Джованні Марія Бернардоні: відмінності між версіями

'''Джованні (Ян) Марія Бернардоні''' ({{lang-it|Giovanni Maria Bernardoni}} бл. [[1541]], Каньйо біля [[Комо]]&nbsp;— [[1605]], [[Краків]])&nbsp;— [[архітектор]] доби Пізнього [[Відродження]] і раннього [[бароко]], італієць за походженням, чернець-[[єзуїт]], що працював переважно в [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] і на землях сучасної [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]] на зламі 16-17 ст.<ref name="П1">''Bednarski Stanisław Т. J.'' Bernardoni Jan Maria (†1605)…&nbsp;— S. 461.</ref>

Народився в містечку Каньйо, що розташоване за 15&nbsp;км на захід від [[Комо]], Міланське герцогство. У віці 23 років прибув до Риму з метою стати ченцем-єзуїтом та [[архітектор]]ом. На іспитах розповів, що вже десять років пропрацював на будівництві. Єзуїти в XVI&nbsp;ст. монополізували в Італії освіту та практичну підготовку цілої низки професій, серед яких і архітектура, бо орден діяльно опікувався будівництвом нових храмів в різних країнах і різних [[континент]]ах. Одразу після прийняття в орден був задіяний на будівництві головного храму єзуїтів&nbsp;— церкви і монастиря Іль Джезу в Римі. Працював під керівництвом тодішнього головного архітектора ордену&nbsp;— Джованні Трістана ([[1515]]–[[1575]]), бачив і, можливо, вивчав архітектурні проекти [[Мікеланджело Буонаротті]], міг зустрічати архітектора [[Джакомо да Віньола]], який був головним проектантом церкви Іль Джезу. В джерелах того періоду його згадують як «брата-прислужника» та архітектора. Ймовірно, підозрілі і спостережливі єзуїти розгледіли його архітектурні здібності і невдовзі відіслали у [[Мілан]], де він [[ремонт]]ував і перебудовував колегіальний корпус при церкві Сан Фіделе.

Був відісланий керівництвом ордену до Польщі, де затримався на три роки ([[1583]]–[[1586]]). Проектував та наглядав за будівництвом в [[Познань|Познані]], в [[Люблин]]і та в [[Каліш]]у. Його завдаванням було проектування в означених містах єзуїтських колегіумів. На будівництві в Люблiні архітектор затримався найдовше, де зробив щонайменше три [[проект]]и колегіуму та будинку для викладачів. Зростання майстерності і самоусвідомлення себе як майстра та спротив занадтим вимогам місцевого керівництва, що бажало, аби він працював за двох майстрів (як його попередник італієць Джузеппе БрициоБріціо), призвело до конфлікту. На архітектора написали донос і відправили в Рим, де означили, що той хоч і проектує, і наглядає за будівництвом, але занадто читає [[трактат]]и з [[математика|математики]] та інших наук. Так з [[донос]]у стало відомо, що Ян Бернардоні постійно самовдосконалювався.

Джерел щодо перебування Бернардоні в Несвіжі збережено небагато. Відомо, що проектував [[костел]] в серединівсередині [[1586]] року, відразу по прибуттю до міста. Водночас йому доручили нагляд за будівництвом місцевого [[колегіум]]а, проект якого був створений ще в Римі. Вже [[1587]] року заклали підмурки під новий костел. [[1590]] року мури костелу підвели під дахи, залишилось створити баню. Обережні єзуїти викликали в Несвіж архітектора Джузеппе Бріціо, що прибув взимку 1591-го та оглянув споруду. Ймовірно, він був обізнаніший в побудові бань. [[1593]] року будівництво костелу Божого тіла було закінчене. Костел освятили 1 жовтня [[1601]] року&nbsp;— вже без архітектора. Тепер відомо, що Микола Радзивілл Сиротка з побудовою костелу випередив навіть краківських єзуїтів.

Задіяний на будівництві костелу, Бернардоні будував Несвізький колегіум ву два етапи: в [[1586]]–[[1588]] та в [[1593]]–[[1599]] роках.

=== ВУ Кракові ===

Окрім костелу Апостолів Петра і Павла ву Кракові, опікувався будівництвом [[монастир]]я і костелу францисканців в Зебжидовицях (чи бернардинів ву Кальварії Зебжидовській). Був похований в [[Костел св. Барбари|костелі св. Барбари]] Кракова.<ref name="П1"/>

Призабутого мастрамайстра почали згадувати в польських виданнях ще 19 століття. Цікавість до майстра та його творчості набула певного рівня в повоєнні роки в середині 20-го. По архітектора-єзуїта почали друкувати матеріали навіть в безбожному [[СРСР]].

[[1999]] року в Римі професор з Варшави [[Єжи Ковальчик]] видав збірку матеріалів, присвячену Яну Марії Бернардоні. Окрім інших матеріалів, в збірку увійшли всі сторінки київського «Альбому Бернардоні». Адже італійський майстер переніс на слов'янські землі дух пізнього італійського [[Відродження]], дух і знахідки шанованого [[Джакомо да Віньола]]&nbsp;— з його раціональністю, точним математичним розрахунком, шляхетною відмовою від зайвого декору, притаманного спорудам раннього [[бароко]] (на відмінну від пишних зразків розвиненого «стилю єзуїтів» 17-18 століть).

[[Файл:FKloster.jpg|міні|праворуч|200пкс|Монастир і костел францисканців ву Зебжидовицях]]

* Костел Св.святого Войцеха, (1592—1597), КалишКаліш

* Церква Св.святого Адальберта

* Костел Св.святого Казимира, (1604—1616), [[Вільно]]

* Монастир і костел францисканців ву Зебжидовицях (1597—1605)