Головне (селище): відмінності між версіями

В урочищі Колесо збереглося городище часів [[Київська Русь|Київської Русі]] (ІХ – ХІ ст.). Городище розташоване на узвишші серед болотистого луки. Круглий майданчик (діаметр 30 м) злегка підвищується у центрі і покритий шаром попелу товщиною до 50&nbsp;см. Під насипом кільцевого валу (висота його 1 м) залягав шар каміння, вугілля і обгорілих колод. Уздовж валу виявлено кілька коритовидних ям і скупчення каменів. Знайдено уламки посуду X&nbsp;ст., Кісткирештки тварин, фрагмент обгорілого черепа людини і два зуба<ref>И.&nbsp;П.&nbsp;Русанова, Б.&nbsp;А.&nbsp;Тимощук Языческие святилища древних славян.&nbsp;— М.: Издательство «Ладога-100», 2007.&nbsp;— 304 с., ил., сх., таб.</ref>.

Територія села входила тоді до складу [[Володимир-Волинське князівство|Володимир-Волинського князівства]].

Згідно з переказами місцевих жителів і дослідженнями деяких науковців, річка [[Прип'ять]] брала раніше початок саме з Головно. З джерела в південній частині селища, яке називається Попова Криниця. Саме звідси починався перший і головний потічок річки, який і дав назву селищу. Але через те, що в [[19XIX століття|XIX столітті]] він заливав південну околицю села, жителі змушені були майже повністю закидати його валунами, а річку спрямувати в озеро [[Велике Згоранське]].

У 40-х роках [[14 століття|XIV століття]] це село було захоплено [[Литовське князівство|Литовським князівством]]. Головно згадується в люстрації Любомльського староства [[1564]] року. В [[1564]] році там було 15 робітних кметів, що проживали на 12 дворищах, 3 бояр, які платили податок 8 флоринів, 17 городників, 2 [[коморники]], 2 ковалі, 2 дьогтярі, 3 рибалок, була [[корчма]] і водяний [[млин]]. Жителі села мали повинність орати 6 днів на рік в Любомльському фільварку, будувати ком'яги (великі човни) і справляти їх по [[Прип'ять|Прип'яті]], привозити п'ять возів дров до [[ЛюбомльськийЗамчище замок(городище, Любомль)|Любомльського замку]] і косити сінокіс в [[Любомль|Любомлі]]. Згідно з поборовими книгами, село мало 20 спадкових полів, 10 ремісників.

[[Іван Виговський]], як староста Любомльський, колятор і опікун місцевих церков виконав у своєму старостві в [[1659]] році [[ГадяцькаГадяцький угодадоговір|Гадяцьку угоду]] і вивів церкви староства з-під юрисдикції уніатськогоунійського єпископа Якова Суші, перевівши їх у [[православ'я]]. Серед них була і церква с. Головне. У [[1664]] році, після страти [[Іван Виговський|І.Виговського]] [[поляки|поляками]], всі церкви були знову повернуті в [[унія|унію]].

До 60-х років [[18 століття|XVIII століття]] селище було у власності польської корони. У '''[[1768]] році''' король віддав його разом з усім Любомльським староством у володіння магнату [[Францішек Ксаверій Браницький|Браницькому]]. Жителі села лишалися на становищі кріпаків, зазнавали тяжкого соціального, національного та релігійного гніту. В [[1795]] році після [[Поділи Речі Посполитої|третього поділу Польщі]] Західна [[Волинь]] увійшла до складу [[Росія|Росії]] і возз'єдналася з основною частиною [[Україна|України]]. Населення Головне визволилось від польсько-шляхетського панування і засилля [[католицизмКатолицтво|католицизму]]у. Село стало волосним центром [[Володимир-Волинський повіт (Російська імперія)|Володимир-Волинського повіту]] [[Волинська губернія|Волинської губернії]]. На той час у Головно була дерев'яна церква, але [[8 травня]] [[1820]] року сталася [[пожежа]] і церква повністю згоріла. Старожили розповідають, що церква, яка згоріла, стояла за 100&nbsp;м на північний захід від нинішньої.

У '''[[1841]] році''' стараннями графа [[Францішек Ксаверій Браницький|Браницького]] була побудована нова мурована [[Свято-Троїцька церква (Головне)|Троїцька церква]] та при вході кам'яна дзвіниця, яка приваблює своєю архітектурою і є пам'яткою національного значення.

У [[1856]] році на кошти парафіян в селищі було побудовано приписну дерев'яну кладовищенську церкву Казанської Божої Матері, яка у [[1882]] році була піднята і поставлена на кам'яний фундамент, покрита бляхою і пофарбована вся з середини і зовні на кошти настоятеля Іродіана Коровицького. В підземеллях церкви закладена [[усипальницяусипальня]].

