Паулем) Ойтелє]] (збереглися тільки дві фігури). Костел був філією римо-католицької парафії св. Миколая. У [[1944]] храм закрили й перетворили на склад. У [[1992]] його передали греко-католицькій парафії св. Софії.
{{main|Костел Святої Софії (Львів)}}
'''№ 122''' (св. ЗофіїСофії, 36). Вілла «Марія», споруджена у [[1896]] р. для себе архітектором [[Наполеон Лущкевич|Наполеоном Лущкевичем]]. Збереглася дерев'яна веранда з ажурною різьбою та різьблені причілки двосхилих дахів. Збереглась автентична стара огорожа. Тут свого часу було знято ряд сцен із фільму «Пастка» [[Бійма Олег Іванович|Олега Бійми]] за романом Івана Франка «Перехресні стежки».<ref>''[[Горак Роман Дмитрович|Горак Р.]]'' Франкова околиця // Галицька брама. — 2001. — № 11-12 (83-84). — С. 17.</ref>
'''№ 123.''' Будинки сиротинця сс. Милосердя та парафії костелу св. Софії. Походять з другої половини [[XIX]] ст.
| 