Наступальний реалізм: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 36:
Джон Мершеімер підсумував цю точку зору наступним чином: "Великі держави визнають, що найкращий спосіб забезпечити їх безпеку є досягнення гегемонії в даний час, що виключає будь-яку можливість виклику іншої великої держави. Тільки ошукана держава упустить можливість бути гегемоном в системі, тому що думатиме, що вже має достатньо влади, щоб вижити."Таким чином, наступальні неореалісти, такі як Міршеймер вважають, що найкраща стратегія дій держави щодо збільшення її відносної потужності в точці досягнення гегемонії -покладання на наступальну тактику, за умови, що це раціонально для неї діяти агресивно. Великі держави, частіше за все, проводять експансіоністську політику, яка наблизить їх до гегемонії. Оскільки глобальну гегемонію майже неможливо досягти через обмеження проекції сили через океани і відповідні сили, найкращий статус держава може сподіватися досягти в тому, що стане регіональним гегемоном домінуючи своєю власної географічною областю. Це неухильне прагнення до влади за своєю суттю формує стан «постійної конкуренції безпеки, з можливістю війни на задньому плані».
== Література ==
* {{Link||2=http://www.irtheory.com/know.htm |3=IR Theory knowledge base}}
* {{cite book
| last = Mearsheimer
| first = John J.
| publisher = Norton
| date = 2001
| location = New York, NY
| isbn = 0393020258}}
{{Teorias de RI}}
# John J. Mearsheimer (2006). Structural realism.
# Peter Toft (2005). John J. Mearsheimer: an offensive realist between geopolitics and power.
# Hans J. Morgenthau (1955). Politics Among Nations. The Struggle for Power and Peace.
# Kenneth N. Waltz (1979). Theory of International Politics.
▲# John J. Mearsheimer (2001). The Tragedy of Great Power Politics.
# John J. Mearsheimer (1994). The false promise of international institutions.
# W. Downs , D.M. Rocke, P.N.Barsoom (1996). Is the good news about compliance good news about cooperation?
| |||