Змінні зорі: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Olvin (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 11:
Регулярні спостереження астрономів за зоряним небом є підґрунтям того, що багато відомостей про незвичайні явища — появу комет, сонячні та місячні затемнення, падіння метеоритів — протягом багатьох сотень років заносилися в хроніки та літописи.
Саме поява яскравої нової
Першим астрономом, який проявив підвищений інтерес до вивчення змінних зірок, був італієць Монтанарі (1633−1687). Він відкрив змінність
▲Змінність зірок спричинена не тільки вибуховими явищами. Перша регулярно змінююча свій блиск зірка була відкрита в 1596 році Давидом Фабриціусом. Визначаючи видиме положення однієї із планет, Фабриціус помітив невідому йому зірку другої зоряної величини в сузір'ї Кита. Вчений спостерігав за зіркою до тих пір, доки вона не сховалася для неозброєного ока. Цю зірку астроном назвав Міра, що означає «чудесна». Було відкрито, що її блиск змінюється періодично, максимуми блиску повторюються в середньому через 331,6 доби.
Монтанарі шукав й інші змінні зорі.
▲Першим астрономом, який проявив підвищений інтерес до вивчення змінних зірок, був італієць Монтанарі (1633−1687). Він відкрив змінність зірки Персея — Алголя.
Регулярні спостереження змінних
Він відкрив та спостерігав ще дві змінні
▲Регулярні спостереження змінних зірок наприкінці XVIII століття розпочали двоє молодих англійських астрономів Едуард Піготт і Джон Гудрайк. Астроном Гудрайк — не тільки спостерігав, а ще й пояснив змінність Алголя. Він встановив, що Алголь періодично, через кожні 2 доби 20 годин і 49 хвилин послаблює свій блиск, це відбувається через затемнення яскравої зірки її менш освітленішим супутником. Крім Алголя, Гудрайк відкрив ще одну затемненно — подвійну зірку Ліри та змінність зірки Цефея.
▲Він відкрив та спостерігав ще дві змінні зірки: R Північної Корони та R Щита Едуард Піготт (1750−1786рр.). Кожна з них є представницею особливого типу змінних зірок.
▲В 1783 році Гудрайк відкрив змінність зірки Орла.
* затемнювані,
▲Таким чином, на початку XIX століття були відкриті майже всі головні типи змінних зірок:
▲Ш довгоперіодичні,
напівправильні змінні.
▲Ш наднові,
Це не дивлячись на той факт, що складений Піготтом каталог змінних зірок включав в себе тільки 12 небесних світил.
Фрідріх Вільям Август Аргеландер розробив спосіб візуальної оцінки блиску змінних зір, який я детально описала у додатках.
Найбільша колекція знімків була створена в Гарвардській обсерваторії, де цю роботу організував видатний американський астроном Е. Пікерінг (1849−1919рр). Там зберігаються знімки як північного, так і південного неба, зроблені в період з 1890 до 1954 року.
Рядок 51 ⟶ 48:
«Скляні бібліотеки» змінних зір були також в Одесі, Душанбе, Казані, Ташкенті, Києві, Львові, Тарту.
За допомогою фотознімків було відкрито
Надзвичайно велике значення мають точні виміри блиску змінних зірок. Це завдання виконує спеціальний прилад — фотометр. В такому приладі спостерігач одночасно бачить дві зірки: ту, яку спостерігає - справжню та другу — штучну. Спеціальний прилад дозволяє змінювати блиск штучної зірки і спостерігач порівнює блиск двох зірок. Пізніше було розроблено фотометри, які дозволяли виявляти почорніння зірки на фотографічних знімках і по ним визначали блиск зірки. [1]
| |||