Ще у '''[[1849]] році''' царський уряд конфіскував володіння [[Францішек Ксаверій Браницький|Ксаверія Браницького]] у [[Володимир-Волинський повіт (Російська імперія)|Володимир-Волинському повіті]]. У зв'язку з цим Головне перейшло у розпорядження держави, а селяни стали державними. В [[1866]]-[[1867]] роках царський уряд видав укази про поземельний устрій державних селян [[Україна|України]]. На початку [[20XX століття|ХХ століття]] в селі відкрили сільський [[банк]]. До середини 70-х років [[19 століття|XIX століття]] в Головні не існувало жодного навчального закладу. Майже все населення було неписьменним. Лише у[[1876]] році в селі було відкрито однокласне сільське училище, а у [[1903]] році при сільському училищі відкрився клас для дорослих, в якому навчалося 90 хлопчиків і 10 дівчаток.

В грудні [[1916]] року під час австрійської окупації була вперше відкрита українськими[[Українські січовимисічові стрільцямистрільці|Українськими Січовими Стрільцями]] школа з українською мовою. З початку [[1919]] року до [[1939]] року Головне було під керівництвом [[Польща|Польщі]].

Ще під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] Головне перебувало в зоні воєнних дій. Тому вже у [[1915]] році почалася масова евакуації жителів села. Частина їх виїхала у східні губернії, здебільшого Пензенську, Самарську і Тамбовську. На початку [[1919]] року Головне було окуповане білополякамиполяками, які теж грабували і чинили насильства. В серпні [[1920]] року легендарна 25-та Чапаєвська дивізія визволилавідбила село від білопольськихв окупантівполяків. Тут було проголошено [[СРСР|радянську владу]], створено волосний ревком. Проте в другій половині вересня [[1920]] року білополякиполяки знову окупували Головне, воно перебувало під владою буржуазно-поміщицької [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|Польщі]] до вересня [[1939]] року. [[24 вересня]] [[1939]] року було створено перший сільський комітет, головою якого став Солодуха Пилип Іванович. Комітет швидко перетворився на центр політичного, господарського і культурного життя села. Тут було організовано [[міліція|міліцію]], яку очолив сільський активіст Камінський О. А.

У жовтні [[1939]] року в Головному відбулися вибори[[Народні Збори Західної України|псевдовибори делегатів до Народних зборів західної України]], а в січні [[1940]] року село стало центром Головненського району. Почав працювати райком КП(б)У, було створено перший ву районі колгосп «Правда». Багато уваги приділялося ліквідації неписьменності, у [[1940]] році початкова школа була реорганізована в неповну середню.

[[25 червня]] [[1941]] року гітлерівцінімецькі війська окупували Головне і встановили кривавий окупаційний режим. В селі діяло антифашистське підпілля. [[22 липня]] [[1944]] року воїни 47-ї гвардійської дивізії 1-го Білоруського фронту відбили ГоловноГоловне відв німецько-фашистськихнімецьких окупантівзагарбників. Відразу після зайняття відновили діяльність районні та сільські ради депутатів, розгорнулися роботи поз відбудовівідбудови господарств. Були відновленнівідновлені приміщення районних установ, універмагу, бібліотеки, розгорнулося житлове будівництво, стали до ладу кілька цехів райпромкомбінату. На початку [[1945]] року було відкрито районну лікарню на 15 ліжок, почав працювати радіовузол, трохи пізніше запрацював овочесушильний завод, продукцію якого знали в Москві, Ленінграді, на Далекому Сході та Крайній Півночі.

Заможно і культурно жило селище у 60-70 роках [[20 століття|XX століття]]. У [[1961]] році в селищі відкрили восьмирічну школу-інтернат санаторного типу, яка сьогодні спеціалізована і виховує 300 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Нині [[Свято-Троїцька церква (Головне)|Троїцьку церкву]] -— пам'ятку національного значення спотворено настоятелем УПЦ Московського патріархату — архімандритом Савою (Мякотою): унікальний класицистичний іконостас ХІХ[[XIX століття]] вилучено з храму, замінено оригінальні вікна на пластикові. Зовні знищено класицистичне горизонтальне профілювання стін храму, а також пофарбовано уВ яскравий зелений колір -— нехарактерний для пам'ятки.

* [[Грошев Олександр Іванович]]&nbsp;— солдат [[Збройні сили України|ЗСУ]], учасник [[Російська збройна агресія проти України (2014—2017)|російсько-української війни 2014—2017]].

В наш час{{коли}}Нині в селищі Головне діють:

* [[Дитячий садок|дитсадок]];

Релігійні громади:;