Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР: відмінності між версіями

[[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] планував проведення повномасштабного [[Вторгнення (військова справа)|вторгнення]], але румунський уряд, проаналізувавши стан справ, був змушений погодитися з ультиматумом радянської сторони й виконати всі вимоги.

Ще на початку січня [[1918]] року Румунія на запрошення [[Сфатул Церій]]&nbsp;— парламенту [[Молдовська Демократична Республіка|Молдовської Демократичної Республіки]]&nbsp;— увела в Бессарабію війська ''«для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць»''. [[23 січня]] [[1918]] року [[Сфатул Церій]] проголосив незалежність від [[Російська республікаРеспубліка|Російської республіки]], а [[27 березня]] проголосував за приєднання Бессарабії до Румунії<ref name="Clark" /><ref name="Kubijovyč"/>.

Ні [[РРФСР]], ні [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]], ні пізніше [[СРСР]] не визнавали цю румунську акцію. [[1 травня]] [[1919]] за часів [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війні в Росії]], радянські уряди Росії та [[Рада Народнихнародних Комісарівкомісарів УРСР|України]] поставили ультиматум Румунії, вимагаючи вивести її війська з території Бессарабії, та наступного дня Голова Ради Народних Комісарів УСРР [[Раковський Християн Георгійович|Християн Раковський]] пред'явив претензію на вивід румунських військ і з території Буковини також. Спільними планами передбачалося провести військову операцію з метою повернення цих регіонів силоміць, проте події в Україні завадили втіленню цього плану в життя<ref>Richard K. Debo, ''Survival and Consolidation: The Foreign Policy of Soviet Russia, 1918–19211918—1921'', McGill-Queen's Press, 1992, ISBN 0773508287, pp. 113–114113—114</ref>.

Згодом, Румунії так і не вдалося добитися визнання [[де-юре]] приєднання Бессарабії з боку великих держав, які, як правило, обмежувалися визнанням цієї події [[де-факто]]. Була навіть спроба визнати [[легітимність]] анексії з боку переможців Першої світової війни<ref>Malbone W. Graham (October 1944). [http://www.jstor.org/pss/2192802| «The Legal Status of the Bukovina and Bessarabia»]. The American Journal of International Law (American Society of International Law) 38 (4): 667–673667—673</ref>&nbsp;— [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Франція|Франції]], [[Італія|Італії]] та [[Японія|Японії]]&nbsp;— шляхом підписання [[Паризький договір (1920)|Паризького договору]], або так званої ''«Бессарабської угоди»'' від [[28 жовтня]] [[1920]] року. Проте в силу угода так і не вступила через відмову уряду Японії її ратифікувати<ref>[http://web.archive.org/web/20030327063250/http://hronos.km.ru/dokum/bessarab1920.html Бессарабский протокол]</ref><ref name="repin">{{Стаття

Бессарабське питання, яке перетворилося на ключову проблему радянсько-румунських взаємин у період [[Міжвоєнний період|між світовими війнами]], водночас постало і територіальним, і національним питаннями. У першому випадку, це було суперечливе через правомірність анексії Румунською державою колишньої [[Бессарабська губернія|Бессарабської губернії]] [[Російська імперія|Російської імперії]]. У національному контексті можна виділити два головних аспекти: по-перше, становище нероманомовного населення [[Бессарабія|Бессарабії]] ([[українці]]в, що становили 19,6&nbsp;% населення, [[євреї]]в&nbsp;— 11,8&nbsp;%, [[росіяни|росіян]]&nbsp;— 8&nbsp;%, [[болгари|болгар]]&nbsp;— 5,3&nbsp;%, [[німці]]в&nbsp;— 3,1&nbsp;%, [[Гагаузи|гагаузів]]&nbsp;— 2,9&nbsp;%<ref name="Історія">История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару.&nbsp;— изд. 2-е, переработанное и дополненное.&nbsp;— Кишинёв: Elan Poligraf, 2002.&nbsp;— С. 146, 190–194190—194.&nbsp;— 360 с.&nbsp;— ISBN 9975-9719-5-4</ref>), яке в сукупності становило 53&nbsp;% від загальної чисельності мешканців краю<ref name="repin"/> і страждало від політики румунізації; по-друге, проблема існування відмінної від [[румуни|румун]] [[молдовани|молдовської народності]] і її право на самовизначення в рамках автономії або незалежної держави<ref>Бессарабия на перекрестке Европейской дипломатии. Документы и материалы. М., 1996. Раздел IV. Док. 6. С. 199; Док. 10. С. 202; Национальный вопрос на Балканах через призму мировой революции: В документах центральных российских архивов начала&nbsp;— середины 1920-х годов. Ч. 2: Июнь 1924&nbsp;— декабрь 1926 гг. М., 2003. (далее: Национальный вопрос на Балканах.). Док. 207. С. 415.</ref>.

