Яси: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 297:
Система утримання худоби у ясів знала два способи - пасовищний і стійловий; з них наприкінці XIX ст. найбільшого поширення набув стійловий, що пояснюється скороченням пасовищних полів, їхнім переходом на посів сільськогосподарських культур. Аналогічний процес спостерігався й у кунів, хоча в меншій мірі. У всякому разі, в Надькуншагу, маючи у своєму розпорядженні великими пасовищами і полями, куни і в XIX ст. використовували три способи утримання худоби - табунний, напівтабунний і стійловий. Багато подібності у ясів і кунів із народами Північного Кавказу виявляється в пастухівстві і в даних, які стосуються умов наймання, праці і побуту пастухів. Про це можна судити не тільки за польовими записами, але й особливо за численними музейними експонатами, представленими у великій кількості, перш за все, в кунських музеях. На фотостендах показані різні види тварин під наглядом спеціальних пастухів (табунники, пастухи великої рогатої худоби, вівчарі, свинопаси), що були у ясів і кунів. Тут же зберігається спорядження пастуха: сумка з телячої шкури, палиця з гачком, нерідко вкрита майстерним різьбленням, що слугувала не тільки для лову овець, а й як зброя.
 
З одягу пастуха найбільший інтерес представляє смушкова шуба без рукавів типу кавказької бурки, вкрита аплікацією. Вона оберігала його від дощу, холоду, служила постіллю. У пастухи йшли люди з бідних верств ясів, у кунських селах це заняття було спадкове - професійне. Пастухи ці наймалися в основному великими скотарями в степах Альфельда, де вони цілий рік перебували з отарами, виконуючи всі роботи, пов'язані з худобою - пасіння, охорону стада, доїння тощо. За великими стадами стежили кілька пастухів на чолі зі старшим. В обов'язок сільських пастухів входилавходило тільки сезонне випасання. Оплату пастухам вироблялидавали (за домовленістю) худобою, зерном або грошима. За пастухами спостерігала особлива виборна рада громади або села. Стійлове утримання худоби вимагало заготівлі значної кількості кормів (головним чином сіна) на зиму. При ньому весь худобу утримували на околицях сіл, де для них будували приміщення, загони, сховища для кормів. Судячи з музейних експонатів, знаряддя для заготівлі сіна не відрізнялися від північнокавказьких - звичайна фабрична коса, своєрідні дерев'яні вила та граблі<ref>Калоев Б.А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1996. – С. 135-136; Калоев Б. А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография. — 1984. — № 6. — С. 103.</ref>.
 
У музеях експонується і безліч залізних гачків, що нагадують [[Тамга|тамги]], якими мітили тварин. Кожен гачок складається з двох початкових літер, що позначають ім'я і прізвище господаря. У коней і великої рогатої худоби тавро ставили розпеченим залізом. Форма тавра в родині часто передавалася у спадщину. Тамги типу північнокавказьких, мабуть, давно зникли з побуту ясів і кунів, як і інших угорців. У всякому разі, їх не виявлено в жодному музеї Угорщини. Винахід тамги вважають заслугою причорноморських сарматів, від яких вони були сприйняті й північнокавказькими аланами<ref>Калоев Б.А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1996. – С. 30-31, 50, 137-138.</ref>.