|
'''Кенозис''' ({{Lang-el|κένωσις}} — спустошення, виснаження; ''<span style="font{{lang-family: new athena unicode, athena, gentium, code2000, palatino linotype, serif; font-size: 100%;">el|κενός</span>''<div class="cx-overlay"><div class="cx-spinner"><div class="bounce1"></div><div class="bounce2"></div><div class="bounce3"></div></div></div>}} — порожнеча) — християнський богословський термін, що означає Божественне самоприниження [[Ісус Христос|Христа]] через прийняття людської природи аж до вільного [[Страсті Христові|хресного страждання]] і смерті. Термін взятий з Фил{{БиблияБіблія|Фил|2:7}}: ''«Принизив [εκένωσεν] Себе Самого, прийнявши образ раба...»''
== Кенозис в христології ==
Кенозис являє собою концепцію, яка розуміє «приниження» власної волі і всебічний послух досконалій волі [[Бог|Бога]]а. Саме так пояснюється [[Інкарнація|втілення]] Христа і саме так здійснюється наслідування Й. У своїй роботі «Темна ніч душі» теолог-містик [[Іван від Хреста|Іван Хреста]] показав процес уподібнення християнина «іконі» Христа (пор. {{Біблія|Быт|1:26}} «Створімо людину за образом [ [[Септуаґінта|LXX]] κατ εικόνα) ] Нашому»).
Дана доктрина прагне пояснити те, що [[Бог]], який перебуває над часом і простором, втілився у часі і просторі: Син Божий зрікся Своїх Божественних властивостей (Здібностей) для того, щоб прийняти людську природу. Зокрема, Він не міг би стати воістину людиною, маючи такі Божественні якості, як всевідання, настирливість, [[всемогутність]], а також вічність, нескінченність і незмінність. Це було зроблено лише ''тимчасово'', до Вознесіння.
У Фил{{БиблияБіблія|Фил|2:5|-8}} показано, що Ісус добровільно прийняв образ раба, сокрыв Свою Божественну славу (яка, тим не менш, з'явилася незадовго до Голгофских страждань під час [[Преображення Господнє|Преображення]]).
Кенотическая [[христологія]] ґрунтується на кількох місцях Писання, де:
* Ісус говорить, що Він не благий, бо благ тільки Бог-Отець ({{Біблія|Мк|10:18}}, Лк{{БиблияБіблія|Лк|18:19}}, Мф{{БиблияБіблія|Мф|19:17}});
* сказано, що Ісус не знав часу Свого Другого Пришестя, тобто не був всюдисущим (Мк{{БиблияБіблія|Мк|13:32}}, Мф{{БиблияБіблія|Мф|24:36}});
* Христос прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити багатьом (Мк{{БиблияБіблія|Мк|10:45}}).
== Ідея кенозису в православ'ї ==
В [[Православ'я|православ'ї]] ідея кенозису відноситься скоріше не до христології, а до пневматології. Крім того, у даному контексті особливого значення набуває ще одне поняття — теозис, або обоження, освячення благодаттю людини, яка таким чином також бере участь в спасінні. Слід розрізняти, однак, теозис і ''ставання Самим Богом'' (що, по суті, було б [[Пантеїзм|пантеизмомпантеїзм]]ом). Теозис — це ''уподібнення Богу'', єднання з Ним за допомогою благодаті. У свою чергу, кенозис є зречення себе яке натомість наповнює людину Божественною благодаттю і з'єднує з Богом.
Отже, Христове самоприниження — найпрекрасніший вияв любові ({{Біблія|1Ин|4:10}}). Коли Христос прийшов у цей грішний світ, Він не мав багатства і слави ({{Біблія|2Кор|8:9}}), піддався глузуванням, спокусам і випробуванням ([[Евр]] [https://uk.wikisource.org/wiki/#4:15 4:15], [[Евр]] [https://uk.wikisource.org/wiki/#5:7 5:7-8]), переносив страждання по людській природі (Лк{{БиблияБіблія|Лк|4:2}}), у всьому уподібнившись людині крім гріха ([[{{Біблія|Евр]] [https://uk.wikisource.org/wiki/#|4:16 4:16]}}), був покинутий Богом (Мф{{БиблияБіблія|Мф|27:46}}), був засуджений як злочинець, що перетерпів смерть і поховання (Мф{{БиблияБіблія|Мф|27:60}}), взявши на Себе наші [[Гріх|гріхигріх]]и ([[1Пет]] [https://uk.wikisource.org/wiki/#2:24 2:24]) і відновивши людську природу для оновленої життя з Богом ([[{{Біблія|Рим]] [https://uk.wikisource.org/wiki/#|6:3 6:3]}}). Так і християни, бажаючи жити за Євангелією, відрікаються себе і несуть хрест свій з [[Радість|радістю]] (Лк{{БиблияБіблія|Лк|9:23}}), не захоплюючись благами світу цього, привілеями, багатством, задоволеннями.
Все це наочно виразилося в досить жорстких і строгих вимогах у православ'ї які закликають до покаяння і благочестивого способу життя ([[пустельництво]] та ін). Кенотичний характер руського православ'я ознаменувався появою перших руських святих — [[Борис і Гліб|Бориса і Гліба]] — як страстотерпців і мучеників за віру, тобто саме як кенотичних наслідувачів Христа.
У сфері моралі і благочестивого способу життя вчені [[Чернець|ченці]] безпосередньо продовжили святоотеческую і давньоруську традицію, розвинувши її через [[Апостол|апостольськийапостол]]ьський [[Завет (значення)|заповіт]] «розп'яття світом» ({{Біблія|Гал|6:14}}) і затвердивши вільний від будь-якого зовнішнього, матеріального тиску стиль поведінки, який передбачав постійну смиренно-безстрашну готовність постраждати за православну віру, тобто мужність і жертовність, яку мали християни перших століть.
[[Социніанство|Социніани]], [[Христадельфіяни|Христадельфіанц]]<nowiki/>і та інші унітарії вважають, що фраза "але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба," відноситься до життя Ісуса Христа, а не до його народження. Таким чином, кенозис (приниження) є прикладом для християн.<ref>Том Барлинг ''Послание к Филиппийцам'' Бирмингем 1957 стр.46-47</ref>{{примечания}}
== Посилання ==
* [[Христологія]]
* [[Зішестя Христа в ад|Зішестя в пекло]]
== Примітки ==
{{reflist}}
|