У 1938 році Бессарабія була офіційно ліквідована як окрема адміністративна одиниця. [[Бєльці|Бєльцкий]] і [[Сороки (місто)|Сорокський]] жудеци ввійшли до складу Прутського цинута, [[Ізмаїл]]ьський і [[Кагул (місто)|Кагульський]],&nbsp;— до складу Нижньодунайського цинута, [[Хотин]]ський&nbsp;— [[Сучава (місто)|Сучавського]], а з решти був утворений Дністровський цинут. Адміністративний апарат Бессарабії, що складався в основному з приїжджих з Румунії, відрізнявся жорстокістю і зловживаннями щодо місцевого населення<ref name="Історія"/>. Про це свідчить, наприклад, звіт парламентської слідчої підкомісії з розслідування, проведеного в Бєльцькому [[Жудець|жудеце]] в 1920–19211920—1921<ref>Стати В. История Молдовы.&nbsp;— Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002.&nbsp;— С. 328–331328—331.&nbsp;— 480 с.&nbsp;— ISBN 9975-9504-1-8</ref>.

Румунія, постійно остерігаючись збройного вторгнення на свою територію з боку Радянської Росії й відторгнення захопленої Бессарабії, не квапилася з розвитком краю, через що румунські підприємці відмовлялися вкладати гроші в [[економіка|економіку]] регіону, вважаючи, що там ось-ось може встановитися радянська влада. У результаті, з 1919 по 1937 доля Бессарабії в [[Промислове виробництво|промисловому виробництві]] Румунії різко скоротилася на цензових підприємствах за всіма показниками, зокрема за [[Капітальні вкладення|капітальними вкладеннями]]&nbsp;— з 6 до 1,6&nbsp;%, за вартістю продукції&nbsp;— з 4 до 2,3&nbsp;%.

До 1937 року виробничі потужності підприємств [[Харчова промисловість|харчової]], [[Деревообробна промисловість|деревообробної]], [[Текстильна промисловість|текстильної]], [[Будівельна справа|будівельної]] і [[Хімічна промисловість|хімічної промисловості]] використовувалися лише на 12,5-16,9&nbsp;%, металообробної&nbsp;— на 5,4&nbsp;%, шкіряно-хутряної&nbsp;— на 0,2&nbsp;%. Багато підприємств не працювали, а їхнє устаткування вивозилося за [[Прут]]. Так, наприклад, були вивезені до Румунії залізничні майстерні [[Бендери|Бендер]], [[Бессарабка (місто)|Бессарабки]], [[Флорешти|Флорешт]], текстильна й трикотажна фабрики, один із кишинівських заводів<ref name="Історія"/>. Розорення дрібних власників призвело до збільшення сільськогосподарських робітників, число яких в 1930 році склало понад 18 тис. чоловік. Багато хто виїжджав на заробітки в інші регіони Румунії та за кордон<ref name="Історія"/>.

