Гмиря Борис Романович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Внесок у світову скарбницю: правопис |
Немає опису редагування |
||
Рядок 46:
У [[1939]] році теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога [[Голубєв Павло Васильович|Павла Голубєва]], учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.
1939—1957 роки ;— у [[Національна опера України імені Тараса Шевченка|Київському театрі опери та балету]] (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 року працював у [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]]: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після його приходу Червоної армії
Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Масово надходили заявки на виступи Гмирі в концертах і оперних партіях із США, Канади, Італії, Англії, Голандії та інших розвинутих країн світу, але йому про це не говорили. Натомість з Москви і Києва летіли всюди і всім телеграми: «Гмыря болен». Радянська влада не могла пробачити Гмирі виступів перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував. Палко та ніжно любив свою другу дружину Віру Августівну (перша дружина співака померла 1950 року).
| |||