Старосвітські батюшки та матушки: відмінності між версіями

[[Повість]] «Старосвітські батюшки та матушки» [[І. Нечуй-Левицький | І. Нечуя-Левицького]] ─ багатоплановий твір про світське життя священиків, написаний в гумористичному ключі. Повість надрукована у 1884 р. в російському перекладі в [[Киевская старина|«Киевской старине»]], а в 1888 р. мовою оригіналу ─ в журналі [[ Зоря (львівський журнал) |«Зоря»]].

 

Відповідно до власної настанови відображати в художній літературі життя усіх прошарків українського суспільства І. Нечуй-Левицький не оминає і представників духовенства.

У повісті розкривається думка про змізерніння людської душі, про згубність розладу з живими потребами народу, про явища морального занепаду серед духовного стану. Художньо осмислюючи життя і побут не тільки духівництва, а й самого українського народу, письменник глибоко замислюється над проблемою ставлення до Бога і релігії, над необхідністю наближення до них. Показавши позбавлене духовних цінностей життя священиків, автор порушив проблеми філософського порядку ─ питання сенсу життя і пошуку щастя.

 

 

Повість «Старосвітські батюшки та матушки» ─ це своєрідна сімейна [[хроніка]]. І. Нечуй-Левицький назвав її «біографічною повістю», або «повістю двох родин». Твір складається з десяти розділів і віддзеркалює одноманітне, вписане у вузькі побутові рамки життя: попівський похорон, вибори на парафію, сватання, старосвітські й «новомодні» весілля, родини, хрестини, розгульні Різдвяні й Великодні свята, господарські клопоти. Все це пересипано численними живими діалогами й комічними сценами.

Паралельно розгортається історія життя Балабухів. Наука в академії набридла Балабусі і він вирішив оженитися ─ сватається до Онисі, але отримує гарбуза. Дізнавшись про заручини Онисі з Харитоном, хоче забрати в останнього вільшанську парафію. Але на заваді стає громада. Однак бажання зайняти вигідну посаду не залишає Балабуху. «Вченість» дає змогу зробити йому досить успішну кар'єру ─ отримує чин [[благочинний| благочинного]]. Балабуха одружується з Олесею. Скрутні обставини існування родини виштовхують Олесю заміж за Балабуху, якого вона не кохає. Це стає джерелом її страждань, постійних пошуків об'єктів для кохання. Така поведінка Олесі робить Балабуху нещасливою людиною, зрадженим чоловіком.

 

 

''Харитон Моссаківський'' ─ представник традиційного, «патріархального» духовенства. Скромний, демократичний, але позбавлений внутрішнього стрижня. Не може вирватись зі свого оточення, приймає введення додаткової праці на користь церкви та бере підвищену платню за треби.

''Олеся'' ─ дружина Балабухи. Походить зі шляхетської родини, легковажна і романтична. Сірість та монотонність життя штовхають її на пошуки щастя, справжнього кохання, яке вона так і не змогла пережити.

 

 

Зображуючи непривабливі реалії церковного та навколоцерковного життя в українському суспільстві, І. Нечуй-Левицький не лише продовжив традицію української літератури XVII─XVIII ст., а й талановито пожвавив її, залишивши помітний і самобутній слід в українській літературі.

Повість «Старосвітські батюшки та матушки» ─ витвір зрілого митця. Порівняно з ранніми, всім відомими творами «[[Микола Джеря]]», «[[Кайдашева сім'я]]» письменник вже виробив свій самобутній стиль, підвищив і збагатив майстерність. Повість багата на широке використання народної пісенної творчості, колоритних пейзажів, інтер'єрів, екстер'єрів, вдалих метафор та порівнянь, засобів контрасту, гумористичних сцен й епізодів. У «Старосвітських батюшках та матушках» спостерігаємо вже новий тип [[гумор]]у ─ модерний, інтелектуальний, більш віддалений від народної сміхової культури. Часто це «сміх крізь сльози», який зрідні гоголівському. Гумористична складова вплинула на творчість багатьох письменників наступних поколінь, зокрема [[Володимир Винниченко| В. Винниченка]], [[ Микола Хвильовий |М. Хвильового]], [[Микола Куліш |М. Куліша]], [[ Остап Вишня | О. Вишню]] та ін.

 

# Білецький О. Зібр. праць: у 5 т. ─ К. : Наук. Думка, 1965. ─ Т. 2. ─ С. 317─367.