<blockquote>''«Я знаю, що, підписуючи цю угоду, я подарував вам Бессарабію»''<ref>Советско-румынские отношения. 1917–19411917—1941. Сборник документов: В 2 т. Т. 1: 1917–19341917—1934. М., 2000. Док. 236. С. 413</ref>.</blockquote>

[[29 березня]] [[1940]] року [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В.&nbsp;М.&nbsp;Молотов]] на сесії [[Верховна Рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] заявив, що «''у нас немає пакту про ненапад з Румунією. Це пояснюється наявністю невирішеного спірного питання про Бессарабію, захоплення якої Румунією [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] ніколи не визнавав, хоча й ніколи не ставив питання про повернення Бессарабії збройним шляхом''»<ref>Шестая сессия Верховного Совета СССР. 29 марта&nbsp;— 4 апреля 1940 г. М.,1940. С.40.</ref>.

З початком [[Операція «Везерюбунг»|військової кампанії на півночі Європи]] та враховуючи блискавичну перемогу військ Вермахту, румунський король [[Кароль II]] висловив [[15 квітня]] [[1940]] року думку, що [[Румунія]] повинна приєднатися до «''політичної лінії Німеччини''», і запропонував на переговорах у Берліні керуватися цими намірами<ref name="hr"></ref>. [[19 квітня]] Коронна рада Румунії висловилася проти добровільної поступки Бессарабії СРСР, воліючи піти на [[Збройний конфлікт|військовий конфлікт]], ніж віддати захоплене<ref name="kolker">Колкер Б.М" Левит И.&nbsp;Э.&nbsp;Внешняя политика Румынии и румыно-советские отношения (сентябрь 1939— июнь 1941). М.,1971. С.89—98: Ерещенко М.&nbsp;Д.&nbsp;Бессарабский вопрос в лабиринтах дипломатии 1940 г.//Международные отношения и страны Центральной и Юго-Восточной Европы в начале второй мировой войны. С. 187–191187—191; Левит И.&nbsp;Э.&nbsp;Указ. соч. С.75—78; Семиряга М.&nbsp;И.&nbsp;Указ. соч. С.261.</ref>.

Політробота згідно з цією [[Директива|директивою]], отриманої у військах 25 червня, призвела не лише до «правильного» розуміння особовим складом ідеї визвольного походу, але й породила сплеск негативних настроїв. Як доносили спецоргани, в армії все частіше лунали критичні оцінки радянської зовнішньої політики, висловлювались сумніви щодо доцільності та справедливості ведення воєнних дій. ''«"Політика СРСР лише на словах мирна, а в дійсності загарбницька,''&nbsp;— зазначав з цього приводу [[червоноармієць]] 791-го полку Родіонов.&nbsp;— ''Нав'язали [[Вторгнення СРСР до Польщі|війну Польщі]], [[Радянсько-фінська війна|Фінляндії]], а тепер Румунії. Нас женуть на м'ясо''<ref name="РДВА. арк. 178">РДВА.&nbsp;— Ф.9.&nbsp;— Оп.39.&nbsp;— Спр.89.&nbsp;— Арк.178.</ref>. Також серед радянських солдатів поширювалися чутки, що „«''у нас лише говорять проти війни, а самі воюють, внаслідок чого вже загинуло до 200 тис. чоловік і ще готуємо війну, щоб убивати людей&nbsp;— це злочинно''“»<ref>РГВА. Ф.9. Оп.36. Д.4284. Л.99.</ref>. „«''Поїдемо не додому, а в Румунію,''&nbsp;— зітхав один із молодших командирів 138-ї стрілецької дивізії.&nbsp;— ''Там вже починається війна. Нашому Радянському Союзу все замало, все хоче воювати. І без того вже багато побили білофіни. Наше вище керівництво народ не жаліє, у нас народ зайвий“зайвий»''<ref name="РДВА. арк. 178"></ref>. „«''Нас женуть на Південний фронт воювати з Румунією, визволяти народ Бессарабії'',&nbsp;— ділилися своїми думками бійці,&nbsp;— ''а вийде як з народами [[Західна Україна|Західної України]] і Білорусі: носили [[Чоботи|хромові чоботи]], а тепер [[личаки]]“»''<ref>РДВА.&nbsp;— Ф.9.&nbsp;— Оп.39.&nbsp;— Спр.90.&nbsp;— Арк.259.</ref>. Показово, що напередодні румунської кампанії у військах КОВО стали зростати випадки [[дезертир]]ства [[Червоноармієць|червоноармійців]] та ухиляння від [[військова служба|військової служби]]. Так, лише у військах 12-ї армії з 11 по 28 червня було затримано 138 дезертирів, 71 з яких був засуджений (у тому числі 5&nbsp;— до [[розстріл]]у){{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=224}}.

| bgcolor=»"#C0C0C0" width="25%" rowspan="2"|'''[[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південний фронт]]''' <br/>(ген.арм. [[Жуков Георгій Костянтинович|Жуков Г. К.]])

| bgcolor="#F5F5F5"|49-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}

| bgcolor="#F5F5F5"|36-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}

До кінця операції радянські війська повністю оволоділи територією Бессарабії та Буковини, а також без усяких пояснень захопили територію [[Герцаївський район|Герцаївського району]], який, до речі, не входив до складу обох регіонів та історично належав до так званого ''Старого Королівства Румунії'', корінне населення якого в переважній більшості було [[Румуни|румунського походження]] (понад 90&nbsp;%).

''При застосуванні бригад не враховувалася ступінь їхньої підготовленості. Так, [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-та бригада]], що мала 42,2&nbsp;% особового складу, котрі прибули в бригаду в червні місяці, та поспішно здійснили 1—3 тренувальні стрибки, була скинута на [[парашут]]ах у складних умовах при швидкості [[Вітер|вітру]] 8-9 м/с. У той же час, найбільш підготовлена для парашутного десантування [[214-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|214-та бригада]] не була застосована взагалі. Час на підготовку до операції від моменту отримання розпорядження і до зльоту обчислювалося 4 годинами, та й справді, за рахунок позбавлення особового складу бригади необхідного відпочинку{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}. Поповнення викинутих бригад вогнеприпасами<ref name="прим">''Так у доповіді ген. Курдюмова''</ref> і [[продовольство]]м повітрям, а також [[евакуація]] поранених і хворих передбачена не була. Після багатьох запитів лише [[5 липня]] (опісля п'ять днів) у розташування 204-ї бригади прибув санітарний літак. Перераховані недоліки в бойовій обстановці неминуче призвели б до провалу [[повітряно-десантна операція|повітряно-десантної операції]] і до марної загибелі людей і літаків»<ref>Там само. Л.62—64.''</ref>.

Передача Румунією Бессарабії та Буковини СРСР мала велике значення як для цих двох держав, так і для сучасних [[Молдова|Молдови]] і [[Україна|України]]. У результаті проведення операції була зайнята територія площею 50 762 км², на якій мешкало 3 776 000 чоловік. Румунія втратила 17&nbsp;% (з 295 649 км²) своєї території та 18,9&nbsp;% (з 19,9&nbsp;млн) населення<ref>[http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm Population of Eastern Balkans]</ref>.

Загалом, незважаючи на відсутність [[бойові дії|бойових дій]], у ході походу мали місце факти дрібних сутичок румунських і радянських військ, втрати Червоної Армії в яких, а також від нещасних випадків, за період з [[11 червня]] по [[6 липня]] 1940, за неповними даними, склали 119 військовослужбовців (вбито&nbsp;— 29, у тому числі&nbsp;— [[Самогубство|самогубств]]&nbsp;— 12, потонуло&nbsp;— 3; поранені&nbsp;— 69, скалічені&nbsp;— 6)<ref>Там само. Ф.9. Оп.36. Д. 4106. Л. 300–312300—312; Д. 4191. Л.80—92, 170–190170—190, 302–329302—329, 345–360345—360.</ref>.

Взагалі [[депортація]] місцевого населення проводилася як у 1940–19411940—1941, так і після повернення окупованих земель у 1944–19501944—1950 роках, а також були [[Етнічна чистка|факти депортації]] в 1950–19561950—1956 роках. [[Сталінські репресії]] проводилися поза розгляданням належності до етнічних груп: [[румуни|румунів]], [[українці]]в, [[Росіяни|росіян]], [[євреї]]в, [[болгари|болгар]], [[молдовани|молдован]], [[Гагаузи|гагаузів]]. Так, за даними румунського дослідника Александру Усатіук-Булгар, крім депортованих 29 839 людей до [[Сибір]]у 13 червня 1940, також масові вилучення проводилися [[6 липня]] [[1949]] ([[операція «Південь»]])&nbsp;— 35 796 та [[1 квітня]] [[1951]] ([[операція «Північ»]])&nbsp;— 2 617<ref name="Alexandru Usatiuc-Bulgăr 1999">Alexandru Usatiuc-Bulgăr ''«Cu gîndul la „O lume între două lumi“: eroi, martiri, oameni-legendă»'' («Thinking of 'A World between Two Worlds': Heroes, Martyrs, Legendary People»), Publisher: Lyceum, Orhei (1999) ISBN 9975-939-36-8</ref>.

У рамках [[Паризький мирний договір (1947)|Паризької мирної конференції 1947 року]], Румунія й [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] підписали мирний договір, у якому, зокрема, було оголошено про взаємне визнання радянсько-румунського кордону встановленого угодою [[28 червня]] 1940 року, що юридично закріпила за СРСР Бессарабію, Північну Буковину й район Герца<ref>[http://www.austlii.edu.au/au/other/dfat/treaties/1948/2.html TREATY OF PEACE WITH ROUMANIA] Часть I, статья 1. Раздел «Australian Treaty Series» на сайте «Australasian Legal Information Institute» austlii.edu.au</ref>.

[[Гітлер]] скористався усіма трьома кризами для посилення впливу Німеччини в Румунії<ref>Ф. Гальдер. Военный дневник, Т.2, С. 111–115111—115</ref>. Уже в жовтні 1940 в [[Плоєшті]] для охорони нафтових розробок були направлені частини 13-ї мотопіхотної і [[16-та танкова дивізія (Третій Рейх)|16-ї танкової німецьких дивізій]]. Усього в період із жовтня 1940 по червень 1941 на території Румунії було зосереджено 550 000 тисяч німецьких військ.

[[23 листопада]] [[1940]] Антонеску підписав протокол про приєднання Румунії до [[Троїстий пакт|Троїстого пакту]]<ref>Плешаков К. В., Богатуров&nbsp;А.&nbsp;Д. Системная история международных отношений. Глава 1. Противоречия послевоенного урегулирования (1945–19461945—1946). Ситуация в странах Центральной и Восточной Европы., «Московский рабочий», Москва 2000</ref>. Таким чином, румуни, серед яких виділялася «[[Залізна Гвардія]]» на чолі з [[Хорія Сіма]], бажаючи відновлення Румунії в межах 1939 року&nbsp;— [[Велика Румунія|«Великої Румунії»]]&nbsp;— підштовхнули Румунію в обійми Гітлера, а в ході Другої світової війни [[Румунія у Другій світовій війні|румунські війська окупували територію]] України між Дністром і Південним Бугом, так звану [[Трансністрія|Трансністрію]]. Більш того, румунські війська стали одними з найпослідовніших прибічників [[Вермахт]]у, беручи активну участь у бойових діях проти радянських військ в Україні, [[Битва за Крим (1941—1944)|Криму]], під [[Сталінградська битва|Сталінградом]] та [[Битва за Кавказ (1942—1943)|на Кавказі]].

* В.&nbsp;А.&nbsp;Гриневич [http://www.history.org.ua/JournALL/pro/10/20.pdf| Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939–19401939—1940&nbsp;рр.: Військово-політичні, ідеологічні та соціально-психологічні аспекти]